Суфії

Мистецтво й архітектура

ЩО ТАКЕ ІСЛАМ
     Що таке іслам? Це віра в Бога, у судний день, у всесвітнє послання, яке відкривалося Пророкам від Адама, Авраама й Ісуса до Мухаммада, який є останнім посланником і "Печаткою Пророків". (Коран 33:40).
     Іслам грунтується на п'ятьох заповідях:
     – свідченні: "Шахада",
     – молитві: "Салат",
     – милостині: "Закят",
     – пості: "Саум",
     – паломництві : "Хаджж".

     Свідчення "Шахада". Суть ісламу полягає в покірності Богу й визнанні того, що Мухаммад – Його посланник.
     Молитва: "Салат". Мусульманин молиться п'ять разів на день – на сході, опівдні, після обіду, на заході й увечері. Перед молитвою миє голову, руки й ноги. Молитися можна в будь-якому незабрудненому місці, повернувшись у бік Мекки. Мусульманин може молитися наодинці або разом з іншими, але полуденну молитву в п'ятницю краще проводити в співтоваристві віруючих. Молитва включає земний уклін, при якому чоло торкається землі. Він виражає преклоніння перед Богом і вдячний Йому.
     Милостиня: "Закят". Закят – це свого роду податок на користь бідних мусульман. У Корані милостиня пов'язується з побожністю, оскільки віра в Бога повинна проявлятися в добрих діяннях. Раз на рік мусульманин виплачує 2.5 відсотка свого капіталу як милостиню нужденним.
     Пост: "Саум". Мусульмани поcтяться протягом усього місяця рамадан. Піст починається на світанку ("коли вже можна ясно відрізнити білу нитку від чорної", Коран, 2: 187) і закінчується на заході. Під час посту не їдять, не п'ють, не курять і не вступають в сексуальні стосунки. Порушення цих правил прощається дітям і старим. Цей піст учить душу дисципліні й нагадує віруючим про той місяць, коли були відкриті перші вірші Корана. Піст закінчується в перший день місяця шаввал, коли мусульмани святкують Ід ал-Фітр.
     Паломництво "Хаджж". Щонайменше раз у житті мусульманин повинен здійснити в паломництво в Мекку, до Кааби. Під час цього паломництва, яке відбувається з 7 по 10 день місяця дхул хіджра, останнього місяця мусульманського календаря, той, що вірує, зосереджується на єдиній точці в просторі й часі, у якій увесь ісламський світ визнає могутність і єдиносущність Бога. Це чорний камінь Кааби, нині оправлений сріблом. Мусульмани вітають його тому, що Сам Пророк зробив це при Своєму останньому паломництві.
     Під час хаджжа всі прочани носять накидки із цільного шматка тканини без швів, щоб підкреслити рівність людей перед Богом. "Лабайка, Аллахума, лабайка" – такі слова повторює прочанин: "Підкоряюся Тобі, Господи, підкоряюся". Хаджж складається з наступних елементів:
     – Таваф: сім обходів навколо Кааби проти годинникової стрілки.
     – Потім прочанин двічі простеляється перед Місцем Авраама й відправляється до Колодязя Замзам (який був показаний Богом у пустелі Хаджар та її синові Ісмаїлу).
     – На згадку про терпіння й наполегливість Хаджар прочанин робить перехід між двома пагорбами – Сафа й Марва.
     – Потім прочанин приєднується до людей, які йдуть до долини Арафат, і відпочиває там, перш ніж відправитися в долину Мина, щоб кинути камені в три стовпи, які символізують диявола.
     – Нарешті він приносить у жертву тварину (вівцю або верблюда) і повертається, щоб виконати прощальний таваф навколо Кааби. М'ясо жертовної тварини роздається біднякам умми (мусульманської громади). Паломництво закінчується Святом Жертвопринесення, Ід ал-Адха. Потім прочанин відвідує гробницю Пророка в Медині.


