|
Коли ми завітали в гості до Володимира Івановича й побачили своїми очами все, що зроблено руками цієї талановитої людини, були приємно здивовані. Стандартна московська квартира виглядала зовсім нестандартно.
Всі двері – у гарних різьблених лиштвах. Меблева стінка, як з'ясувалося, від початку до кінця – саморобна. Було у квартирі багато інших елементів декору. Але погляд притягали терема, ансамблі церков і храмів, млинів, будиночки, колодязі, побудовані із сірників.
Наш співрозмовник за освітою інженер, спеціальність – холодильні машини й установки. Майже чверть століття відпрацював в Останкінському телецентрі. У вільний від роботи час любив майструвати з дерева. На питання про те, як виникла ідея будувати із сірників терема, вежі, храми, Володимир Іванович відповів, що відбулося це, як нерідко в житті буває, випадково. У 1986 році лежав у лікарні й побачив, як один парубок подарував медсестрі будиночок із сірників. Подивився, як він це робить, сподобалося, вирішив сам спробувати – а раптом вийде? – і вийшло. Захоплення мимоволі переросло в улюблене заняття.
Художньї освіти у Володимира Івановича немає. Але інженерна закваска міцна. Він вважає, що будувати із сірників може будь-яка людина. Було б бажання й вільний час. Звичайно, потрібно ще мати посидючість, терпіння, гарний окомір, а найголовніше – художнє чуття. Саме воно щораз підказує, як зробити так, щоб вийшов дійсно храм у мініатюрі.
– Спочатку все виходило кострубато, – говорить майстер. – Сірника не підбирав, відкривав коробку, і які вони там були, з таких і робив. Потім уже почав їх сортувати голівка до голівки, розмір до розміру. Криві й горбаті, із сучками, природно, відбраковував відразу, адже від цього (як перебереш і підготуєш сірники) залежить чистота й краса конструкції. Переконався, що найкраще працювати із сірниками калузького комбінату "Гігант". Розмір у них чітко виражений, всі палички рівні з перетином 2х2 мм, голівки більш-менш однакові, бракованих екземплярів мало. А от із сірників Балабанівської фабрики або АТ "Армко" (Ростову-на-Дону) гарну композицію зробити важко, тонкі вони й нерівні, десь попадаються сучки, десь сірка погано лягла...
 |
На робочому столі Володимира Івановича різні інструменти й підсобні матеріали, потрібні в роботі: гострозубці, викрутки, напилки, надфілі, ножик, лобзик, циркуль, лінійка, косинець, транспортир, лекало, наждаковий папір, лупа, ватман, клей ПВА, меблевий лак. Показав він нам і власні заготівлі, без яких ніяк не обійтися: дерев'яну дощечку із забитими в неї чотирма металевими стрижнями, металеву й дерев'яну пластини з отворами діаметром 2 мм, просвердленими на відстані 4 мм один від одного.
|
Завжди будівництво починається з металевих опор. Так і тут – в отвори на пластині майстер вставляє металеві стрижні діаметром 2 мм, які служать опорою всякої конструкції. У підставці може бути квадрат, восьмигранник і навіть шістнадцятигранник. Будь-який бік конструкції не більше, ніж довжина сірника. Звичайно, це створює технічні труднощі, але від того, як вони будуть вирішені, залежить якість всього виробу.
Можна сказати, що у Володимира Івановича безалишкове виробництво. У хід ідуть навіть коробки від сірників. Денце й верх він використає як основу, на яке приклеює порожню усередині будівлю. Боки коробки, покриті сіркою, годяться для віконець, для циферблата годинників на вежах. Віконця й двері можна позначити також голівками сірників, які залишаються у великій кількості після виготовлення гладких стін, куполів або викладання паркету. Як одержати рівні зрізи в сірників? Тільки за допомогою лобзика.
|
 |
Почавши із простих будиночків, Володимир Іванович перейшов до складних конструкцій. Визначилася любов до російської архітектури. Першими великими композиціями стали храм Василя Блаженного й вежі з декоративною огорожею довкола нього.
– Копіювати Червону площу в точності з оригіналом я не прагнув, – сказав майстер. – Хотілося зробити якусь свою композицію, щоб у ній втілилася вся велич Росії, Кремля й цього храму. Щоб чулися в ній відгомони старовини. Як вийшло, не мені судити. Але я дуже намагався. І це старання тривало півтора року. Звичайно, я не охопив весь Кремль, а представив лише його невелику часточку. Але люди відразу здогадуються, де храм Василя Блаженного, де Спаська вежа.
На композицію "Московський Кремль" пішло приблизно 50-60 великих коробок, у кожній з яких, напевно, близько 700 сірників. За основу брав листівки з виглядами Кремля й відповідно до них створював свої конструкції.
Майстер будує, дотримуючись заданої форми, потім обробляє виріб, надає йому закінчений вигляд. Нижні яруси будівель, башточки, куполи, – кожну деталь – заготовлює окремо До основи всіх деталей приклеює картон. Для гладких стін або для куполів потрібно склеїти між собою яруси сірників без голівок. Потім відшліфувати їх наждаковим папером.
|
|
Якщо ж викладати сірники з голівками, то тут технологія інша, як при будівництві сучасної хати – вінець на вінець, хоча ніяких пазів випилювати не треба, але це й неможливо у двохміліметровому сірнику. Рівні відстані між сірниками дають дуже цікаві переходи. Спочатку деякі ситуації не можна передбачати. Наприклад, склеєну із сірників конструкцію може "повести". Клей ПВА настільки сильний, що може стягнути дерево, тоді вийде кривизна.
|
Щоб цього уникнути, на будь-яку будівлю Володимир Іванович обов'язково ставить вантаж – металеву болванку у вигляді циліндра вагою в 2-3 кілограма (діаметр циліндра – 80-100, а висота 40-50 мм). Під вантажем намотаного на нього шматочка м'якого наждакового паперу неважко тепер "випиляти" дзвін.
