|
||||||||
|
|
Шива – надзвичайно яскравий, своєрідний і суперечливий бог. Він має давній родовід, джерела якого губляться в глибинах протоіндійської історії..Його ім'я іноді виводять від давнього дравидського кореня "сіва" – "червоний", "червоність".
Найяскравіша риса Шиви – уявна двоїстість, яка проявляється в усьому. Боги хотіли, щоб Шива народив сина-воїна, але він віддавався аскетичному спогляданню, з якого його неможливо було вивести. Коли ж у його серце вдалося розбудити любов, то вона прийняла такі неприборкані форми, що під загрозою виявилося існування світу. Шива – гнівне божество, грізний Бхайрава, який впадає в шалену лють. Але він же милостивий, доброзичливий і такий, що прощає, Шанкара. Тією ж двоїстістю відзначений і його видимий образ. Шива часто зображується в позі йога, який перебуває в глибокій медитації. Він сидить на тигровій шкурі над крутими схилами гори Кайласа в Гімалаях і силою думки підтримує існування всесвіту. У центрі чола в нього третє око, ке дозволяє побачити те, що звичайно сховане. Це символ вищої мудрості й проникливості. Іноді Шиву зображують у вигляді мандрівного аскета з пов'язкою на стегнах та із чашею для збору милостинь. Тіло його покрите священним попелом. Живе Шива в найзловісніших місцях: на полях боїв, у місцях спалення трупів, на перехрестях доріг, які в Індії вважаються небезпечними. На шиї він носить намисто із черепів, на чолі – місяць, у руках – тризубець, а супроводжують його злі духи й демони. Змії кільцями обвивають його руки й шию: Шива вважається їхнім заступником. Горло його посиніло від отрути, яку він проковтнув (Синьогорлий – один з епітетів Шиви). Коли боги й асури збивали океан, з його глибин піднялася смертельна отрута, яка несла загибель всьому живому. Рятуючи світ від загибелі, Шива проковтнув цю отруту й зупинив її у себе в горлі. Від містичного споглядання Шиві нічого не варто перейти до шаленого танцю. Одне з його імен – Натараджа (Владика танцю). У цій іпостасі він особливо популярний на півдні Індії, у Тамілнаді, де танець був одніє з форм богослужіння. Шива танцює й у своєму небесному палаці на горі Кайласа, і в південноіндійському храмі Чідамбарам – одній з найвідоміших шиваїстських святинь. Уважається, що він створив 108 танців. Серед них є спокійні, повільні, пластичні, але є й неприборкані, стрімкі, залякуючі. Один із найзнаменитіших його танців – тандава. Шива метається в шаленому ритмі й своєю магічною силою породжує видимість всіх речей у світі, а наприкінці космічного циклу руйнує його. Він – бог смерті й часу, що все руйнує. Загибель, смерть і руйнування – важлива форма існування, хоча це здається дивним на перший погляд. Адже загибель неминуче передує створюванню, а нове народжується лише після смерті старого. Шиваїти анітрошки не сумніваються, що справа руйнування – найсвященіше, і тому в зіткненнях з іншими великими богами – Брахмою і Вішну – Шива незмінно перемагає. У ведійський період попередником Шиви вважають Рудру (Ревучого) – лиховісне божество стихії. Його характеру властива та ж двоїстість, що й характеру Шиви. Рудра насилає хвороби, і він же зціляє від них. Він – владика худоби, і він же насилає на неї пошесть. Він вселяє жах, і він же дарує милість. У Рудри не занадто гарні стосунки з богами ведійських аріїв. Ймовірно, він не був ведійським божеством. У післяведійський час образи Рудри й Шиви зливаються. Життєдайну силу й енергію Шиви втілюють у собі його фаличний символ і бик Нанді. Їх шанують ще із глибокої двнини. Зображення лінгама (фалоса) можна побачити не тільки в шиваїтському, але й у будь-якому індуїстському храмі. А при кожному шиваїстському храмі обов'язково є статуя бика Нанді, на якому їздить Шива. Одна з легенд свідчить, що якось Вішну із Брахмою посперечалися про те, хто з них могутніший. Щоб вирішити їхню суперечку й відкрити істину, з'явився Шива у вигляді величезного вогненного стовпа. Стовп цей мав вигляд вогню, що пожирає світ при його загибелі, і блискотів посередині вогненних вінків; був він без початку, без середини й без кінця. Брахма сказав Вішну: "Ти йди вверх, а я піду вниз, щоб знайти його кінець". Перетворився Вішну у величезного вепра й тисячу років рив землю, але так і не дійшов до основи стовпа. А Брахма став білосніжним лебедем із палаючими очами, швидким, немов думка, стрімким, немов вітер. Тисячу років він летів уверх, але так і не долетів до вершини вогненного стовпа. Коли вони повернулися назад, Шива розповів їм правду. Із тих пір поклоняються йому в усіх трьох світах". Вогненний стовп, ні кінця, ні початку якого так і не змогли досягти Вішну й Брахма, був лінгамом, фалосом Шиви. Складні стосунки були між Шивою і Брахмою. Одного разу вони загострилися до того, що Шива відірвав Брахмі його п'яту голову. За це він був покараний і набув свій відштовхуючий вигляд Бхайрави (Жахливого) – гнівного божества з поплутаним червоним волоссям й іклами, що стирчали. Череп