АРАВІЯ ПЕРЕДІСЛАМСЬКОЇ ЕПОХИ. КААБА
    Іслам виник на заході Аравійського півострова, в місцевості Хіджаз, через яку в давнину проходив караванний шлях. Економічним і релігійним центром Хіджазу була Мекка, де давно осіло сильне плем'я курайш. У часи джахілії (від араб. "джахл" – "неуцтво", "невідання Бога"; так називають доісламску епоху) у місті влаштовувалися великі торговельні ярмарки.
     Раз на рік арабські племена здійснювали сюди паломництво. У Мецці знаходилося головне святилище Хіджазу – Кааба, що в перекладі з арабського означає "куб". Це дерев'яна будівля, збудована послідовником єдинобожжя – Ібрахімом на честь єдиного всесвітнього Бога. Однак, у той час більшість населення півострова було многобожниками, тому це святилище після смерті Ібрахіма і його сина Ісмаїла стало місцем поклоніння ідолам.
     У центрі Кааби стояв ідол Хубала – божество племені курайш в образі людини із золотою рукою (золото замінило колись відбиту руку). Древні араби вважали його володарем небес, владарем грози й дощу.
    З незапам'ятних часів у Каабі зберігався знаменитий чорний камінь (на думку деяких учених, метеоритного походження), який персоніфікував небесну силу Хубала. Навколо головного божества розташовувалися ідоли інших аравійських богів. За переказом, до затвердження ісламу у святилищі їх налічувалося більш 300.
    Біля них приносили жертви й ворожили. Наприклад, перед битвою жителі Мекки ворожили на стрілах біля статуї Хубала, а потім на спеціально обраному для цього ритуалу верблюді, під розмальованим балдахіном везли невеликий камінь до місця бою: вважалося, що божество, яке втілилося в камінь, буде захищати "своїх" воїнів. Араби-язичники вірили: якщо людина обійде навколо Кааби, торкаючись ідолів руками, він отримає від них Божественну силу. У святилищі й довкола нього на забороненій території не можна було сваритися, мстити кому б то не було, тим більше проливати кров.
    Подібні дії могли образити релігійні почуття: арабські племена поклонялися різним богам, але всі однаково шанували Каабу. А якщо хто-небудь образить язичеське божество, буде неминуче покараний: занедужає проказою або втратить розум.
    У Мецці, як і у всій Аравії, жили й інші послідовники єдинобожжя, які внесли свій вклад у звичаї й мову народів Аравійського півострова. Це були іудеї, які оселилися в Ястрибі (майбутній Медині), християни, що жили в Дамаску і Хирі на півночі півострова й у Наджрані на півдні, а також ханіфи – аскети, благочестиві люди, які сповідували суворе єдинобожжя, але ні до якої із цих релігійних громад себе не зараховували.
    Населення язичеської Мекки поклонялося багатьом богам, і один з них мав ім'я Аллах.


