|
СУФІЇ
Суфії – це стародавнє древнє духовне братерство, походження якого ніколи не було встановлено або датоване. Самі вони не виявляють великого інтересу до подібних досліджень, задовольняючись посиланнями на прояви їхнього способу мислення в різних країнах у різні періоди часу. Незважаючи на те, що суфіїв помилково вважають мусульманською сектою, їх можна зустріти в будь-якій релігії, і цим вони схожі на "Вільних і Прийнятих Масонів", які, залежно від конкретної ситуації, можуть покласти перед собою в Ложі Біблію, Коран або Тору. Вони називають іслам "оболонкою" суфізму тільки тому, що вважають суфізм таємним вченням всіх релігій.
Один з ранніх авторитетних суфійських авторів Алі аль-Худжвірі приписує самому пророкові Мухаммаду такі слова: "Той, хто почує голос суфіїв і не скаже при цьому "Амінь", буде записаний перед Господом як необачливий". Із суфіями Мухаммада пов'язують і багато інших традицій. Так, наприклад, можна визнавати суфійським наказ, відданий Мухаммадом своїм послідовникам, зміст якого зводиться до того, що необхідно поважати всіх Людей Книги. Тут маються на увазі ті, хто шанує свої власні священні писання, термін, прийнятий пізніше, щоб включити сюди зороастрійців.
Суфіїв не можна назвати сектою, тому що вони не пов'язані абсолютно ніякими релігійними догмами й не використовують ніяких постійних місць для поклоніння. У них немає ні священного міста, ні монастирів, ні релігійних приналежностей. Вони негативно ставляться до будь-яких назв, які можуть їх схилити до тієї чи іншої форми догматизму. Суфій, як і "квакер", це не більш ніж прізвисько, до якого вони ставляться з добрим гумором. Самих себе вони звичайно називають "друзями" або людьми, "подібними нам", і впізнають один одного за деякими природними здібностями, звичками і категоріями мислення. Безсумнівно, що суфійські школи збиралися навколо певних учителів. "Закінчити" таку школу неможливо, та й самі школи існують тільки для зручності тих, хто працює над удосконалюванням свого навчання за допомогою близького спілкування з іншими суфіями. Характерні суфійські риси визначають найрізноманітніші літературні твори, починаючи, принаймні, з II тис. до н.е., хоча найбільший вплив на цивілізацію вони зробили між VIII і XVIII ст. н.е. Кларк пише, що аналогічна суфійська традиція, яка розглядає суфізм як безперервне явище, використовує алегорію "вина" для того, щоб показати поступовий розвиток цього навчання, яке проявляло себе більш-менш явно доти, поки знову не пішло до себе в XVII ст. Ця алегорія виражена так:
"Насіння суфізму
були посіяні в часи Адама,
дали паростки в часи Ноя,
розцвіли в часи Авраама,
почали розвиватися в часи Мойсея,
дозріли в часи Ісуса,
дали чисте вино в часи Мухаммада".
Суфії й зараз не менш активні, ніж раніше. Число їх досягає 50 000 000 чоловік.
Суфізм набув східного відтінку лише тому, що він дуже довгий час існував у рамках ісламу, але справжнього суфія можна зустріти й на Заході, й на Сході, він може бути генералом, селянином, торговцем, адвокатом, шкільним вчителем, хатньою господаркою й взагалі ким завгодно. "Бути в миру, але не від миру", бути вільним від честолюбства, жадібності, інтелектуальної пихатості, сліпої покори звичаям або побожного страху перед вищестоящими особами - от ідеал суфія.
Люди, яких згодом стали називати дервішами, заприсяглися один одному в дружбі й вірності у 623 р. Вони стали називати себе суфіями, що може означати вовна (суф), побожність (суфій) і передає також деякі інші значення. Сорок п'ять чоловік, які уклали такий договір у Мецці, і стільки ж у Медині, склали ядро мусульманського суфізму.
Діяльність цих людей приймала різні форми. Перший і четвертий халіфи (Абу Бакр або Алі) створили особливі товариства, де люди займалися вправами. Таким же шляхом пішов Увайс аль-карні, що заснував у 651 р. перший аскетичний орден. У VIII ст. у Сирії з'являються будівлі, спеціально призначені для потреб нового руху. Так мусульманський суфізм проявляв себе зовні.
