Колись було на світі королівство тролів. Воно перебувало під землею. Тролі були схожі на карликів із довгими носами, все тіло яких було покрите прищами й бородавками. У королівстві тролів не було дзеркал, і тролі не знали, які вони некрасиві. У цьому королівстві жили король троль із королевою трольчихою. І був у них син на ім’я Тек. У двадцять років він захотів одружитися. Скликали всіх дівчат королівства. Щодня Тек вибирав собі наречену.            Тек оглянув усіх дівчат королівства, але жодна не підійшла йому. Він ніколи не бачив себе в дзеркалі й тому вважав себе найкрасивішим. Ніхто не казав Теку, що він такий же виродок, як і всі жителі цього королівства. Слуги боялися сказати, а для його батьків він був красунчиком, адже власні діти завжди найкращі для своїх батьків.            – Усі дівчата нашого королівства непривабливі, – cказав Тек, – а я хочу оженитися на красуні, гідній мене. Я хочу посватати молоду королівну в королівстві людей. Пошліть послів до неї.            Слуги Тека відправилися у світ людей. Вони були одягнуті в довгі дорогі плащі з довгими рукавами й великими каптурами, щоб не було видно їхньої огидності. До того ж тролі не любили сонячне світло.
Слуги-тролі прийшли до королівства, у якому жила молода королівна на ім’я Бетс. Бетс любила пригоди й завжди казала правду в очі.            Король, батько Бетс, побачивши, які дорогі подарунки принесли чужоземці, дав згоду на весілля. Бетс за звичаєм підкорилася волі батька. Призначили день весілля. Було вирішено, що молодий королевич приїде до них саме в цей день.            І ось день, коли повинні були одружитися королівна й королевич, настав. Тек приїхав до королівського палацу, і Бетс побачила, що її наречений – троль. Це її дуже засмутило, і вона вирішила порадитися з кимось. Довіритися Бетс могла тільки своїй няньці. З дитинства нянька виховувала Бетс і ніколи нікому не розповідала про розмови між ними. Нянька була товстенькою, і Бетс ласкаво називала її Пампушкою.            – Пампушечко, – сказала Бетс, – я зовсім не хочу женитися на Текові. Він забере мене у своє підземне королівство. Він дуже непривабливий, і всі люди його королівства також. Що мені робити?            – Я можу тобі порадити лише одне, моя маленька Бетс, – сказала нянька, – тобі треба тікати.            – Ти права, мені не залишається нічого іншого.            Нянька пішла в залу, де збиралися грати весілля, і стала допомагати накривати столи.            Пройшла година. Усі сіли за столи, тільки не було нареченої.            – Піди поквап мою доньку, – звернувся король до няньки.            – Ви ж знаєте цих дівчат. Весілля в них лише один раз, і вони хочуть бути найкрасивішими. Так і наша королівна, – відповіла Пампушка.            Через якийсь час король знову послав няньку за Бетс, але їй знову вдалося ухилитися.            Коли король послав няньку за королівною втретє, та пішла. Вона знала, що Бетс уже не буде в її кімнаті. Коли нянька ввійшла й побачила, що Бетс втекла, вона розіграла комедію.            – Ґвалт! Біда! Немає молодої королівни! Немає! – кричала Пампушка.            Усі збіглися до кімнати Бетс подивитися, що трапилося. Вони побачили розкрите вікно й спущену вниз мотузку, що була зроблена з розідраного весільного вбрання.            – Ви знеславили мене, – сказав Тек. – Я не дозволю знущатися з себе! Я приїду рівно через місяць у цей же час, і якщо моєї нареченої не буде й ми не одружимося, між нашими королівствами буде війна.            Королю дуже не хотілося війни з тролями, які мали зв’язок із нечистою силою. Тому, не бажаючи загибелі своїх підданих, він відразу ж послав слуг в усі сторони світу знайти принцесу.            Тим часом Бетс відійшла вже досить далеко й продовжувала свій шлях. Королівна час від часу оберталася назад подивитися, чи немає погоні за нею. Коли Бетс обернулася ще раз, вона побачила далекі фігурки вершників, що прямували в її сторону. Вона стала шукати, куди їй сховатися. За двадцять кроків від себе Бетс помітила канаву, що заросла кропивою. Більше сховатися було ніде, і Бетс полізла туди.            