МУХАММАД. ОДКРОВЕННЯ
    У серпні 570 р. н.е. у Мецці народився хлопчик, якому призначено було стати Пророком ісламу. Хлопчика назвали незвичайним для того часу ім'ям Мухаммад ("той, хто вихваляє"). Про ранні роки життя Мухаммада відомо дуже мало, окрім того, що Він брав участь у політичному житті Мекки й допомагав відновлювати Каабу після повені.
    У віці 25 років Він оженився на Хадиджі, багатій курайшитській вдові, і з успіхом зайнявся торгівлею між Дамаском, Басрою, Меккою і Єменом.
     До сорока років Мухаммад усамітнювався для медитації. У рамадані (липні) 610 р. н.е., коли Він сидів у печері на горі Хіра у двох милях від Мекки, Аллах (так називають Бога арабською мовою) відкрив Йому Свої слова за допомогою Архангела Гавриїла. Ця ніч одкровення відома як "Ніч Слави".
    В одну з ночей Мухаммаду ввісні з'явився хтось із сувоєм, загорненим у парчеве покривало, і наказав: "Читай!". "Я не вмію читати", – відповів Мухаммад. Той, що з'явився, здавив йому груди так, що він ледве не задихнувся, потім відпустив і знову наказав: "Читай!". "Я не вмію читати", – повторив Мухаммад, і тоді посланець знову здавив його груди. Злякавшись за своє життя, Мухаммад запитав: "Що ж мені читати?". Тоді пролунали слова: "Читай, в ім'я Господа Твого, який створив... людину зі згустку. Читай! І Господь твій найщедріший, який навчив людину... тому, чого та не знала".
    Мухаммад повторив слова й був залишений у спокої. Опам'ятавшись, він відчув, що дивні слова начебто написані в його серці. Він вийшов на схил гори й раптом почув голос із неба: "О Мухаммад, ти – посланник Аллаха, а я – Джабраїл". У небесах, торкаючись ногами лінії обрію, стояв нічний прибулець. Куди б не повертався Мухаммад, небожитель виявлявся перед ним. Незабаром ангел зник.
    Потім було ще кілька видінь. Мухаммад радів Божій звістці, але в той же час його страшила думка, що це не справжне одкровення, а просто одержимість, яка насилається злим духом – джином, або транс віщуна-кахина. Упоратися із сумнівами Мухаммаду допомогли його близькі: дружина Хадіджа і її двоюрідний брат Барака ібн Науфал. З Мухаммадом відбувалося те ж саме, що колись сталося із пророком Мусою: до нього звертався Творець.
     Сам Мухаммад так розповідав про свої видіння: "Одкровення сходять до мене по-різному: іноді Джабраїл приймає вигляд людини, яка говорить із мною, як розмовляють люди, а іноді він являється у вигляді крилатої істоти, і я запам'ятовую все, що він мені говорив. Іноді я чую ніби дзенькіт у вухах – це найтяжче випробування, і коли цей незвичайний стан проходить, я пам'ятаю все дуже добре, начебто це урізалося в мою пам'ять".
    Найчастіше одкровення сходили ночами, і Мухаммад за своїм особливим станом відчував їхнє наближення. Вони приходили й уві сні, і наяву, іноді супроводжувалися світлом, "подібним до сяйва ранкової зорі". Часто Пророк при цьому впадав в екстатичний стан: він метався, йому здавалося, що дух його виходить геть, обличчя то блідло, то багровіло, він обливався потом, навіть якщо було холодно.
    Незабаром Мухаммад, переборовши непевність, зважився на те, чого жадав від нього Бог: він став проповідувати Слово Боже – одкровення Корана (усного тексту), яке тривало до самої смерті Пророка. Так народився іслам ("покірність богові"), останнє одкровення єдинобожжя.
    І якщо ви запитаєте: "Як мені стати мусульманином?", вам скажуть, що потрібно
    засвідчити: "Немає ніякого бога, крім Аллаха, а Мухаммад – Пророк Його".


