|
 Арійські прибульці, освоївши північний захід, рухалися углиб Індії, на схід і на південь. Центр культурного й політичного життя переміщався з долини Інду – району їхнього первісного розселення – у межиріччя Ганги й Джамни. Переселяючись у нові райони, арії зіштовхувалися з незнайомими племенами, мовами, віруваннями, укладом життя. У суперництві й боротьбі за територію відбувалося їхнє поступове злиття з місцевим населенням, вони обмінювалися досвідом, навичками праці й господарськими досягненями. Що ж відбувалося в нових умовах з ведійською релігією? Мова давніх гімнів стала незрозумілою для більшості людей і не зовсім ясною навіть для деяких жерців. Але, як і будь-які священні тексти, гімни були незмінними. Їхня мова стала священною, незмінною, а згодом – незрозумілою і мертвою. Поступово виділилася спеціальна група людей, яка пам'ятала давні гімни, вивчала, тлумачила й пояснювала їх. Це були брахмани. Хто ж такі брахмани? Яке їхнє походження? Чому вони стали відігравати на провідні ролі в духовному житті Давньої Індії й утримують їх дотепер? Приносячи жертви богам для процвітання й блага окремої людини або всього племені, привертаючи доброзичливість богів, брахман у такий спосіб ставав вищим серед людей: від його діяльності залежали всі, включаючи царя. У Рігведі стверджується, що добре й впевнено себе почуває лише той цар, поперед якого прямує жрець-брахман. У давнину cкладати гімни-вихваляння богам могли провидці-ріші, царі, воїни й інші духовно і поетично обдаровані люди. Але до кінця ведійского періоду кастовий роподіл у арійському суспільстві став вищим й жорсткішим. Мистецтво ріші стало спадкоємним і передавалося від батька до сина. Поети пізніших часів дотримувалися давніх зразків, і різні цикли гімнів належали окремим жрецьким родам, де вони свято зберігалися й передавалися з покоління в покоління. Брахмани виводили своє походження від найдавніших ріші. Фактично вони привласнили культурну спадщину багатьох століть і стали головними носіями культури у суспільстві. Брахман був зобов'язаний мати бездоганне походження; поводитися так, як належало брахманові (на цей рахунок існували суворі приписи); мати достатню вченість; допомагати вдосконалюваися людям, тобто робити жертвопринесення. Всі інші члени давньоіндійського суспільства повинні були поважати брахманів, приносити їм дарунки, не пригноблювати їх і ні за яких умов не вбивати. З кожним новим століттям ведійский ритуал ставав усе складнішим, громіздким і заплутаним. Його потрібно було пристосувати до нових умов життя або хоча б зрозуміло тлумачити й виправдати існування в колишніх непохтних межах. Цим і займалися жерці-брахмани – фахівці з тлумачення текстів і ритуалів. Згодом наставляння брахманів склали збірники ритуальних тлумачень, які допомагали запам'ятати величезну ведичну спадщину й розібратися в ній. Збірники також називалися "брахмани". Практичні керівництва були зібрані в текстах, іменованих сутрами. Слово "сутра" у перекладі із санскриту буквально означає "нитка". Сутра – надто коротке висловлення або звід таких висловлень – нагадує нитку з нанизаними на неї бусинами. Завдяки сутрам брахмани могли вільно відтворювати в пам'яті великі тексти. Ведійські збірники-самхити містили гімни, заклинання-мантри й формули, які жрець повинен був вимовляти під час ритуалу; тексти брахман пояснювали те, що він повинен був при цьому знати, а сутри вказували на те, що брахман повинен був робити. Так склалися три основні частини ритуалу: фізична дія, мовний супровід і внутрішнє зосереджене зусилля. Отже, брахмани й сутри становлять цілком окремий клас релігійних текстів. Вони впливали один на одного, запозичували один у одного окремі частини, перетиналися один із одним. До наших днів дійшли далеко не всі брахманічні тексти, але й збережені представляють досить велике коло. Найзначніший і найвідоміший текст – "Шатапатха-брахмана" (приблизно ІX–VІІІ ст. до н.е. ). Як і інші брахмани, він написаний прозою й містить сюжети, важливі для визначення основ пізнішого індуїзму: про виникнення світу, Всесвітній потоп, Рудра-Шиву, Вішну тощо. Використовуючи деякі міфи й ритуали вед, брахмани підготували наступний щабель у розвитку релігійної традиції в Давній Індії. Якої ж форми надали брахмани давньому богопоклонінню? Як змінилася релігія ведійських аріїв? Головний напрямок всіх змін – послідовне зведення безлічі всіх явищ і предметів видимого світу до якоїсь єдиної сутності. Що ж уважають брахмани абсолютною першоосновою світу? Єдиної відповіді на це запитання немає. "Шатапатха-брахмана" проголошує такими води: "Водами воістину було це спочатку". В