Суфії поважають релігійні обряди в тій мірі, у якій вони сприяють соціальній гармонії, і одночасно розширюють базис релігійного навчання, де це тільки можливо, тлумачачи релігійні міфи на більш високому рівні: так, наприклад, ангели персоніфікують для них вищі здібності людини. Шукачеві пропонують "таємний сад" для зростання його розуміння, але ніколи не вимагають від нього ставати ченцем або пустельником подібно до містиків; він же згодом може заявити про те, що осяяння прийшло до нього завдяки власному справжньому досвіду ("той, хто пробує, знає"), а не філософським аргументам.
Суфій використовує релігію й психологію для того, щоб стати над усим цим. Досягши мети, він "повертається до миру", щоб вести по шляху інших.
Професор Нікольсон особливо підкреслює це об'єктивне розуміння релігії, перекладаючи Румі в такий спосіб: "О мусульмани, не залишилося на світі закоханих, крім мене. Тільки мене можна назвати віруючим або християнським пустельником. Осадок від вина, чашник, поет, арфа, музика, коханий, свіча, вино й радість сп'яніння - все це я. Сімдесят дві віри й секти у світі насправді не існують:
Богом клянуся, усяка віра й секта - це я. Земля й повітря, вода й вогонь, більш того, тіло й душа - і це я. Істина й неправда, добро й зло, легкість і труднощі з початку й до кінця, знання й вивчення, аскетизм, благочестя й віра - це я. Будь упевнений, що вогнедишний поріг пекла, і сам пекельний вогонь, і рай, і Едем, і гурії - це я. Земля, і небо, і все, що є на них, ангели, пері, джини й всі люди - це я".
Румі зруйнував обмеженість звичайної свідомості. Тепер він може бачити все в справжньому світлі, розуміти близькість і єдність зовні різних речей, усвідомити призначення людини, і особливо суфія. Все це стоїть набагато вище від того, що зазвичай називають містицизмом.
Суфії традиційно вважали себе спадкоємцями одного єдиного вчення, що приймало залежно від обставин безліч різноманітних форм, та яке можна було зробити інструментом розвитку людини. Основа для поширення суфійської думки й діяльності була закладена майстрами класичного періоду, який охоплює біля восьми століть після виникнення Ісламу (приблизно з 700 до 1500 р. н.е.). Суфізм був заснований на любові, його діяльність направлялася за допомогою динамічної сили любові, він знаходив вираження у звичайному житті людини, поезії й праці.
Між суфізмом і Ісламом не могло бути ніяких внутрішніх протиріч, тому що суфії вважали Іслам проявом істотного зльоту трансцендентального вчення. Суфізм використовувався для підтримки контакту із внутрішньою реальністю Ісламу, а також будь-якої іншої релігії або істинної традиції.
У своїх "Рубаях" великий суфій Хайам приділяє особливу увагу внутрішньому досвіду, що не має ніякого відношення до теологічної версії того, що люди помилково вважають справжньою релігією:
"В обителі й келії, монастирі й синагозі
Одні страшаться пекла, інші мріють про рай,
Але в серцях у тих, хто осяг божественні таємниці,
Немає місця таким фантазіям".
З розвитком науки й мистецтв у середньовічному мусульманському світі суфійський геній особливо яскраво проявляв себе, коли суфії ставали лікарями й ученими, коли вони прикрашали символами свої будинки й твори декоративного мистецтва (деякі із цих символів сьогодні називають арабесками), призначеними для того, щоб у видимій формі увічнити деякі незмінні істини, до яких приходить людина в процесі пошуків кінцевої гармонії і єднання з усім Творінням.
Хоча досягнення чисто практичної системи суфіїв найчастіше були незрозумілі стороннім спостерігачам, які не знали про справжнє значення цієї системи, їх можна виявити в мисленні, мистецтві й містико-окультних областях усього Сходу й Заходу. Для того, щоб ближче підійти до суіфійського досвіду, необхідно коротко зупинитися на методах цих містиків. Почати можна з поезії жартів і символів.
Зазвичай кажуть, що шляхів, які ведуть до суфійского мислення, існує майже стільки ж, скільки й суфіїв. Релігію, наприклад, не можна ні приймати, ні відкидати доти, поки шукач не буде точно обізнаний про її реальний зміст. Суфії стверджують, що принципова єдність всіх релігій не визнається в усьому світі тільки тому, що більшість віруючих не уявляє собі, чим, по суті, є релігія. Вона не обов'язково повинна бути тим, що про неї звичайно думають.
Для суфія протиріччя між релігійною людиною й атеїстом подібні до суперечки людини, яка вважає Землю плоскої, з тим, хто переконаний, що вона має форму циліндра, - ні той, ні інший не мають про це реального уявлення.