Через якийсь час королівна почула, як повз канаву хтось проскакав. Вона визирнула й побачила своїх колишніх слуг.            Бетс довго сиділа в канаві. Вилізла вона лише тоді, коли почула, що слуги повернули назад до королівства. Тіло Бетс було покрите опіками від кропиви, але вона не зважала на біль. Їй дуже хотілося їсти. Тікаючи, вона не подумала захопити із собою що-небудь їстівне. Сутеніло... Бетс прискорила кроки й пішла швидше у надії дістатись до якогось селища.            Настала глибока темна ніч. Бетс дійшла до невеликого села. Вона побачила гарний кам’яний будинок. Відразу було видно, що сім’я в ньому жила багата. Бетс постукала три рази. Довго нікого не було чутно. Через якийсь час почулися кроки, і хтось запитав сонним голосом:            – Хто там?            – Це я, Бетс.            – Яка Бетс?            Бетс здивувалася. Вона думала, що її знають скрізь.            – Королівська донька, – відповіла Бетс на задане їй питання.            – Ти ще «сам король» скажи.            Кроки стали віддалятися, і незабаром зовсім стихли.            Розмови такого роду були біля кожного багатого будинку. Нарешті королівні пощастило. Вона постукала в стару невеличку хатинку. Здавалося, на неї дмухнеш, і вона розвалиться. У цій хатинці жила самітня бабуся. Вона жила одна. Бабуся виявилася дуже доброю. Вона нагодувала Бетс й поклала спати. Хоч постеля була не така м’яка, як у королівській спальні, і перин не було, Бетс швидко заснула, бо дуже втомилася.            Наступного ранку Бетс розповіла бабусі свою історію. Спочатку та подумала, що дівчина просто вигадниця. Але коли Бетс показала бабусі золотий перстень, на якому була зображена королівська корона, бабуся повірила. Таких перстнів було лише три. Один – у короля, другий – у королеви, третій – у молодої королівни.            Бабуся сказала Бетс:            – Снідати нам сьогодні нема чим. Зараз підеш зі мною, понесеш кошик із чистою білизною. І, будь ласка, переодягнися в старі речі. Їх ти знайдеш на стільці в хаті.            Бабуся була пралею. Вона ходила по селу й збирала брудні речі. Ці речі вона прала милом у річці. Мило можна було купити на базарі, та воно коштувало дуже дорого і бабусі було не по кишені. Але одного разу – це було давно – бабуся впустила переночувати одного мандрівника. На подяку він подарував їй кілька шматків мила. Коли випрані речі висихали, бабуся їх прасувала. Але навряд чи можна було назвати це пристосування праскою – скоріше залізкою із припаяною ручкою. Цю саморобну праску бабуся нагрівала на вогні й тоді вже гладила нею. Щоранку вона розносила випрану білизну, і кожний їй за це давав що-небудь.            Так було й цього ранку. Бетс взяла кошик із чистими речами і вони з бабусею пішли їх розносити. Віддаючи чисті речі, ця мила жінка похилого віку запитувала:            – Чи є ще брудні речі?            У кого була брудна білизна, віддавали її випрати.            Після ранкової роботи бабуся й Бетс повернулися додому. Тепер можна було й поснідати. За випрану білизну бабусі дали один корж, склянку парного молока, п’ять мідних монет, одну рибку й сухарик. Для бабусі це було багатством, а Бетс подивилася на плату із жалем. Їй здавалося, що цієї їжі не вистачить навіть їй одній на сніданок. Але, глянувши на бабусю, вона побачила велику радість у її очах. Бабуся дала Бетс корж і склянку молока, залишивши собі лише сухарик.            Тим часом у королівстві був переполох. Слуги не знайшли Бетс. Король і королева не знали, що робити. Але раптом королева придумала. Вона вирішила розіслати гінців в усі сторони з портретом молодої королівни й сказати, що якщо вона не повернеться, буде війна з тролями. Хто знайде Бетс, тому король дасть велику винагороду, а хто сховає її, того посадять у темницю.            