ОБРЯДИ ТА ЗВИЧАЇ ЗОРОАСТРІЙЦІВ
Розробивши досить складну систему приписань, служителі зороастрійської релігії диктували своїм одновірцям, що вони повинні робити й чого не повинні. З одного боку, життя зороастрійців усе більше попадало в залежність від обрядів, культу й приписань віри, з іншого боку – тільки тверді релігійні вимоги могли згуртувати народ у єдиний організм, міцну своїми традиціями релігійну громаду. Важливе значення мали врочисті церемонії, пов'язані з порами року: святкування Нового року (Ноуруз), культ предків, шанування священного напою – хаоми, молитви, обряди очищення й залучення підлітків до віри. Існували обряди й звичаї, пов'язані зі вступом у шлюб, народженням дитини, похоронами. У них обов'язково брали участь священнослужителі, а також всі родичі й близькі, почесні громадяни міста або села.
МОЛИТВА
До щоденних обрядів відноситься молитва. У зороастрійських догматах існують докладні вказівки
- коли, у яку пору року, у які години і як саме робити молитву. Той, хто молиться, звертається до Бога не рідше п'яти разів на день. Згадуючи в молитві ім'я Ахура-Мазди, необхідно супроводжувати його хвалебними епітетами. Ранком і перед сном, входячи в будинок і виходячи з будинку, роблячи очищення й інші обряди, зороастрійці завжди згадують Бога словами молитви. Молитися можна в храмі, у домашнього вівтаря, на природі, причому обличчя того, що молиться, завжди повинне бути звернене на південь, у той час як парси молилися стоячи обличчям на північ.
У релігійних уявленнях зароастрійців знайшли відбиття народні вірування, магія, демонологія. Так, з покоління в покоління передавався страх перед демонами (девами). Щоб перебороти його вимовляються відповідні молитви й заклинання. Тверді правила супроводжують обряд очищення: беззаперечне дотримання чистоти, заборона доторкатися до "нечистих" предметів, у тому числі до деяких рослин і тварин, особливо до комах (мурах), до тих, що плазують (зміям). До "чистих" належать людина, собака, корова, вівця, їжак, дерева, рослини й плоди в садах і городах. Дотик до "нечистого" предмету вважається гріхом.
Особливо шановані в зороастрійців вогонь, вода й земля. Щоб налити воду, треба вимити руки; не можна виходити з житла в дощ, щоб не забруднювати землю й воду. Не можна вживати м'ясо, попередньо не видаливши з нього кров. Не можна сідати за трапезу або купатися в присутності іновірців.
Для розведення вогню в домівці користувалися чистими, сухими дровами. Під час готування їжі жодна крапля не повинна потрапити у вогонь. У кожному будинку існував свій "сміттєпровід" – особливе приміщення, куди наливався певний розчин, щоб бруд і нечистоти по спеціальному жолобу зливалися в землю.
ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД
Життя для зороастрійця – це благий початок, представлений самим Ахура Маздою. Поки правовірний зороастрієць живий, він несе в собі благодать, коли ж він помирає, то стає втіленням злого початку, тому що смерть є зло. Тому навіть найближчим родичам покійного забороняється до нього доторкатися. Для цього є
насасса-лари (мийники трупів).
Обряд, пов'язаний зі смертю й похоронами, досить незвичайний і завжди суворо дотримувався. Людині, що вмерла взимку, за приписом "Авести" відводять спеціальне приміщення, досить просторе й відгороджене від житлових кімнат. Труп може перебувати там кілька днів або навіть місяців, доти, "поки не прилетять птахи, не зацвітуть рослини, не потечуть сховані води й вітер не висушить землю. Тоді шанувальники Ахура-Мазди виставлять тіло на сонце". У приміщенні, де перебував покійний, повинен постійно горіти вогонь – символ верховного божества, але його вимагалося відгороджувати від померлого виноградною лозою, щоб демони не торкалися вогню.
Біля постелі вмираючого повинні були невідлучно перебувати два служителі культу. Один з них, обернувшись обличчям до сонця, читав молитву, а інший готував священну рідину (хаому) або гранатовий сік, який він наливав для вмираючого зі спеціальної посудини. Біля вмираючого має бути собака – символ знищення всього "нечистого". До того ж вважалося, що собака відчуває останній подих і останній удар серця вмираючої людини. Відповідно до звичаю, якщо собака з'їдав шматочок хліба, покладений на груди вмираючого, родичам повідомляли про смерть їхнього близького.
Мийники трупів обмивали тіло покійного, надягали на нього саван, пояс
кушти й складали руки на груди. У будь-який час року, крім зими, похорони відбувалися на четвертий день після смерті, оскільки вважалося, що саме в цей час душа покійного переселяється в загробний світ. Зі сходом сонця відповідно до правил, викладених в "Авесті", відбувався обряд поховання. На залізні носилки клали дерев'яний настил, а на нього – труп. Нести носилки могли тільки мийники трупів. Похоронна процесія родичів, очолювана жерцями, супроводжувала носилки тільки до підніжжя
астодана, або вежі мовчання, – цвинтаря зороастрійців. Це було спеціальне спорудження висотою 4,5 м. Підлога вежі являла собою похоронну площадку, поділену концентричною розміткою на три зони для укладення померлих – дітей, жінок і чоловіків. Носії й жерці приносили свою ношу у вежу мовчання й поміщали труп в одній із зон. Тіло закріплювалося, щоб звірі або птахи, розтерзавши труп, не могли віднести й розкидати останки у воді, на землі або під деревами. Коли птахи скльовували все м'ясо, а кістки під дією сонця повністю очищалися, їх скидали в колодязь, що розташований усередині вежі мовчання.