ШАРІАТ
    У Медині через коранічне одкровення Пророка Мухаммада був отриманий ШАРІАТ, священний закон ісламської теократії. Основними принципами шаріату є:
    УММА, Правосуддя, Звільнення рабів, Право на життя, Шлюб, Азан, Кибла, Терпимість.
     Відповідно до принципу УММИ, людей пов'язує не кровне споріднення, а віра в Бога. Такий зв'язок був очевидним: поруч із Пророком були жителі Мекки і Ястриба, перси й африканці, навернені християни й іудеї, звільнені раби й глави шляхетних сімейств. Всі вони становили УММУ(громаду), оскільки поклонялися Аллахові.
    ПРАВОСУДДЯ. До ісламу була поширена кровна ворожнеча. Коран вихваляв тих і мусульман, які вирішували, що покарання злочинця не повинне бути таким же жорстоким, як сам злочин, або взагалі прощали його. Більш того, Коран увів невідоме раніше розрізнення навмисного й випадкового вбивства. Над усе було правосуддя, а не помста.
     ЗВІЛЬНЕННЯ РАБІВ. Коранічний принцип братерства віруючих заохочував співчуття до всіх слабких і залежних людей, зокрема, до рабів. Коран пом'якшив рабство, змушуючи мусульман звільняти рабів, якщо останні приймали іслам.
     ПРАВО НА ЖИТТЯ. Не тільки в Аравії, але й у багатьох інших сусідніх країнах було поширене дітовбивство. Араби – язичники вбивали небажаних дочок, ховаючи їх заживо відразу після народження. Коран заборонив таке вбивство:
     Не вбивайте ваших дітей, боячись злиднів.
     Ми наситимо їх і вас. Убивати – великий гріх!
     Коран , 17:31
    ШЛЮБ. Щоб урегулювати подружнє життя, Коран установив інститут шлюбу як юридичного договору, а не таїнства. Коран надав жінці ті права, яких вона була позбавлена. У шлюбі жінка володіла своїм приданим, успадковувала майно чоловіка, мала свою особисту власність і брала участь у рішенні фінансових питань. Коран заборонив мусульманкам виходити заміж за немусульман, але мусульманинові дозволялося одружуватися з іудейками і християнками. Такі дружини мали право залишатися у своїй вірі, але їхні діти повинні були виховуватися як мусульмани. Щоб захистити сиріт і вдів, Коран дозволив багатожонство (Коран, 4:3), але це був тільки дозвіл, а не припис. Дуже суворою умовою для чоловіка була справедливість стосовно всіх дружин.
     АЗАН – заклик на молитву. Пророк обрав першим муедзином (той, хто закликає до молитви) раба з Африки. Білал, який був звільнений, прийнявши іслам, піднімався на дах будинку біля мечеті й виголошував Азан. Зараз заклики до молитви звучать синхронно у всіх мусульманських країнах, муедзини закликають віруючих з мінарету, заклик до молитви проголошується арабською мовою.
     КІБЛА – напрямок молитви. Коран закликав віруючих під час молитви повертатися убік Кааби в Мецці. З тих пір головною святинею ісламу стала "Священна Мечеть", у якій розташована Кааба.
    ТЕРПИМІСТЬ. Коран приписав терпимість до Людей Книги – іудеїв і християн. Коран оголосив священними пророчі одкровення Бога цим двом громадам, наведені в Торі й Новому Завіті, але обвинуватив іудеїв і християн у відхиленні від Прямого Шляху. Люди Книги були частиною умми, і тому їхня релігійна воля, права й власність охоронялися законом. Оскільки їм не дозволялося воювати, вони платили додатковий податок.


УТВЕРДЖЕННЯ ІСЛАМУ. СМЕРТЬ МУХАММАДА
    Звістку Ісламу спочатку сприйняла лише невелика громада жителів Мекки: дружина, друг і двоюрідний брат Пророка. Але вже через кілька років благовірні стали привертати увагу своїми молитвами й зреченням від ідолів. Курайшити боялися, що одкровення єдинобожжя підірве дохідну торгівлю із прочанами, і тому почалася хвиля переслідувань. У результаті деякі мусульмани втекли до Ефіопію, де зустрілися із християнським негусом (правителем).
     У 621 р. н.е. Пророк здійснив нічну подорож (Ал-Ісра ) з Мекки до руїн храму в Єрусалимі. Там Він молився в "мечеті найвіддаленішій", названої так тому, що це було найдальше з відомих арабам місць поклоніння. У Єрусалимі, на камені, який перебуває зараз у мечеті " Купол скелі", Мухаммад був вознесений на сім небес, де одержав видіння Пророків єдинобожжя: Адама, Ісуса (Іси), Іоанна Хрестителя (Ях'ї), Йосипа (Юсуфа), Єноха (Ідріса), Аарона (Харуна) і Авраама (Ібрахіма). Містичне або фізичне вознесіння, ал-Міраж, залишається одним із таїнств Бога. Завдяки йому Єрусалим шанується як третє священне місто ісламу (після Мекки й Медіни).
     Оскільки ворожість жителів Мекки не вгасала, Пророк вирішив залишити свою батьківщину й перебратися в Ястриб, де вчення Корана прийняли добре. Коли жителі Мекки погналися за ним, Він і Його супутник Абу Бакр знайшли притулок у печері. Раптово Бог явив чудо: вхід у печеру був затягнутий павутиною, завалений густими гілками й обліплений гніздами голубів. Це виглядало так, ніби в печеру давно ніхто не входив, і переслідувачі вирішили, що вона порожня.
     Переселення в Ястриб (Медину) відбулося влітку 622 р. н.е. Ця подія відома як ХІДЖРА, і від неї ведеться відлік років у мусульманському календарі. Оскільки рік виміряється місячними циклами, символом ісламу став півмісяць. Місячний рік коротший від сонячного приблизно на 11 днів.
     У Ястрибі Пророка привітали дві групи віруючих: ті, які пішли з Мекки ще раніше, і їхні місцеві прихильники. З тих часів Ястриб став відомий як мединат ал-Набій, "місто Пророка", або просто Медина. Це друге священне місто мусульман після Мекки.
     У 630 р. н.е., після боротьби між многобожниками й мусульманами, місто Мекка здалося, і Пророк із тріумфом повернувся на Свою батьківщину, проявивши милосердя до Своїх колишніх ворогів. Потім Він проїхав у Каабу й знищив ідолів.
     Два роки потому Пророк відправився в Мекку з 10000 послідовниками. Це було Його останнє паломництво, і з гори Арафат Він оголосив своє прощальне послання до мусульман, яке завершувалося такими словами:
     "Я залишаю вас із Книгою Бога й Сунною Його Пророка. О, люди, прислухайтеся до моїх слів. Знайте, що мусульмани є єдине братство".

