Ця історія прийшла у світ зі світанком, коли сонце, ніжно посміхаючись, ледь торкалося землі та істот, що її населяють. Два промінчики готували велику зустріч.
           Він лежав на воді, підставляючи спинку сонечку, і булькав від задоволення...
           А вона... Вона в цей час підходила до річки, щоб умитися...
           Дивним виявилось її відображення на водняній гладі. Вона не дивилася на себе з учорашнього вечора, коли, дивлячись у дзеркало, розглядала Принцесу, що була трохи стомленою від палацової метушні, але виду не показувала. А зараз... Зараз вона бачила в дзеркалі озера довгу зелену пащу з величезними білими зубами.
           Принцеса доторкнулася до свого ротика – начебто все в порядку. Але тільки... віддзеркалення у воді вже зовсім знахабніло: воно не бажає відображати її рухів й дивиться прямо на Принцесу...
           Зненацька воно клацнуло зубами й стало вилазити з води.
           І отут Принцесу охопили два почуття: з одного боку – радість через те, що це не її відображення, а з іншого – страх, адже до неї повз найсправжнісінький крокодил.
           Але в ранкових променях сонця все виглядало набагато добрішим: як крокодил, так і принцеса. Тому ніхто дуже не злякався.
           Крокодил зупинився, серйозно подивився на Принцесу й запропонував:
           – Давай дружити!
           – Т-а-а-к... – відповіла Принцеса, припинивши відступ назад (і вчасно!..).
           До розпалу дня Принцеса й Крокодил були вже справжніми друзями: Крокодил навчився носити корону, а Принцеса – кататися на камінчиках, прогинаючи спину.
           А ближче до вечора...
           Ближче до вечора з палацу Принцеси було чути лемент докучливих няньок: «Не дружи з ним! Не дружи!».
           «Буду!» – відповідала Принцеса, і невідомо, чий лемент був чутнішим крокодилові, що сидів на березі ріки в променях західного сонця.
           Після всіх вжитих заходів до неї вийшов сам Король. Він намагався триматися переконливо й повчально, а в руках... у руках він перебирав страшну записку, повну таємниці.
           «От!» – сказав Король і розгорнув записку. На ній великими літерами було написано: «ДРУЖБА З КРОКОДИЛОМ».
           – Порви її! – наказав він, простягаючи «дружбу із Крокодилом» Принцесі.
           – Ні! – вирвалося в Принцеси. А разом із цим «ні» вирвалися й сльози. Принцеса нічого не хотіла пояснювати, доводити – ноги самі понесли її геть із палацу. Вона бігла прямо до свого Крокодила.
           А Крокодил теж думав про Принцесу. Він знав, що вона прийде сьогодні на заході і що повинне щось трапитися...
           Принцеса прибігла й сіла поруч. Вони мовчки дивилися на величне призахідне сонце, яке потопало в рожевих водах, і чекали...
           І ось вона! Думка, що прийшла одночасно обом!
           – Я хочу почати змінювати світ! – упевнено вимовила Принцеса. – Це буде перша в історії дружба Крокодила й Принцеси! Адже між душами немає відмінностей!
           – Так! – захоплено підскочив Крокодил. – Знімаймо весь наш одяг, всі оболонки, – між душами немає перешкод!
           І дві душі здійнялися до вогняого сонця, залишивши на березі непотрібний одяг...

 

Книга 16 попередній автор           наступний автор
	Казки російською мовою