іншім місці першоосновою буття називається думка: "Воістину спочатку це було ні неіснуючим, ні існуючим. Спочатку це воістину ніби то було і ніби то не було. Це було лише думкою. Тому мудрецем сказано: "Не було тоді ні неіснуючого, ні існуючого, тому що думка ніби не є ні існуючою, ні неіснуючою". Таким чином, думка як така передує світу й пронизує його; ідея про абсолютного Брахмана була підхоплена упанишадами й пізніше стала їхнім центральним стрижнем. Так, розмірковуючи над давніми гімнами Рігведи, присвяченими походженню світу, брахмани роблять наступний крок у їхньому осмисленні й упорядкуванні. Як склалася подальша доля ведійських богів? У їхніх рядах теж відбулися зміни, і чималі. Боги, які колись панували, відійшли на другі або навіть треті ролі, а ті, хто колись був непомітний, висунулися вперед. Головним божеством брахманів став Праджапаті (Владика народжень, Хазяїн істот). За старих часів він був пов'язаний з дітонародженням і народженням взагалі, у тому числі й з народженням світу. У брахманах же він став не просто головним богом, але отцем і першоосновою всього й усіх богів, породжуючи їх і все існуюче за допомогою жертвопринесення або духовним зусиллям. Праджапаті осмислювався і як жертва, з якої створюється світ, а жертвопринесення сприймалося не стільки як одна з форм ритуалу, скільки як основа світового процесу. Космогонічне значення жертвопринесення розрізняється вже в деяких гімнах Рігведи. Ідея походження світу в брахманах одержала циклічний характер; до неї увійшло поняття кінця світу й світової катастрофи. Із діяльністю жерців-брахманів пов'язаний і розвиток символічної сторони ритуалу. Саме в цьому напрямку стали зміщатися акценти. "Мовою й розумом рухається (буквально – "обертається") –жертва", – йдеться в брахманах. Іноді жертовному акту передували спеціальні аскетичні вправи, пости, помірність, прийняття обітниць. Пізніше в індуїзмі аскетизм займе значне місце. Брахманський обряд – це суворо приписані дії, які відбуваються в певній послідовності в певний час певними жерцями й мають певну тривалість. Комбінація дій, їхня тривалість і поєднаня залежать від того, заради якої мети відбувається обряд: щоб отримати потомство, довголіття, щоб збільшити врожай, викликати дощ або щоб потрапити після смерті в світ богів. Усі дії ритуалу повинні були відбуватися в суворій відповідності із правилами. Найменше відхилення від них (пропуск складу, запинання, неправильно поставлений наголос, погляд не в той бік і таке інше) загрожувало непередбачуваними наслідками. Якщо, наприклад, подивитися на порожній горщик (чого робити не можна), то тому, хто жертвує, загрожує загибель. Брахманістські тексти пропонували щоденне здійснення п'яти видів жертвопринесень: богам, ріші, предкам, духам і людям. Ритуал відтворював діяння богів, здійснені ними на початку часів і які потім відобразились у міфах. Дієва сил ритуальних процедур буде вищою, якщо при їхньому виконанні зосереджувати увагу на міфі – символічному прообразі здійснюваної дії. У свою чергу співвіднесення ритуальної дії з міфічним прототипом виправдовувало й підкріплювало діяльність жерця-брахмана й призводило до його обожнювання. Піднесення жрецького стану почалося ще наприкінці ведійського періоду. Потім воно стало незаперечним і одержало максимальне вираження у висловах: "Два роди богів відвідують будинок жертвователя: одні п'ють сому, інші не п'ють сому; одні з'їдають пожертвуване, інші не з'їдають пожертвуване. Одні – брахмани, інші – боги, яким догоджають жертвопринесенням". Від подібного висловлування залишався лише один крок, щоб ствердити: "Брахмани – воістину втілені боги". Брахманістська картина світу стала глибоко ритуалізованою. Відокремилися два світи: високий священний світ богів і звичайний мирський – людей. Маючи можливість доторкнутися до світу богів через ритуал, люди тим самим отримували почуття впевненості й опору в повсякденному житті. Всі зміни у віруваннях відбувалися на непорушному фундаменті старих ведійських установлень. Святість вед із цього періоду стала непорушною на всі наступні століття. Старі боги хоча й не втратили повністю свого значення й слави, але їхня роль у духовному житті людей стала нарівні з роллю жерців-брахманів і наставників-гуру. А як сприймало брахманістське вчення інше населення? Люди продовжували шанувати ведійських богів, змішуючи їх часом із місцевими культами, пристосовуючи обряди до умов і звичаїв своєї місцевості й ставлячи в основу задоволення власних потреб і емоційних запитів. Але в повсякденне життя невблаганно встучалися суворі приписи народжуваної кастової системи.
|
