|
 Ця мова дуже багата асоціаціями й співзвуччями, нею можна виразити як високі поетичні почуття, так і глибокі релігійні емоції, складні філософські побудови. Санскрит, хоча й простіший ведийскої мови, все-таки надзвичайно складний і вимагає для вивчення величезної працьовитості. У ньому, наприклад, вісім відмінків, три числа, кілька сотень дієслівних і віддієслівних форм і інших подібних складностей. Таким же багатством відрізняється й словотвір: складні слова в класичному санскриті – мові священних індуїстських текстів – можуть мати до 20-30 членів. Довгим складним словам відповідають складні речення. У деяких авторів, які писали на санскриті у VІІ ст., речення займають до двох-трьох друкованих сторінок. Санскрит був загальною мовою жрецького стану. У джавнину, приблизно до до V-VІ ст., ним користувався і правлячий для офіційних оголошень. Епічний санскрит – мова епосу й пуран – ніколи не був мовою народу. Він був офіційною мовою релігії й держави, на ньому говорили й читали жерці, а також представники вищих класів, можливо, його розуміли й люди деяких інших станів. Своє значення мови священних текстів санскрит зберіг і досі. І сьогодні вчені брахмани з різних частин Індії, зустрічаючись у храмах, на святах і в місцях паломництва, розмовляють на санскриті, хоча іноді відчуваться і діалектний вплив. Як мова культу зберігається й ведична мова: ведичні мантри й священні формули виконуються в храмах і домашніх ритуалах, на весіллях, похоронах і народженнях. Деякі жерці під час богослужінь і зараз користуються ведичною мовою, нерідко не розуміючи значення деяких слів, але зберігаючи в первозданній чистоті їхню вимову. Ведичні перекази були записані досить пізно, очевидно в XІІ ст. До кінця І тис. до н.е. основна частина населення Індії користувалася простішими мовами, ніж санскрит. Вони називалися пракрити, тобто "природні", "похідні" від санскриту. Вони значно простіші за санскрит: і за граматикою, і за звуковим складом, і за словниковим. На них створені буддійські й джайніські канонічні тексти. Використовувалися вони й у художній літературі, особливо в поезії і драмі ІІ-VІІ ст. Звичайно пракрити відносять до періода розвитку індоарійських мов, який вважається проміжним між санскритом і новоіндійськими мовами (V-X ст.). Їхня роль в індуїзмі незначна. Самостійну групу мов зі своїми характерними рисами утворюють дравідські мови. Вони мають своєрідну граматику, яка за складністю трохи поступається санскритській. Індуїстські тексти на дравідській та інших індійських мовах з'явилися у середні віки починаючи десь з VІ століття.
|