     Пророк повернувся в Медину, але в червні 632 р. н.е. занедужав і на руках Своєї дружини Аїши, дочки Свого кращого друга Абу Бакра, останній із Пророків Бога вмер. Йому було 63 роки. Пророка поховали під підлогою кімнати Аїши в Медині. Тепер на цьому місці стоїть мечеть.

    Після смерті Пророка (у червні 632 р. н.е.) Абу Бакра було обрано халіфом, Спадкоємцем Пророка. Він оголосив мусульманам:

     О, люди, якщо ви поклонялися
     Мухаммаду,
     то знайте, що Мухаммад помер.
     Але якщо ви поклонялися Богу,
     то знайте, що Бог живий
     і ніколи не вмре.


КОРАН
     Цей живий Бог був явлений мусульманам у Корані. Головною темою Корану є те, що існує тільки один БОГ. У Бога немає ані суперників, ані рівних, ані подібних Йому. У ньому початок усього створеного і його кінець. Бог вищий за людські судження й уяви, що б людство не думало про НЬОГО. ВІН є АЛЛАХ АКБАР позамежний і найбільший, одночасно трансцендентний і іманентний, нескінченний, але й такий, що знаходиться до людини "ближче, чим його яремна вена". Але головне в тому, що Він є Милостивий (Рахман), Милосердний (Рахім). Кожна сура (глава) Корана відкривається такими словами:
    "В ім'я Бога, Милостивого, Милосердного!" Ці слова, відомі як басмалах, нагадують людству, що Бог – є милосердя.

    Коран розглядає Ісуса як Пророка, народженого від Духа Бога, але який не володіє божественними якостями. Всупереч твердженням Його ворогів, вони "не вбили Його й не розіпнули, але це тільки привиділося їм" (Коран, 4:155– 169). Коран шанує Діву Марію як зразок цнотливості. У Корані є глава, названа в її честь (сура 19), а чистота й побожність її життя прославляються в багатьох віршах.
    Коран пропонує терпимість до Людей Книги – іудеїв і християн. Коран оголосив священними пророчі одкровення Бога цим двом громадам, наведені в Торі й Новому Завіті, але обвинуватив іудеїв і християн у відхиленні від Прямого Шляху.
    Люди Книги були частиною умми, і тому їхня релігійна воля, права й власність охоронялися законом. Оскільки їм не дозволялося воювати, вони платили додатковий податок.

    При житті Пророк читав вірші Корана Своїм "писцям", що записували одкровення на шкірах і кістках тварин, плоскому камінні та табличках. Інші помічники, "читці", заучували божественні слова напам'ять.
    Абу Бакр (правив у 632–634рр.) розумів необхідність збереження в єдиній книзі всіх божественних слів Корана в тому вигляді, у якому їх вимовляв Пророк. Він наказав Зайду ібн Сабіту та іншим "писцям" і "читцям" звести воєдино всі записи Кораничного одкровення. Однак тільки третій халіф, Усман ібн Аффан (правив у 644 – 656 рр.), завершив остаточне звірення тексту і записав його на курейшитському діалекті арабської мови. Потім він наказав, щоб кілька копій тексту відправили в центри всіх мусульманських провінцій. Всі інші версії були знищені, і протягом наступних 14 століть Коран залишався незмінним.
    "Мусхаф", тобто Коран, у редакції Усмана – це текст, який використовується донині. Він складається з 114 сур, розташованих відповідно до вказівок Пророка: найдовші сури – на початку книги, а короткі – наприкінці. Мекканське й Мединське одкровення іноді перемішуються, хоча перші присвячені в основному богословським темам, а другі – питанням права. Назви сур походять від їхніх основних образів або мотивів; на початку декількох глав знаходяться окремі букви алфавіту, зміст яких залишається божественною таємницею.