Як королева задумала, так і зробила. Гінці за наказом королеви оголосили звістку по всьому королівству. Коли бабуся почула королівську звістку, вона сказала Бетс:            – Ти не можеш тут більше залишатися, я не хочу сидіти у в’язниці. Але видавати я тебе не буду. Ти повинна вирішити сама, куди тобі йти. Шкода, що не можеш тут залишитися, ти була б мені гарною помічницею.            Бетс не хотіла йти в королівський палац, адже тоді їй доведеться женитися на тролі. Вона вирішила піти в інше королівство.            Прощаючись із бабусею, Бетс зняла зі свого вуха золоту сережку й подарувала їй. Бабуся була в нестямі від радощів. Бетс запитала в неї: «Де можна буде купити їжу?» – і бабуся пояснила їй, як потрапити на базар.            На базарі Бетс купила величезний кошик. У нього вона склала найкращу, куплену на другу золоту сережку їжу. Їй ще дали здачу – кілька срібних і мідних монет.            Тепер Бетс вирушила в дорогу. Вона хотіла вийти із села в цей же день, але її наздогнала ніч. Попроситися переночувати Бетс не наважувалася, адже її могли впізнати й відвезти до королівського палацу. Тому Бетс лягла прямо під кущем і заснула.            Настав ранок. Бетс прокинулася від шепоту. Вона відкрила очі й побачила двох малят. Це були близнюки.            – Що вам потрібно? – запитала Бетс.            Близнюки пошепталися й сказали:            – Не могли б ви нагодувати нас? Ми від позавчора нічого не їли.            Бетс дала близнюкам поїсти. Поки ті снідали, вона розпитувала їх. Із розмови вона довідалася, що хлопчика кличуть Берт, а дівчинку – Берта. Вони були сиротами й ходили по світу та просили допомогти їм. Але не завжди їм вдавалося знайти що-небудь поїсти, адже деякі люди були самі дуже бідні, і їм нічого було дати, а деякі проганяли їх, тому що були дуже жадібними й гордими.
Бетс сказала Берту й Берті:            – Я йду в інше королівство. Не хотіли б ви приєднатися до мене? Вам завжди було б що поїсти, і я б піклувалася про вас.            – Звичайно! – радісно вигукнули близнюки.            Так Бетс відправилася в інше королівство.                       Пройшов місяць із того дня, коли Бетс і троль повинні були одружитися. Король і королева не знали, що їм робити. Бетс не повернулася.            У призначений час приїхав троль Тек.            – Бетс не повернулася, – тихо сказав король.            Розлючений троль відразу ж вийшов, грюкнувши дверима.            – Краще б він прийшов зі своїм військом і відразу почав воювати проти мене, – сказав король королеві. – Я впевнений, війна тепер не обійдеться без чаклунства.            І король не помилився. Коли троль Тек приїхав у своє темне королівство, він відразу ж пішов до чаклунки. Чаклунка була дуже стара, але чаклувала краще за всіх. Прийшовши до неї, Тек сказав:            – У мене є розмова до тебе. Я хочу, щоб ти сьогодні ж навела великі нещастя на королівство людей, що розташоване над нами.
– Гаразд, але я нічого просто так не роблю, – відповіла стара чаклунка.            – Я тебе дуже добре нагороджу.            – Домовились.
У цей же день чаклунка навела нещастя на королівство людей, у якому жила Бетс. Там стали висихати колодязі, джерела, озера. Вигоріла трава, зів’яли рослини. Усі люди ходили мляві.            Ось тоді троль Тек зібрав військо й пішов війною на королівство людей.            Король, вийшовши подихати повітрям на балкон, побачив численне військо, що наближалося до королівського палацу. Він відразу ж здогадався, що це Тек іде на нього війною. Тоді король почав збирати військо, щоб відбити напад. Але ніхто з людей не хотів воювати, тому що на всіх була напущена втома. Король пообіцяв, що в разі перемоги над Теком він розділить поміж людьми половину королівських скарбів. Але бажаючих однаково було мало.            Численне військо тролів увірвалося в королівський палац. Тек наказав схопити короля з королевою й кинути їх у темницю. Його наказ було виконано.            Наступного дня Тек забажав збудувати новий королівський палац. Він наказав зібрати людей на будівництво. Злі тролі зібрали всіх чоловіків, які були в королівстві, і змусили їх будувати палац Теку.