Давньогрецькі вчені Геродот і Страбон стверджували, що в часи Ахеменидів перси натирали трупи воском і ховали померлих царів в особливих гробницях або склепах, вирубаних у скелях Накше-Рустам. Маги або жерці виставляли трупи на особливого роду піднесення й ховали "не раніше того, як їх розірвуть птахи або собаки". Пізніше тіла померлого стали виносити за місто де його клювали хижі птахи; класти тіло в могилу або спалювати заборонялося.
Заборону на кремацію греки пояснювали тим, що вогонь у зороастрійців вважався священним. В XX ст., особливо в 50-і рр., вежі мовчання в Ірані були замуровані й припинили своє існування, у той час як у парсів вони продовжують діяти. В Ірані зороастрійці віддають небіжчиків землі на своїх цвинтарях і заливають могилу цементом: вони вважають, що при такому способі поховання земля залишається чистою.
ОБРЯД ОЧИЩЕННЯ
Цей обряд обов'язковий для всіх зороастрійців. Для жерців або тих, хто приймав сан, він був особливо виснажливим. Подібним же чином обряд проходили й мийники трупів, які вважалися "нечистими".
Хоча звання жерця передавалося у спадщину, майбутній жрець, приймаючи сан, крім спеціального навчання піддавався декільком стадіям обряду очищення. Обряд міг тривати більше двох тижнів і включав щоденне шестиразове обмивання водою, піском і особливим складом, у який входила сеча, а також повторення клятв у присутності собаки. Потім знову йшло обмивання водою.
Буквально фанатичне відношення зороастрійців до "очищення" і острах "опоганення" почасти пояснюють ту жорстокість, яку віруючі протягом століть проявляли до хворих, які страждають кровотечами, розладом органів травлення або інших подібних недуг. Вважалося, що хвороба насилається поганню. Навіть із важко хворими старими й дітьми зороастрійці поводилися досить суворо.
Жінка під час місячних нездужань або хвороби ставала практично "недоторканою": спала на підлозі в темній половині будинку, сиділа на кам'яній лаві, не сміла підходити до вівтарю з вогнем, не мала права виходити на повітря, працювати в саду й у будинку. Вона їла з окремого посуду, носила старий одяг. Ніхто зі членів сім'ї навіть не підходив до неї. Готуванням їжі в цей час займалися родичі. Якщо в жінки було немовля, його приносили до неї тільки на час годівлі, а потім відразу забирали. Однак подібні труднощі тільки виробляли в зороастрійок стійкість характеру.
Народження дитини також розглядалося як "опоганення чистоти організму". Тільки перед самими родами жінка одержувала деякі пільги. У її кімнаті цілодобово горів вогонь. Коли народжувалася дитина, полум'я повинно було горіти особливо рівно – за цим суворо стежили. Вважалося, що вберегти немовлят від підступу диявола може тільки рівно палаюче полум'я.
Ритуал очищення матері після пологів був болісним і тривав 40 днів. У перші дні після пологів мати не пила чисту воду, не мала змоги погрітися біля вогнища, навіть якщо пологи були важкими й відбувалися взимку. Не дивно, що смертність під час пологів і в післяпологовий період була дуже великою. Зате у звичайний час, коли жінка була здорова, вона користувалася значними привілеями, а в деяких питаннях, пов'язаних з домашніми справами й господарством, до її слова прислухалися всі члени сім'ї.
ОБРЯД ПРИСВЯЧЕННЯ
Якщо індійські парси при народженні дитини для визначення її долі зверталися до своїх астрологів, то в інших зороастрійців астрологів не було, а про те, щоб звернутися до мусульманських астрологів, і думки бути не могло. Дату й рік народження дитини зороастрійці знали досить приблизно й тому не відзначали днів народження. У віці від 7 до 15 років відбувався обряд ініціації – залучення підлітка до віри предків. Хлопчик або дівчинка надягали на бедра нитяний пояс, що відтепер повинні були носити все життя. В Індії у парсів обряд ініціації відбувався врочисто, у храмі, а в іранських зороастрійців – скромно, у будинку, при запаленому світильнику, із читанням молитов з "Гат".
ЗОРОАСТРИЗМ ТА СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ
Зороастризм однаково засуджує як безшлюбність, так і аморальність. Перед чоловіком стоїть основне завдання: продовження роду. Як правило, мужчини-зороастрійці беруть шлюб в 25–30 років, а жінки одружуються в 14–19 років. Обряд одруження носить радісний характер. Шлюб у зороастрійців моногамний, але зрідка допускалося з дозволу першої дружини приводити в будинок другу. Звичайно це траплялося тоді, коли перший шлюб виявлявся бездітним.
З приводу спадщини зороастрійці, на відміну від парсів і мусульман, дотримувалися інших правил: більша частина спадщини сім'ї віддавалася не старшому, а молодшому синові, який довше, ніж інші діти залишався у будинку з батьками, допомагаючи їм вести господарство.
|