Брахми прилип до руки Шиви й замінив чашу для збору милостинь. І лише коли Шива прийшов у священне місто Бенарес (нині Варанасі), череп сам упав на землю. Це означало, що Шиву звільнено від покарання. Іншим разом Шива буйствував на жертвопринесенні Дакші, батька своєї божественної дружини Саті. З Дакшою у Шиви теж не склалися стосунки. Коли Саті – улюблена дочка Дакші – підросла, батько запросив усіх богів, щоб вона мала можливість обрати собі серед них гідного чоловіка. Не покликав він лише Шиву. Дакша вважав, що бог з такими дивними звичками й зовнішністю не може бути чоловіком його доньки. Але Саті з дитинства любила Шиву й ні про кого іншого не хотіла думати. Не побачивши свого коханого серед богів, вона підкинула заручний вінок уверх й звернулась до Шиви. Той зненацька з'явився, і вінок Саті виявився в нього на шиї... Дакші не залишалося нічого іншого, як визнати Шиву своїм зятем. І все було б улагодилося, але не вшанував Шива як слід Дакші, і той прокляв його, сказавши, що не одержить Шива своєї частки в жертвопринесенні. Розгніваний Шива створив небачену тисячоголову, тисячоруку тисячооку вогненну істоту з жахливими іклами, що стирчали, і язиками, що світилися. Вона була озброєна тисячами копій, тисяччю дрюків та іншою страшною зброєю й покрита шкурою тигра, обагреною кров'ю. Земля тремтіла, гори гойдалися, море вирувало, у повітрі лунали крики і зойки. Густа тьма покрила все навколо. Вогненна істота породила тисячі інших могутніх і грізних істот. З войовничими викриками перекинули вони жертовні казани, розкидали навколо жертовний посуд, опоганили їжу, приготовлену для богів, жадібно проковтнули сметану, цукор, мед, смажені зерна, м'ясо і ласощі й випили весь приготовлений для богів напій. Потім накинулися на заціпенілих від жаху богів і стали їх бити, паплюжити й знущатися з них. Але найгірше було Дакші, який розлютив Шиву. Той відітнув йому голову. Правда, потім він заспокоївся й на прохання богів став оживлювати мертвих. Але голову Дакші так і не знайшли, довелося приставили йому цапину. Саті ж, прагнучи виправдати свого чоловіка, кинулася в жертовне багаття й спалила себе. Наступного разу вона відродилася як Ума, дочка гірського царя Хімавата. Інше її ім'я – Парваті (Горянка). Як і в минулому житті, вона вирішила, що вийде заміж тільки за Шиву. Цього шлюбу бажали й боги: дуже вже досаждав їм злісний демон Тарака, перемогти якого, за пророцтвом, міг тільки син Шивы. Але Шива був занурений у таке глибоке споглядання, що вивести його із цього стану не вдавалося. Старанніше за всіх діяв Кама – бог любові. Коли Шива виявив його присутність, він відкрив своє третє око й вогненний промінь спопелив Каму. Пізніше, зм'якшений горем дружини Ками – богині Раті, – він воскресив його. Але з тих пор Кама зветься Ананга (Безтілесний). І все-таки Шива у своїй гнівній формі рідко воював з богами. Частіше він нападав на супротивників богів і людей – злих демонів-асурів, роблячи при цьому істинно божественні подвиги. Одне із найвідоміших його діянь – знищення Трипури, тобто Тримісття, або Потрійної міцності. Брахма дарував Трипуру асурам за їхнє подвижництво: золоте місто на небі, срібне у повітрі й залізне на землі. Правда, їх могла зруйнувати стріла, але одна-єдина. Асури, які жили в цих трьох містах, загордилися. Сила їх була безмежна, і вони оголосили війну богам. Боги були на грані загибелі. Становище врятував Шива. Він виступив проти асурів на чудесній колісниці, і Брахма був його візником. Три міста, які рухалися немов планети, зблизилися й виявилися на одній лінії. Тоді Шива й простромив їх своєю стрілою, і блискотіння її злилося із променями сонця. З тієї пори до імен Шиви додалося ще одне – Трипурантака (руйнівник Тріпури). Здолати Шиву ще нікому не вдавалося. Пустельники – супротивники його віри – наслали на нього грізного тигра, але Шива нігтем мізинця здер з його шкіру й загорнувся в неї, немов у легке шовкове одіяння. А величезного змія, підісланого ними ж, Шива обернув навколо шиї як намисто. Коли ж на битву з богом вийшов злий карлик Муялака, Шива без особливого напруженняі повалив його на землю, зламав йому хребет і станцював на ньому танець всеперемагаючого добра. Боги й небожителі, які зручно розташувалися на небесах, любувалися ним, а супротивники, скорені привабливістю вигляду Шиви, покаялися й упали перед ним ниць.
На початку кожного світового періоду Шива виконує свій танець, який пробуджує світи до життя й установлює ритм всесвіту. А наприкінці світового періоду він знищує світи танцем руйнування. Образ танцюючого Шиви заворожує й богів, і людей. Одна із самих знаменитих індуїстських скульптур – Шива Натараджа, Владика танцю. Аватаром Шиви вважають відомого святого Баба Джи. Сатья Саї Баба неодноразово стверджував, що він є втіленням Шиви й Шакті. Однак потрібно пам'ятати, що численні божества індуїсьтского пантеону – лише різні аспекти Єдиного Верховного Бога.
|
|||||||