Якщо на будівництві хтось падав без сил, вони били його батогами, змушуючи знов прийнятися за роботу.            У королівстві наступили важкі часи. Бетс, що не встигла піти в інше королівство, була дуже засмучена. Ще б пак, адже її оточували сумні, втомлені люди. У королівстві був голод. Берт і Берта теж були втомленими. Тільки з Бетс було все в порядку. Адже тільки вона могла все перемінити, вийшовши заміж за троля.            – Через мене страждають безневинні люди, – сказала Бетс сама собі. – Тільки я винна у всьому, і тільки я можу припинити їхні страждання.            Бетс увійшла в перший будинок, що попався їй. У хазяїв цього будинку вона попросила коня. Тепер Бетс не боялася, що її впізнають. Вимінявши свій золотий кулон на коня, вона cіла на нього, посадила попереду Берта й Берту і відправилася до свого королівського палацу, яким у той час правив Тек.            Після довгої подорожі Бетс нарешті доїхала до королівського палацу. Злізши з коня, вона допомогла спуститися Берті й Берту й, узявши їх за руки, пішла до палацу. Стражникам Бетс сказала, що їй дуже терміново потрібно побачитися з Теком у важливій справі й узагалі вона – королівна. Тоді стражники вирішили пропустити її.            Увійшовши в тронний зал, Бетс побачила потворного троля, що сидів на троні, який належав її батькові. Це був Тек. Він відразу ж упізнав Бетс.            – Чому через мене страждають люди? – спитала Бетс у Тека. – Покарай краще мене. Подивися на цих бідолашних малюків, – Бетс висунула вперед Берта й Берту. – Чим вони завинили?            – Ти прийшла, щоб одружитися зі мною? – відвів розмову на іншу тему Тек.            – Але чому женитися на тобі повинна саме я, адже у твоєму королівстві теж є молоді дівчата?            – Вони непривабливі, і жодна з них не гідна бути моєю дружиною.            Відповідь троля дуже розлютила Бетс, і вона сказала йому:            – Ти вважаєш себе найкрасивішим? Тоді подивися ж на себе!            Бетс дістала зі своєї кишені дзеркальце. Його їй подарувала мати. Дзеркальце було дуже гарне, із золотим обідком. Бетс піднесла дзеркальце до обличчя троля Тека.            – Хто це дивиться на мене?! – скрикнув троль і відскочив від дзеркальця.            – Це твоє відображення в дзеркалі, – відповіла Бетс.            – Але я гарний, мені всі це кажуть!!! Це зіркало твоє зіпсоване!            – Це не «зіркало», а дзеркало. Я доведу тобі, що воно не зіпсоване. Дивися! – Бетс піднесла до свого обличчя дзеркальце, і відтіля визирнуло її прекрасне личко. – Ти кілька тижнів у цьому королівському палаці. У величезних залах є багато дзеркал великого розміру. Хіба ти не звертав уваги на своє відображення?            – Усі ці дзеркала зіпсовані. Я розбив їх.
– Ти не віриш дзеркалу, повір чистій воді. Накажи принести таз із водою.            Тек наказав принести срібний таз із водою, і таз принесли.            – Подивися у воду й побачиш там своє відображення, – cказала Бетс.            Троль подивився у воду, й побачив там такого ж виродка, як у дзеркалі. Це було жахом для нього. Він став метушитися, і через хвилину його вже не було в королівському палаці. Тек зі своїм військом відправився назад у королівство тролів.            Далі розповідати недовго. Тек повернувся у своє королівство й відразу ж пішов до тієї чаклунки, що напустила нещастя на королівство людей. Він наказав зняти чаклунські чари.            Через якийсь час Тек оженився на молодій дівчині зі свого королівства й жив щасливо. Відтепер він навчився розрізняти красу тролів.            Коли троль виїхав із королівства людей, будівництво потворного палацу припинилося. Чоловіки розійшлися по домівках, і їх ніхто не змушувавав працювати.            Тим часом Бетс звільнила своїх батьків із темниці, і ті знову стали правити королівством. Вони погодилися, щоб Берт і Берта жили в королівському палаці й були одними із спадкоємців, адже Бетс теж вийшла заміж, і в неї з’явилися власні діти.            А в Пампушки почалися нові турботи.

13 років                                            

Книга 16 попередній автор           наступний автор
	Казки російською мовою