Скільки річок відродилося з тих часів – ніхто не знає, тому що оповідання наше тече із серцевини Життя, а де кінчається Смерть, теж не пам’ятає ніхто.            Літало тоді по світі дуже багато драконів, а трава досягала висот неймовірних, адже топтати її було нікому, та й не було для чого. Перлинними намистами струменіло Сонце по темній поверхні океану, води якого поширювалися так далеко, що, здавалося, кінцем може стати лише Вічність.            Дракони ж, злітаючи за зірки, мріяли про досконалість, яку згодом і знаходили у своїй душі, повертаючись до джерел життя.            Але трапилося так, що з’явилося на Великій Горі Нехо якесь дивне дитинча. Голова в нього була драконяча, а тіло біле, без пазурів і крил, хоча в польоті воно виглядало набагато красивішим за інших.

Звали його Саллі. Зростав він один, бо друзі любили його тільки в іграх і подорожах, не наважуючись визнати, що цього, дійсно, може бути замало.
           «Чого ж тобі ще потрібно, Саллі?!» – часто запитували вони в нього.
           А він усе дивився й дивився, і нібито й не чув їх. І моторошно ставало драконам, адже з кожним новим днем Саллі виявляв щось зовсім незрозуміле для них!
           І от прийшов час Вибору, що, як це не дивовижно, Саллі прийняв за належне. Голова його помутніла, ясні думки поплуталися, а тілу із зусиллями вдавалося дихати.
           «Ти не можеш бути Богом, але й драконом тобі залишатися не призначено. Ми відкриємо тобі Таємницю життя, але замість цього ти повинен пообіцяти пізнати Смерть».
           «Чому Ви так пізно відгукнулися?» – майже завив виснажений Саллі.
           «Просто раніше ти б нас не зрозумів – занадто багато сумнівів бродило навколо тебе».
           «Тоді я згодний, хоча вже навряд чи зрозумію, на що».
          
           Так і з’явилася перша людина – частково Бог, частково Мудрець, з Душею, як свіжий аркуш, і Волею мандрівника, настільки близького, як і далекого до розв’язання завдання, умови якого вислизнули з Темрявою.
          
           Коли Саллі опам’ятався, перед ним сиділа навпочіпки Істота Змін і гладила своєю пухнастою лапою його ніжні легкі руки: «Ну от, милий, таким ти й вийшов, – дивно ласкаво промовила вона. – Шкода тільки, що не витримав і заснув – тепер довго згадувати доведеться».
           Саллі здивовано знизав плечима. Він не пам’ятав у собі Дракона, але й людини ще не пізнав.
           «Хто я, Істото Змін? Мені чомусь страшно дивитися на світ, і я починаю мислити».
           Пухнастий, неосяжних розмірів звір із розмаху плюхнувся на Землю й покотився по соковитому зеленому простору: «Травичка моя, ліси й поля, ріки й рівнини, гірські вершини... Ну згадай хоч щось! Ти ж був Мудрим!».
           І Саллі здалося, що він росте, немов кущик запашного бузку, і що кожна його гілочка тягнеться до Сонця й відкриває в собі Таємницю Буття...
           Він більше не мовчав – не міг мовчати, тому що Провидіння повернулося до його пам’яті, а ще він побачив, чому став людиною: «Це навіть добре, що я віддався сну. Адже тепер покладено місток між Прірвою Дня й Ночі, і цей Місток – я. Я став Людиною тому, що моя Мрія бути Нескінченністю Світла теж кінцева – Обрив Темряви поглинає її».
           Дракон – істота майже досконала, але йому бракує тієї хвилюючої Сили, що веде Нас завжди вперед. І Дракон створив щось більш містке, широке і вічне – Душу людини, а Природа наділила його досить вразливою оболонкою, у Знак незакінченості Творіння, що має бути завершене ним самим.
           «Місток зіллє дві Реальності Воєдино, і Почнеться Нова ера...»
          

17 років