Єгипетські джерела теж дають деякі вказівки на походження єгиптян. У багатьох народів уявлення про сфери, куди поьрапляють душі померлих, пов'язані з легендарною прабатьківщиною. Єгиптяни, наприклад, поміщали країну покійних на заході. Це дійсно напрямок на Сахару (як, втім, і на платонівську Атлантиду).
     Однак найбільш архаїчний варіант єгипетських переказів про "блаженну землю" пов'язаний з північним напрямком. Саме на півночі лежала легендарна країна гіпербореїв, яка згадується в міфах багатьох народів. Єгиптяни навіть говорили про північ як про царство вічної ночі, хоча історичних даних про їхні подорожі в такі далекі країни не збереглося.
    
    

    Зрозуміло, релігія не могла залишатися незмінною протягом досить тривалого часу. Змінювалося багато чого. Єгипетський пантеон у різні епохи очолювали різні божества, відповідно занепадали одні святилища й споруджувалися інші. Бачив Єгипет у середині ІІ тис. до н.е. і спробу ввести єдинобожжя (знаменита реформа фараона Ехнатона* – Аменхотепа ІV). І все-таки це була та сама релігійна система. Навіть завоювання Єгипту іншими народами не похитнуло основ богопоклоніня. Після того, як Єгипет у ІV ст. до н.е. став частиною імперії Олександра Македонського, а в І ст. до н.е. був завойований римлянами, богам завойовників і місцевим божествам довелося зживатися разом, нерідко передаючи свої функції один одному (це взагалі характерно для епохи еллінізму).
    Лише коли християнство стало домінуючою релігією у всьому Середземномор'ї й на Близькому Сході, колесо історії остаточно повернулося й світ єгипетських богів поступився місцем новій вірі.
     Чи вмерла тоді єгипетська релігія? Так, умерла як система суспільних богослужінь, як регулятор життя всіх верств населення. Але залишилося те, що можна назвати єгипетською мудрістю: багато символів і міфологічних образів Єгипту були сприйняті неофіційними, містичними напрямками у християнстві (почасти й в ісламі). Єгипетська за походженням символіка пронизує величні легенди таких духовних орденів Європи, як тамплієри й розенкрейцери, пізніше вона знаходить висвітлення в обрядах масонського ордену, проглядається в містичному вченні іудаїзму – каббалі.
    
    

    Чи був бог Ра для єгиптян єдиним богом, відносно якого інші божества були лише різними його проявами? Підстави для такого твердження є; може і фараон-реформатор Ехнатон, що спробував впровадити культ єдиного бога Атона (сонячний диск), прагнув знайти лише найбільш чисті форми для вираження таємної сутності єгипетського богослов'я.
     Єгиптологи визначають цю суть як єдинобожжя, виражене у формах багатобожжя. Особливо помітно це при розгляді епохи Нового Царства. У XІV ст. до н. е. фараон Аменхотеп ІV (Ехнатон) зробив спробу скасувати формальні теологічні складності, увівши єдиний божественний символ – сонячний диск, вкрай простий і ясний. За часом ця реформа приблизно збігається з введенням монотеїзму (віри в єдиного Бога) серед іудеїв. Це міг бути своєрідний знак часу, одкровення вищих істин, явлених різним народам.
    Прийнявши ім'я Ехнатон (Бажаний Атону), фараон-реформатор заснував нову столицю Єгипту Ахетатон, на будівництво якої були зібрані кращі майстри. Натхнене новими ідеями, мистецтво того часу досягло небувалих раніше висот – досить згадати скульптурні портрети Нефертіті, дружини Ехнатона (є припущення, що саме вона була натхненницею реформ). Однак релігійні реформи зачепили нтереси занадто багатьох людей, насамперед жерців, які не прийняли нову релігію. Тому незабаром після смерті Ехнатона Єгипет повернувся до колишніх правил поклоніння богам.
     Формально єгипетська релігія була, звичайно, політеїстичною, тобто там існувало "багатобожжя". Кожний з десятків єгипетських номів (князівств) шанував свого місцевого бога.

    Серед богів, у яких вірили єгиптяни, не так вже багато антропоморфних (людиноподібних) персонажів: творець Птах, бог Амон разом із дружиною Мут і сином Хопсу, Ісіда й Осіріс (про неї буде розказано докладніше), покровителька любові й веселощів Хатор... Найчастіше єгиптяни зображували богів з тілом людини й головою тварини. Так, дружина Птаха – войовнича Сехмет – мала голову левиці; бог мудрості Тот – голову птаха ібіс; Гор – соколину голову; Себек – крокодилячу; Хнум – баранячу... Сам великий бог Ра з'являвся то старцем Атумом, то мумією, то скарабеєм Хепрі, а свого головного ворога, змія Апога, Ра перемагає, перевтілившись на симпатичного вогненно-рудого кота.
    Цю картину ще більше урізноманітнює та обставина, що боги Єгипту мали своїх священних тварин. Таку форму релігії вчені називають зоолатрією (у перекладі із грецького – "поклоніння тваринам"). Втім, навряд чи можна стверджувати, що єгиптяни обожнювали тварин, – скоріше, їхній вигляд (дуже вишуканий і облагороджений) асоціювався в них з конкретними якостями того або іншого божества, служив вмістищем певних сил божественної душі.
    Але й живих носіїв цього вигляду – корів, кішок, баранів, биків, ібісів, павіанів, змій, риб тощо – дуже шанували; деякі з них стали загальнонаціональними символами. Убивця кішки – священної тварини богині Бастет – міг бути засуджений до смерті... Деяких тварин, які спеціально відбиралися й жили при храмах, після смерті муміфікували, як фараонів. Ціла усипальниця муміфікованих биків Аписів була виявлена в XІХ ст. у районі Мемфіса (Апіс був присвячений Ра й деяким іншим богам). У музеях можна побачити й мумії кішок, маленькі тільця яких загорнені любовно, немов дитячі.
    
     До 1822 р., коли французький учений Франсуа Шампольон знайшов ключ до розшифровки єгипетських ієрогліфів, панувало уявлення, що єгиптяни були примітивними фетишистами, тобто поклонялися звірам, каменям, світилам. Тепер відомо, що це не так. Звірині, рослинні, астральні символи виражали для єгиптян різні аспекти божественних сутностей. А систематизувати фантастично багатоликий світ єгипетських богів допомагають теогонії й космогонії – міфи про походження богів і світу.

Обеліски стали поміщати біля входу в храм, архітектурний простір якого йде не вверх (як, наприклад, у більшості християнських або індуїстських храмів), а в глибину: система відкритих дворів з вівтарями веде у свята святих – приміщення, занурене в таємничий напівморок (лише в часи Ехнатона все богослужіння проходило під відкритим небом, під променями сонця). Внутрішні приміщення храмів розділені колонами, які увінчані капітелями у вигляді лотоса або жмутків папірусу. Такий вигляд мали знамениті храмові комплекси Луксор і Карнак.
     Приблизно із часів створення єдиного Египту, з першої династії Давнього Царства, почали обожнювати й самого фараона – носія давньої ідеї священного царя-жерця, "сина Сонця". Відомий випадок обожнювання й простого єгиптянина – мудреця, будівельника пірамід і цілителя Імхотепа (греки ототожнювали його з богом Асклепієм).