|
 ГОЛОВНІ СИМВОЛИ ІНДУЇЗМУ ІКОНОГРАФІЯ ЛОТОС. Один з найдавніших символів не тільки в індуїзмі, але й в інших індійських релігіях – це лотос. У давніх і сучасних мовах відомі десятки найменувань лотоса. З ним пов'язані імена багатьох богів і людей. У далекій давнині лотос був одним з важливих продуктів харчування: з його насіння робили борошно й пекли смачні коржі, їли також корінь, стебла й листя. Поступово утворилася складна символіка лотоса. Його квіти починають розкриватися на сході сонця, а багаточисельні пелюстки нагадують промені. От чому лотос ще в давнину став емблемою сонця й космічної сили, що несуть життя й процвітання. Лотос співвідносився з богинею-матір'ю й символізував родючість. Він став символом і багатьох сонячних божеств: Сур'ї, Вішну, Лакшмі. На гігантському лотосі, що виростає з пупа Вішну, спочиває творець Праджапаті. Індуїстські боги зазвичай сидять на лотосових тронах. В іконографії часто розетки, медальйони, орнаменти зображують саме з лотосом. ЯНТРА*. Магічний малюнок, діаграма, що позначає божество або служить своєрідною картою, яка допомагає освоїти й підсилити медитацію, називається янтрою. Часто янтри гравірують на металевих пластинках, вкладають їх у невеликий циліндр і носять як амулети на шиї, поясі або руці. Типовим прикладом індуїстської янтри є так звана Шрі-янтра*. Вона має вигляд складного геометричного малюнка, який складається із зовнішнього квадрата, утвореного зламаною лінією й зверненого на чотири сторони світу. У квадрат уписані дві групи пересічних трикутників: одна звернена вершинами вверх, а інша – униз. Трикутники обрамлені концентричними колами й пелюстками лотоса, вони символізують гармонію жіночого і чоловічого начал світу, їхню творчу енергію й взаємодію. У самому центрі янтри міститься зображення божества, до якого звертаються під час ритуалу або медитації. Для кожного божества створюється певна янтра. СВАСТИКА. Одним із головних символів індуїзму є свастика (від санскритських слів "су" – "благий" і "асти" – "бути") – знак благо-побажання й благоденства. Свастика являє собою хрест із кінцями, загнутими під прямим кутом за годинниковою стрілкою (правостороння) або проти її (лівостороння). Правостороння розцінюється як благопобажальна, лівостороння – як зловмисна. Із глибокої давнини свастика була знаком сонця й світла, а значить, життя й блага. З ведійських часів цей знак уважається емблемою Вішну – сонячного бога. Свастику малювали як оберіг на дверях будинку, на воротах храму, на предметах побуту. В індійському календарі є обряд, називаний "свастика врата": під час сезону дощів жінки щовечора малюють свастику й здійснюють обряд її вшанування. Наприкінці сезону вони підносять брахманові або іншому жерцеві блюдо із зображенням свастики. Обряд здійснюють для того, щоб наблизити настання сонячних днів. ОМ. Звук Ом здавна трактується в індуїзмі як той, що несе благо. Склад "ом" починає й завершує будь-який ритуальний текст, його пишуть на початку всіх традиційних текстів і вимовляють на початку всіх важливих справ – для забезпечення успіху. Цей звук уважається джерелом усіх звуків, символом атмана й брахмана. Його прагнуть осягнути йоги в глибокій медитації, вимовляючи й намагаючись тримати постійно перед внутрішнім поглядом. Будь-яке культове зображення – статуетка або символ божества – для індуїста є втіленням вищої сили. До божества, що вселяється в зображення, той, хто вірує, може звернутися зі своєю молитвою. Як же зображують богів індуїсти? Якому канону вони наслідують? Його далекі витоки проглядаються на печатках і відбитках, знайдених під час розкопок у давньоіндійських містах. Ніяких зображень ведійського періоду не збереглося. Можливо, їх не робили зовсім або виготовляли з недовговічних матеріалів, і згодом вони зотліли й зруйнувалися. Приблизно на рубежі нової ери, а в деяких районах Індії – і за кілька століть до неї, почали з'являтися величезні, вищі за ріст людини, висічені з каменю статуї богів, духів підземних надр і рослинності. Одночасно з'являються й маленькі статуетки богів. Індуїстський іконографічний канон остаточно склався в період правління Гуптів. Його правила й вказівки записані в шільпа-шастрах - творах з образотворчого мистецтва й ремесла. Трактат "Чітралакшана" ("Характерні риси живопису") дійшов до наших днів тільки в тибетському перекладі. У ньому докладно розповідається про те, як треба малювати богів, людей та інших істот. Стиль образотворчого мистецтва мав релігійне забарвлення і прагненув вийти за межі звичайного людського життя, і, пройшовши через кармічні пороги й круговороти сансари, досягти духовної просвітленості. Індуїстське мистецтво опиралося на міфи й відображало реальність глибшу, ніж видимий матеріальний світ. Правила шільпа-шастр складаються із дх'ян – віршів, присвячених характерам богів, і лакшан – інструкцій із вказівкою розмірів, пропорцій і форм, які відповідають дх'янам. Майстер повинен був добре знати ці правила й слідувати їм. Лише тоді він міг створити прекрасне зображення, голубляче погляди людей, гідне бути житлом божества й привабливе для нього. Створення культового зображення є свого роду богослужінням. Тому майстрові перед початком роботи необхідно виконати деякі підготовчі обряди й почати свою працю лише за добрих ознак. Майстер повинен щодня робити обмивання, а до закінчення роботи не їсти м'яса й не пити спиртних напоїв. Для повного й кращого втілення божественного образу майстер поринає в стан внутрішньої зосередженості й намагається інтуїтивно пізнати те божество, образ якого він втілює в камені, бронзі, кістці або іншому матеріалі. Ідеал краси форм був точно розрахований і обмірюваний. Основна одиниця виміру – таля – відстань від лінії волосся на чолі до підборіддя. Вона складається з дрібніших одиниць: у талі міститься 12 ангул, одна ангула дорівнює ширині пальця. Але й ангула не найменша одиниця. Вона поділяється на 8 яв. Кожна з них дорівнює ячмінному зерну. В одній яві – 8 юх. Юха ділиться на 8 лікш. За розміром лікша відповідає личинці блохи. Але й це ще не межа поділу. Одна лікша ділиться на 8 балагр, або кінчиків волосся; балагра містить 8 радж; раджа поділяється на парамани – мінімальні одиниці в цій системі вимірів. Створюючи скульптуру або статуетку божества, майстер повинен суворо дотримуватися його опису в шільпа-шастрах, де зазначено, якими повинні бути поза бога, вигин тіла, кількість рук, де названі зброя й інші предмети, які бог у цих руках тримає, прикраси та інші атрибути. До тонкощів продумана й розроблена в іконографії система жестів рук (хаста) і положення пальців (мудра).
|
