|
 Брахманістська релігія, яка виросла з вед, розповсюджуючись в Індостані, неминуче стикалася з віруваннями, культами й традиційними уявленнями місцевого населення, які були на неї зовсім не схожі. Населення, яке здавна жило в Індії, було багатоукладне й національно строкате, шанувало своїх давніх духів природи й сільських богів і богинь, здійснювало в їхню честь обряди, заповідані батьками й дідами, приносило жертви, нерідко криваві, людські, а боги, старі й випробувані, надійно захищали їх від хвороб, епідемій, посух, неврожаю, пошесті худоби. Індійці не квапилися розлучатися зі своїми богами й міняти їх на чужих, і брахманам треба було мати велику гнучкість і винахідливість, щоб пристосуватися до нових умов. Становище посилила криза кризою духовного життя Індії в середині І тис. до н.е.. Бродячі аскети, пустельники й мудреці упанішад намітили нову орієнтацію, далеку й прямо протилежну духу брахман. Вона вказувала шлях до розмірковувань про зміст життя й істинне знання, яке приводить до звільнення. На цьому шляху складній науці про обряди з її громіздким і застиглим ритуалом не залишалося місця, і вона неминуче втрачала своє значення. У цей же час в Індії зародилися буддизм і джайнізм, які не тільки виражали сумнів у непогрішності й авторитеті вед, але й заперечуювали їхню святість. Для того щоб удержати свої позиції в цій складній обстановці, брахманам залишався один вихід – пов'язати свої надмірно складні теоретичні побудови із живими народними віруваннями, які належали неарійській культурі Індії. При цьому компроміс був неминучий. Перша поступка була зроблена за допомогою Праджапаті – бога-творця й упорядника світу. Він злився з місцевим божеством Нараяною. Нараяна із давніх часів шанувався місцевими жителями, і згадування про нього іноді зустрічалися в брахманістських текстах. Це був могутній бог, він відганяв духів, які бажали поживитися, від місць жертвопринесень. Праджапаті виявився слабкішим за нього. Він звернувся до Нараяни й попросив його принести нову жертву, Нараяна не змусив себе довго просити й відразу приступив до жертвопринесення: він поглинув всі речі у світі й став їхнім притулком. У давнину Нараяна віддавав перевагу людським жертвопринесенням, але в брахманську епоху ця дія стала символічною. Прославився він і як великий аскет, що здійснив подвижництва, які свідчили про його непереборну силу. Злиття брахманського бога Праджапаті з неарійським Нараяною поклало початок тому релігійному синтезу, що і привів до створення власне індуїзму. Нараяна став верховним божеством. Відтепер він іменувався Бхагаватом (Володіючий часткою, той, хто наділяє часткою. Щедрий, милостивий). Так зверталися ведійські арії до своїх богів під час жертвопринесення, просячи в них своєї частки в загальній їжі й загальній удачі для всього племені. Згодом ім'я Бхагават стало розумітися як "Подавець благ", -"Владика", "Господь". Воно закріпилося за Нараяною і стало його головним ім'ям. Уявлення про Нараяну досить рано переплелися з культом іншого популярного неарійського божества – Санкаршани. Найяскравіша риса його міфічного образу – зміїна природи. Він – цар змій і втілення всесвітнього змія Шешу: своїми стома каптурами Шешу підтримує землю; зміїний каптур здіймається й над головою Санкаршани. Із образом Санкаршани позв'язані образи інших божеств: братів Балу-рами й Васудеви. Про їх і їхні культи відомо небагато, Васудева, у свою чергу, злився із Крішною, який також належав до місцевої традиції. Очевидно, всі вони належали до культу п'яти братів-героїв, обожнених предків, яким поклонялося кшатрійське плем'я врішніїв, яке жило в Північній Індії у І тис. до н. е. Винахідлива брахманська еліта використала цей культ як "прманку", на якій виросла нова релігія, що по'єднала риси давнього місцевого культу з ведійськими поданнями. Брахманська теорія чотирьох в'юх стверджувала, що Нараяна мав чотири форми, причому всі вони існували паралельно з ним і одночасно один з одним: Васудева (Крішна), Санкаршана (Баларама), Прад'юмна й Аніруддха. Так образи богів-братів, які виросли на місцевому ґрунті, були зближені один з одним, а згодом розчинилися в образі верховного божества Бхагавата-Нараяни. Пізніше теорія чотирьох в'юх була переосмислена. Її головні принципи такі: всесвітнє божество Бхагават розкриває себе у вищій формі (в'юсі) під ім'ям Васудеви. Так починається космічний процес створення. Васудева породжує наступну форму, іменовану Санкаршаною, і всю споконвічну природу. Від їхнього союзу народжується Прад'юмна, який під ім'ям Аніруддха дає початок четвертій в'юсі, а також принципу самосвідомості. Вони у свою чергу породжують всі основні елементи (воду, вогонь, землю, повітря й ефір) і Брахму, який творить із цих елементів землю, світила й усі живі істоти. На честь Васудеви у містечку Беснагар (штат Мадх'я-Прадеш) була споруджена колона. Напис на ній свідчить, що до кінця ІІ тис. до н.е.. Васудева практично поглинув три інші в'юхи й став популярним героєм кшатріїв, поступово зливаючись із Нараяною. Ці зміни супроводжувалися складним переплетеннямі міфів, обрядів, традиційних поглядів. Незабаром Васудева був уподібнений до ведійського божества Вішну*. Пізніше та ж доля спіткала і Нараяну: він злився з Вішну*, чиє ім'я міцно пов'язувалося з ім'ям Крішни. Так відбувалося злиття брахманізму з різноманітними елементами місцевих релігій. Виникаюча в результаті нова релігія – індуїзм – зберігала окремі частини брахманістьської системи, доповнюючи її новими богами, ритуалами й уявленнями, що забезпечувало їй визнання в різних районах Індії й у широких верств населення. Брахманізм ніби пережив новий підйом, і віра в Бхагавата стала сприйматися як продовження ведійсько-брахманістської лінії. Ім'я Бхагават набуло рис одного з основних імен верховного бога, а весь релігійний напрямок, у руслі якого відбувалося злиття, іменується бхагаватизмом. Пізніше він став називатися Вішнуїзмом*. У релігії бхагаватів на зміну безособовому Абсолюту, першооснові всесвіту, про який говорили мудреці упанішад, прийшов особистісний бог, до якого віруючий відчував глибоку серцеву прив'язанність і причетність – бхакті. Так найдавніші поняття "Бхагават" і "бхакта" наповнилися новим змістом. Первісне значення слова "бхакта" – "їжа" (пізніше – "варений рис") – означало, що божество племені Бхагават наділяло їжею й засобами до життя всіх членів племені, співпричетних до цього божества. Тепер слово "бхакта" означає прихильника бога, сповненого самовідданоїої любові до Бхагавата (Господа й Владики).
|
