Давним-давно була одна печера. Там зберігалися різні багатства, а охороняв їх ніким не бачений дух. Усі шукачі скарбів, які вирушали на пошуки цієї печери зі своїми друзями, завжди зникали. На їхньому шляху виникали різноманітні труднощі. Вони втрачали одну людину за іншою. Доходив до печери лише хтось один, але й він ніколи не повертавася назад. А кінець цій печері прийшов тоді, коли до неї потрапила людина на ім’я Том...            У Тома було четверо друзів: Джек, Джон, Ерні та Саймон. Сам Том був звичайною людиною. У нього були будинок, родина й робота.

           І от, почувши якось про печеру з багатствами, він вирішив також поїхати на її пошуки. Адже жив він не дуже заможно. Том зібрав своїх друзів і розповів їм про печеру.
           Вони склалися й купили невеличкий корабель, запаслися їжею, мішками, узяли зброю і відправилися в дорогу через океан. Минуло багато днів, і раптом у відкритому океані їх застав шторм. Усі п’ятеро були біля керма. Але Джек сказав: «Ідіть опустіть вітрила, а тут я й сам упораюся». Том, Джон, Ерні й Саймон швидко побігли опускати вітрила. Океан лив воду на корабель, і стояти біля керма під таким потоком води було дуже важко.
           Раптом Джек побачив величезне щупальце, що наближалося до нього. Він закричав, але коли прибігли друзі, вже було пізно. Джека забрав величезний кальмар. Його товариші нічого не зрозуміли. Вони його довго шукали на кораблі, а потім вирішили, що Джека змило хвилею в океан.
           Шторм вщух, а біля керма став Саймон.
           Незабаром вони припливли до суші. Том подивився на карту – це був саме той острів, який вони шукали. Друзі кинули якір і закріпили корабель біля берега. А потім узяли потрібні речі й всі четверо пішли шукати печеру.
           Джон заліз на високе дерево, звідки побачив жадану скелю. Вона була дуже далеко.
           – Хлопці, нам доведеться йти довго, – сказав він і показав пальцем: – Ось у тому напрямку.
           Коли Джон почав злазити з високого дерева, то став на суху гілку. Гілка обломилася, і він полетів униз.
           Том, Ерні й Саймон жахнулися. Вони підбігли до Джона й побачили, що той розбився на смерть. Друзі, ледве не плачучи, перенесли Джона під широкі кущі, а самі пішли у той бік, куди показав їм Джон.
           Вони йшли й шли. Коли почало темніти, поставили намет і назбирали хмизу на багаття. Уночі Саймон почув якийсь шурхіт. Він встав, узяв рушницю й ліхтарик і пішов на звук. Том і Ерні прокинулися від галасу, підхопилися й закричали:
           – Саймоне, Саймоне! Це ти? Де ти?
           – Я т-у-у-т. На мене напали дикі звірі!
           – Ми йдемо до тебе на підмогу!
           – Ні, не йдіть, їх тут забагато. Це дуже небезпечно! – кричав Саймон.
           Але друзі схопили рушниці, вибігли з намету й, стріляючи в повітря, почали шукати Саймона. Та той більше не озивався. Том і Ерні довго шукали друга, але не знайшли.
           – Усе, – сказав Ерні, – його потягли із собою дикі звірі. Тепер нас лишилося лише двоє. Мені здається, що й ми не повернемося додому.
           І вони попрямували до намету.
           Друзі встали на світанку й попрямували до високої скелі. Десь близько полудня вони дісталися її підніжжя. Том й Ерні обійшли скелю навкруги й знайшли виступи, схожі на сходинки. Ці сходинки привели їх прямо до печери, біля якої лежала купка людських черепів.
           – Обережно! – крикнув раптом Ерні. Він підбіг і відштовхнув Тома.
           На Тома летіла велетенська змія з відкритою пащею. Але сам Ерні не встиг відскочити, і змія встромила свої білі зуби в його шию й швидко відповзла. Ерні лежав непритомний.
           – Ні. Тільки не це! – скрикнув Том. Усі його друзі загинули, залишився тільки він один. Том поклав Ерні до купи черепів і увійшов у печеру. Навколо горіли старі золоті лампи. Коли тунель скінчився, Том побачив перед собою двері. Він відкрив їх і увійшов. Уся кімната сяяла золотом. Тут Том почув голос і побачив духа:
           – Що? Прийшов новий шукач скарбів?
           Том відповів:
           – Так!
           – Що ж, ти можеш взяти стільки золота, скільки зможеш донести. Або ти можеш загадати бажання – будь-яке, і я його виконаю. Тільки одного бажання я не можу виконати: перенести тебе із цим золотом туди, де ти живеш. Це ти вже повинен зробити сам. Я можу зробити тебе королем, фараоном, купцем, відомим письменником, чарівником або щось інше можу виконати.
           Том задумався й нарешті сказав:
           – Якщо це можливо, то я хочу, щоб усі мої друзі ожили й повернулися зі мною додому цілими й непошкодженими.
           – О диво! – вигукнув дух. – Я такого ще жодного разу не чув. Усі, хто приходив сюди за скарбами, навіть не слухали мене, а набиралися скарбів і йшли. Вони навіть не думали про своїх загиблих друзів. І по дорозі назад гинули самі. Їх загризали дикі звірі, тому що вони намагалися втекти разом із золотом, а тому бігли дуже повільно. Ну а ти – найщасливіша людина, якщо тобі друзі дорожчі за золото. Іди й не повертайся.
           Дух виштовхнув Тома з кімнати й зачинив двері. Двері зникли. Том, засмучений, хотів повернутися й запитати: де його друзі? Але духа вже не було. Том вийшов із печери й так швидко дійшов до берега, що й сам не помітив. На березі він не знайшов свого старого корабля, проте побачив розкішний великий корабель, із якого доносилася весела музика, а на обшивці був напис «Том» – назва корабля. Том вирішив на нього піднятися.