У цьому полягає основне розходження між суфійським методом і методами інших метафізичних систем. Занадто часто вважають аксіоматичним, що людина обов'язково повинна бути або віруючою, або невіруючою, або, можливо, агностиком. Якщо вона віруюча, то буде очікувати, що хто-небудь укаже їй на віру або систему, що, на її думку, зможе задовольнити її потреби. Мало хто вкаже такій людині на те, що вона може й не розуміти, у чому саме ці потреби полягають.
У світі суфія є вищі виміри; для нього речі мають зовсім інший зміст, ніж для людей, які сформувалися під впливом підготовки, нав'язаної ним звичайним суспільством.
Повністю розвинений ариф (той, хто пізнав або адепт) переборював багато ступенів і проходив довгий курс навчання під керівництвом різних пирів і муршидів (духовних наставників), перш ніж досягав пізнання (ірфан), з погляду якого кожна існуюча релігія є більш-менш вірним відбиттям великої й покладеної в основу всього Істини, з якою він в остаточному підсумку вступив у контакт. Він не вважав ні можливим, ні бажаним передавати своє розуміння цієї Істини нікому, якщо не брати до уваги тих деяких, хто, завдяки такій самій підготовці, був здатний до її сприйняття.
Суфії ніколи не повинні миритися з існуванням яких би то не було перешкод між своїми учнями й тим, чому вони їх учать. Звідси слова Руми про підлеглу роль поезії стосовно реального пошуку. Те, що він бажав передати, було вище поезії. Подібна точка зору може шокувати людей, які звикли вважати, що немає нічого витонченішого, ніж поетичний вираз. Саме такі впливи вважаються необхідними для звільнення розуму від прив’язаності до другорядних речей, "ідолів".
Однак пізнання може прийти тільки завдяки найвинятковіший людині, незалежно від того, як часто обривки ілюзії істини будуть пробиватися крізь замішання того, хто шукає. Такий учитель є Досконалим і Найкращим Керівником: "Знайти його неможливо навіть тоді, коли він існує". Учитель завжди сам знаходить учня. "Фальшиві вчителі й обмануті учні дарма переслідують міражі пустелі, у знемозі вертаючись назад. Вони є жертвами власної уяви".
"Ми не боїмося пекла й не бажаємо раю".
"Піст - це не більш ніж економія хліба. Звичайні молитви найбільше підходять для старих. Паломництво - це мирська розвага. Опануй серцем - тільки панування над ним можна назвати дійсним завоюванням. Суфійський Закон Життя вимагає:
Доброти до юних,
Щедрості до бідних,
Доброї поради друзям,
Прощення ворогів,
Байдужності до дурнів,
Поваги тих, хто пізнав".
На зборах дервішів використовувалися танці (рухаючись по колу й повертаючись при цьому навколо власної осі (права долоня звернена до небес, а ліва - до землі), танцюристи символізують планети, які обертаються навколо Бога), вірші й музика. З ними чергувалися ментальні й фізичні вправи, призначені для того, щоб допомогти розуму усвідомити свої власні потенційні можливості за допомогою ідеї гармонії. Діяльність Румі можна назвати гармонійним розвитком за допомогою гармонії.
Вивчаючи ті з його ідей, які були доступні стороннім людям, багато іноземних спостерігачів зайшли в глухий кут. Один з них посилається на його "зовсім не східну ідею про те, що жінка є не просто іграшкою, а променем божества".
"Я повністю досліджував і Хрест і Християн. Його не було на хресті. Я побував в індуїстському храмі й у древній пагоді, але й там не було слідів його. Я дійшов до Герата й Кандагара. Я шукав. Не було його ні вгорі, ні внизу. Зважившись, я дійшов до гори Каф, але й там я знайшов тільки птаха Анка. Я відправився в Каабу. Його не було там. Я запитав про нього Ібн Сіну, але він був вище за філософію Авіценни... Я заглянув у своє серце. Там я побачив його, а більше ніде його не було..."
Слово "Він" (яке в оригіналі можна розуміти як він, вона або воно) означає справжню реальність. Суфій вічний, і те, що він використовує такі слова, як "сп'яніння", "виноград" або "серце", є необхідним, але настільки приблизним, що виглядає пародією. От як Руми використовує ці слова:
"Перш, ніж у цьому світі з'явився сад, виноградна лоза й виноград,
Наші душі вже були п'яні від вина безсмертя".
|