А от як створюються цибулинки для куполів церкви. Викладаються восьмигранники потрібного розміру. Кожний новий ярус підклеюється до попереднього. Склеєна заготівля цибулинки ставиться під вантаж. Після цього її потрібно зашкурити, додавши восьмигранним ярусам округлу форму, зверху приклеїти вістря конуса. На цибулинку кріпиться кругла дерев'яна кулька діаметром 5-7 мм. Усередині цієї кульки просвердлюється двоміліметровий отвір, у який вставляється хрест. Знаючи деякі тонкощі будівництва храмів, Володимир Іванович дотримується їх і у своїх мініатюрних будівлях. Вхід робить з боку дзвіниці. Хрести на всіх церквах розташовує строго в одній площині, майструє їх, як ведеться, з усіма перекладинками так, щоб верхня частина косої перекладинки дивилася на північ, а сам хрест був звернений на схід. Коли всі яруси побудовані, приміряні й відчувається, що досягнуто вірне співвідношення розмірів, тільки тоді можна починати збирати "поверхи" у єдине ціле. Спочатку змазану клеєм основу будинку потрібно заглибити у підлогу, потім приклеїти вежу, зверху встановити вантаж – металеву болванку. Поставивши на свої місця всі будинки ансамблю, залишається викласти між ними паркет і покрити його меблевим лаком.
Як робиться паркет? Приклеюються врівень один до одного чотири сірника без голівок. Виходить прямокутник 8 х 40 мм. Потім цей прямокутник потрібно нарізати лобзиком на квадратики 8х8 мм, а їх, у свою чергу, наклеїти на картон у шаховому порядку. Можна викласти паркет "ялинкою". Теж виходить дуже гарно. Для цього Володимир Іванович розпилює сірник на 5 частин, які приклеює один до одного, але не врівень, а кожну зі спуском на 2 мм.
Лаком добре покрити не тільки паркет, але й голівки сірників, тоді вони стають чіткішими та виднішими. Крім того, невеликий блиск надає конструкції чистоти й шляхетності.
|
|
Звичайно, всі моделі Володимир Іванович підклеює, навіть найпростіший кубик, що добре тримається й без клею. Робить це для надійності, щоб у руках дітлахів, а їм майстер часто дарує свої вироби, будиночок не розсипався. Володимир Іванович зауважував, що ні в кого з дітей навіть не виникала думка підпалити будиночок із сірників. Ну хто свою іграшку стане підпалювати? Хіба що самий пропащий.
|
Безперечно, будівництво із сірників може розвити в людини, а тим більше в дитини творчі задатки. Кожний може стати творцем подібних архітектурних споруджень.
– І якщо це подобається людям, значить, воно житиме, – вважає Володимир Іванович, – а не подобається – повинне вмерти. Головне, щоб кінцевий результат усякого вміння радував око, доставляв естетичну насолоду.
Жалкує Володимир Іванович, що немає в нього ніякої літератури з будівництва храмів. Схиляється перед старими майстрами, які вміли із червоної цегли виробляти такі речі, такі візерунки, які він навіть із сірників не може створити.
Під час нашої бесіди ми трохи відхилилися від теми, і розмова пішла про те, якою сильною міцністю володіють всі купольні конструкції.
– Казали, на яйцях замішували розчин, але мені здається, все набагато хитріше було, – міркував Володимир Іванович. – Чому й стоять храми століттями, і ніякий дощ їх не розмиває. А в нас будинки розвалюються через двадцять років... Старе не втрачає своєї сили ніколи. І старі коріння залишаються з людиною, особливо, коли його спіткає якесь лихо. Завжди ми звертаємося в храм, молимося. Але не завжди розуміємо, як це робити. Прийдемо в церкву, свічку схопимо, у руках її тримаємо. А нічого не розуміємо, нічого не знаємо. Тим часом кожна людина повинна знати свої православні коріння. Що таке хрест? Чому дзвіниця називається дзвіницею й у чому її відмінність від дзвіниці? Чому вівтар обов'язково повинен бути звернений на схід і хрест на схід? Чому це храм, а це церква? Чому в основі християнських церков чотирьох- або восьмигранник? Чому в храмі обов'язково непарне число куполів і із чим це пов'язане? Або взяти одяг нашого патріарха. Вона розшита золотом, це найкращий, найкрасивіший одяг, який я взагалі бачив. Але я не знаю, чому в одне церковне свято священик надягає червону ризу, а на інший – білу? Російська людина повинна знати про свої коріння, про свої обряди й звичаї. А ми все це загубили. Від старого коріння почнеться відновлення Росії.
От такі думки долають московського вмільця, дуже симпатичної, відкритої, щиросердечної людини Володимира Івановича Князєва. А ми захоплюємося його майстерністю.
"Наука и Жизнь"199..
|
|
|