СУННА
     Коран дає повне розуміння Бога й людського життя. Однак ще при житті Пророка й після його смерті мусульмани зверталися до слів, діянь і вказівок Самого Пророка за більш докладними наставляннями з питань, яких торкається Коран.
    Із усього, що Пророк сказав, зробив або дозволив, складається Сунна (Праведний Шлях).
    Сьогодні Сунна залишається для мусульман джерелом наставлянь. Вся Сунна записана в Хадісах (переказах про Пророка). Сунна дає мусульманам непорушні наставляння Пророка. Але вона відрізняється від Корану, який є Словом Бога. Коран і Сунна складають ал–асл, фундамент ісламу. Всі, хто вірить в Єдиного Всесвітнього Бога, відкритого в Корані, і ті, що наслідують Сунні Пророка Мухаммада, будуть нагороджені в день суду: на них чекає Рай. Всі, що не підкорилися, будуть покарані: на них чекає Ад.


МЕЧЕТЬ
     У 635 році нашої ери халіф Омар відхилив пропозицію Єпископа Ієрусалимського молитися в Церкві Святої Труни. Він молився на відкритому повітрі – там, де зараз знаходиться Мечеть Омара. Першою мечеттю був двір Пророка в Медині. Згодом пристрої мечеті трохи ускладнилися, з'явилися характерні архітектурні ознаки. Їх можна побачити в Мечеті Омейадів у Дамаску – чудовому зразку соборної мечеті. З поширенням ісламу мечеті пристосовувалися до традицій місцевої архітектури, у результаті чого виникло безліч стилів. Але і в арабських, і в іранських, і в турецьких, і в індійських, і в африканських мечетях обов'язково дотримуються принципів Мечеті Омейадів.
     В ісламі будівля мечеті – надзвичайно гідне діяння. Мечеть повинна викликати почуття умиротворення, а не захвату. Іслам засуджує зображення людей і тварин у мечетях, тому що бачить в них зерно ідолопоклонства. Мусульмани звернули свою творчу уяву до абстрактних образів, прикрашаючи мечеті геометричними орнаментами (вони основуються на правильних багатокутниках – трикутниках, квадратах і шестикутниках), арабесками (візерунки, що ґрунтуються на високо стилізованих рослинних мотивах) і каліграфічними цитатами з Корану.
     Під час молитви віруючі утворюють довгі ряди, повернені обличчям до "стіни кібли".
    МІХРАБ (притулок). Це ніша у "стіні кібли", яка вказує, де знаходиться Мекка. Хоча міх раб і займає в мечеті центральне місце, але це не священний об'єкт: священний той напрямок, що він вказує. В ісламі немає богослужінь. Прямокутний молитовний зал дозволяє віруючим молитися якнайближче до "стіни кібли" (тобто, до Мекки). В ісламі немає священиків: святість властива тільки Богу й Корану, а не якійсь людині або класу людей. Навіть Пророк вважається звичайною людиною, яка не володіє ніякими надприродними якостями. (Коран,3:144– 145).
    МІНБАР (кафедра). Розташований праворуч від міх рабу. Він складається з вузьких щаблів з поруччям, що ведуть до платформи, часто покритої навісом. З мін бару вимовляється полуденна проповідь по п'ятницях. П'ятниця – святий день в ісламі (Коран,62:9). Коли Імам (ведучий молитву) піднімається на мінбар для проповіді, він ніколи не стає на верхній щабель мін бару. Він завжди залишається вільним в знак переваги Пророка.
     Оскільки в ісламі мирське й релігійне життя не розділені, проповідь стосується не тільки релігійних, але й суспільних, політичних і міжнародних питань.
    ДВІР – дуже важливий елемент мечеті. Він розташований перед молитовним залом. Тут знаходяться ті віруючі, які не вмістилися в мечеті. Перед входом на територію мечеті потрібно знімати взуття; потім віруючі роблять обряд обмивання у фонтані, який зазвичай розташований у дворі.
     На дворі мечеті релігійне життя громади пересікається з життям мирським. Тут члени громади можуть молитися, студенти – вчитися, мандрівники – відпочивати, купці – укладати угоди, а стомлені духом – знаходити заспокоєння в Бозі. У великих мечетях двір може бути оточений аркадою, що по-арабськи називається рівак. Буквально це слово означає "спокій" – спокій споглядання й навчання. Стрункі ряди арок допомагають, ніби зменшити масштаби великих молитовних залів до рівня людини. Багато ісламських учителів навчали принципам віри в тіні рівака, тому що мечеть одночасно є місцем поклоніння, духовного пристановища й навчання.
    МІНАРЕТ – потрібний, аби муедзини могли закликати віруючих до молитви. У невеликих громадах муедзин голосно співає слова заклику, у великих містах використаються гучномовці, і заклики в усіх мечетях звучать синхронно. Майже в усіх мусульманських країнах заклик до молитви вимовляється арабською мовою. Пристрій мінарету часто залежить від географічного розташування мечеті: в Іспанії й Північній Африці мінарет має квадратний переріз, у Туреччині він округлий, з конічною верхівкою, у Єгипті поєднує округлі й прямокутні форми, а в Індії іноді буває восьмигранним і увінчується куполом.
    ТАДЖВІД – співуче читання, що дозволяє віруючим емоційно переживати божественне одкровення. Коран варто не тільки осягати розумом, але й відчувати. Коли муедзин співучо читає Коран, він дотримується встановлених мелодійних правил, які й називаються таджвідом.


РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІСЛАМУ
     Іслам поширився так швидко, що вже через сторіччя після смерті Пророка (632 р.) мусульманська віра затвердилася на просторі від Іспанії до Китаю. Іслам – це всесвітня релігія, але він був проголошений арабською мовою, – мовою, яку Бог вибрав для Корану. Тому мусульмани використовують арабську мову для проголошення молитов, дітям дають арабські імена, арабськими написами прикрашають посуд, книги, рукояті кинджалів. Арабські слова пишуться й читаються справа наліво. Знання арабської мови край необхідно мусульманським богословам. Іслам залишив слід у п'ятьох високорозвинених цивілізаціях, що володіють власними релігійними традиціями: Візантійській, Перській, Берберо–африканській, Тюркській й Індійській.
    Поширившись за межі Аравії, іслам зіштовхнувся з новими суспільними, юридичними й релігійними проблемами, яких раніше не було. Для вирішення цих питань виникли ЧОТИРИ ШКОЛИ ЗАКОНУ (фікс), що представляють різні підходи до іджтихаду – богословської думки.
    1. ШКОЛА ХАНАФІ – стверджує, що основним способом тлумачення ісламу має служити вільне розмірковування. Тому цю школу називають школою думки.
    2. ШКОЛА МАЛІКІ – відкидає вільну думку й стверджує, що мусульманин повинен керуватися тільки Традицією Пророка (хадісами). Цей напрямок називають школою традиції.
    3. ШКОЛА ШАФІЇ – якщо виникає проблема юридичного характеру, мусульманин повинен спробувати вирішити її, звернувшися до Корану або Сунни. Якщо відповіді не знайдено, потрібно винести питання на обговорення всієї громади; як остаточний засіб використовується аналогія з Кораном.
    4. ШКОЛА ХАНБАЛІ – на думку цієї школи, мусульманин повинен керуватися тільки Кораном і Сунною.
     Ці школи Закону сформували інтелектуальне життя ісламу. Між ними ніколи не виникало конфліктів, оскільки кожна школа повністю визнає правила й практики інших шкіл. Послідовники цих шкіл становлять майже 85 відсотків мусульманської умми. Їх називають СУННІТАМИ (послідовниками Сунни, викладеної в Хадісах).
    ШИЇТИ – прихильники четвертого Халіфа, що правив мусульманським світом (у 656–661рр.). Вони вважають його першим Халіфом і вірять, що після нього з'явилося одинадцять Імамів, останній з яких зник у 874 р., але знову з'явиться наприкінці часів як Махді ("Вибраний"), щоб здійснити у світі правосуддя. Кожний із дванадцяти Імамів володів божественними силами, які робили їх непогрішними в питаннях закону; тому один Імам міг управляти всією уммою. І сунніти, і шиїти визнають первинність Корану й Сунни. Але для вирішення питань поза цими джерелами сунніти покладаються на згоду в громаді, а шиїти – на непогрішність Імамів.


ІСЛАМ У РОССІЇ
    У Росії й країнах СНД нараховується більше 60 великих і малих народів, чиї предки сповідували іслам. Загальна чисельність мусульман становить близько 54 млн. чоловік. Найщільніше заселені мусульманами держави Середньої Азії – Туркменистан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Казахстан і розташований у Закавказзі Азербайджан. У СНД 90 % сповідуючих іслам становлять узбеки, казахи, азербайджанці, татари, таджики, туркмени, киргизи й башкири.
    У Росії іслам – друга за кількістю послідовників релігія після православ'я, а мусульман нараховується більше 11 млн. чоловік. До народів Росії, що сповідують іслам, відносяться більше 5 млн. татар, більше 1,4 млн. башкир, близько 1 млн. чеченців, більше 0,5 млн. аварців, близько 400 тис. кабардинців, близько 300 тис. даргинців, більше 200 тис. лезгин, близько 200 тис. інгушів, близько 140 тис. карачаївців, близько 100 тис. лакців, близько 80 тис. балкарців. У Росії проживають більше 1 млн. азербайджанців, близько 1 млн. казахів, десятки тисяч узбеків, киргизів, таджиків, курдів, а також турки-месхетинці, кримські татари, пуштуни й представники інших народів із розореного багаторічною війною Афганістану.
    На території Росії найбільше мусульман на Північному Кавказі, у Поволжі й на Уралі. Завдяки багатовіковому взаємовпливу культур Заходу й Сходу Росія дотепер залишається унікальною євразійською державою, у якій співіснують і часом вигадливо сполучаються християнська й мусульманська культури.



НА ПОРОЗІ XXI СТОРІЧЧЯ
    З кінця 80-х рр. XX ст. почалося відродження ісламу в Росії. Повсюдно стали відновлювати мечеті й медресе. На 1 січня 1997 р. у Росії було офіційно зареєстровано 2738 мусульманських об'єднань, з них – 2587 махаллів (приходів) при мечетях. У Республіці Татарстан кількість мечетів досягло 700, у Республіці Башкортостан – 490, а в Республіці Дагестан приблизно 3,5 тис. У столиці Дагестану Махачкалі стала діяти найбільша в Росії мечеть, що вміщає 8 тис. віруючих. Мечеть з'явилася й у найбільш північній точці поширення ісламу – у місті Салехарді, столиці Ямало-Ненецького автономного округу, де нафтовиками й газовиками працюють азербайджанці, башкири й татари.
    Зараз почала відроджуватися система релігійної освіти. З'явилися недільні мактаби, медресе з коротким і повним циклом навчання, де учні поряд з основами арабської граматики й правопису вивчають тафсір (коментарі до Корану), хадіси й історію ісламу.
    На початку 90-х рр. реформатори, що обвинуватили колишнє керівництво мусульман у пасивності, раболіпстві перед радянською владою, у забутті приписів шаріату й моральному розкладі, створили в багатьох регіонах незалежні від ДУМЕС Духовні управління. Нове покоління духовних наставників усвідомлює, що іслам у Росії перебуває в глибокому занепаді, адже багато людей, що називаються себе мусульманами, не знають Корану, не читають молитов і не дотримують морально-правових норм ісламу.
    Більшість мусульман далека від екстремістських проявів віри, які характерні для інших регіонів ісламського світу. Іслам у Росії відрізняється терпимістю до інших вірувань і відкритий для діалогу з ними.

Світові релігії.  Шляхи духовного розвитку

Сатья Саї Баба

Езотерична картина світу

Додому