|
|
У той час Перди Пердак сидів у своєму огидному будиночку з риб’ячих кістяків і їжаків, у потворному кріслі й дивився в дірку для вікна. (Самого вікна в нього не було, але він все-таки міг дивитися на світ у дірку, що залишив збирач податків, коли вилітав на вулицю.) Сьогодні в цій дірці нічого цікавого не показували: всюди ходили Тролі й Трольчихи, качалися Гобліни й каркали голуби.
– ... Наш мерзенний Король... Мерзенний Король... – забубонів він, немов ці слова прилипли в нього до язика... – Як же я раніше до цього не допер! – раптом закричав Перди на весь будинок. – Який же я розумничок! Звичайно!!! І він стрілою вискочив у двері, щоб скоріше повідомити друзям про свою геніальність і її ідею. Думки, не встигаючи за ним, на мить зависли посередині кімнати. Їх навіть можна було розглянути. «Я викраду душу єдиної дочки Короля – Принцеси Ясни і стану знаменитим на увесь світ! Помщуся Королеві, стану Лиходієм століття, а до того ж у мене з’явиться найгероїчніший прапорець у всьому нашому райончику!» – от які думки зависли в кімнаті Троля. Сам же Пердак вже прямував вузькою вулицею глухого райончика й наспівував пісеньку: Супер-пупер я Перди!... Але тут він зупинився, тому що його вже наздогнали думки. Тому потрібно було забути про всілякі там дурні пісеньки та думати, думати, думати... «Потрібно тільки дістатися до замку, знайти там Принцесу й прочитати чарівне заклинання. Тю, так це ж простіше найпростішого», – міркували думки Перди Пердака. Тоді він вирішив оголосити всім, що він замислив: – Слухайте всі! Слухайте! Слухайте! – загорлав Пердак в усе своє Тролівське горло. Відразу з віконець, дірок і різних отворів у будинках повисувалися пички Тролів, Трольчих, Гоблінів, Гомлинців, Гооладушків і Трольчат. – Я вирушаю за душею... Але не за якоюсь там – типу ваших, а за душею самої справжньої Принцеси!... Усе, тепер можете засовуватися назад. Повідомивши про це, Перди Пердак попрямував до дверей одного з будинків і голосно затарабанив у неї. Через чверть години двері відчинилися. Пердак дуже зрадів, що йому так швидко вічинили – зазвичай під цими дверима доводилося стояти близько години, а в казковій країні година може тривати стільки, скільки їй заманеться.
– Ну ти даєш! Це ж не так вже й просто! – Ти не віриш у великого й могутнього Перди Пердака? Кваша зробив вигляд, начебто йому страшно: – Добре, добре, заспокойся. От коли зробиш те, що задумав, тоді я тобою попишаюся... А поки нема чого ніс задирати вище, аніж можеш. – А я не вище задираю, – образився Пердак. – Міг би зна-а-ачно вище. От так! І він підняв ніс до самої стелі. Просто Кваша не звертав на нього уваги – у його голові зрів, а вірніше, прокидався, пекельний план... Він був таким пекельним, що гудів на всю кімнату, як вертоцикл. Але ми не будемо його зараз слухати. Повідомимо тільки, що Просто Кваша так перезбудився від свого пекельного плану, що заснув і захропів – стільки всього йому потрібно було переосмислити. Плюнувши в нього, Перди просто пішов геть – він уже досить тут нахвастався. Тепер лапки несли його до будинку на узліссі. У цьому будинку, а вірніше, норі, жив-був Гоблін Ух-ху-ху. Ім’я в нього було прикольне, дике, тому що він і сам був таким. Ростом Гоблін був приблизно із шафу, статурою – аналогічною. Волосся в нього на голові було дуже руде й кучеряве, як і на всім тілі, а в його роті в нього не вистачало цілих шість десятків зубів (як знак того, що він стоїть на нижчому, ніж всі інші істоти, щабелі еволюції – не дожував колись чогось). Зате Ух-ху-ху був ніжний душею й поглядом – з-під надбрівних дуг у нього на світ дивилися прекрасні небесні погляди. Ніхто не любив Ух-ху-ху, окрім мух. Але зате ті обожнювали його до нестями, до божевілля, напевно, тому, що Гоблін і справді пахнув млинцями. Перди зупинився перед гніздом Ух-ху-ху й смикнув за дзвіночок. Двері печери відразу відвалилися, і відтіля посипалися сходинки. Перди Пердак осудливо похитав головою – він не любив безладдя – й зайшов на борт халупи. Там було темно, пахнуло млинцями, оладками й кровищею. – Ух-ху-ху! – покликав Троль. – Сам ти такий! – огризнулися в темряві лігвища. – Провалюй! Я сьогодні в романтичному настрої, я мрію! – А... – Перди це не цікавило, його цікавила тільки власна велич. – А я от уже домріявся, – вимовив він, щоб привернути увагу. – Як?! – З іншої кімнати flat-a (квартири) вивалилася волосата шафа в образі Гобліна й подивилася на Троля дуже уважно. – Одружуєшся? – Та ні-і, – Перди був радий, що його друг не вгадав. – Ще гірше!!! – Гірше?! Ти що, йдеш викрадати душу Принцесочки Ясни? – Ну ти, блін, і Гоблін! – образився Троль. – Весь сюрприз мені зіпсував! – А ти он їх геть віджени, вони мені всіх мух розполохали, ні з чого буде компот варити! – І Ух-ху-ху вказав на цілу юрбу думок Перди Пердака, що кружляли в того над головою. – Це вони мені підказали. – Ну й добре, – продовжував ображатися Троль. – Адже ти однаково мною пишаєшся, правда? Де ще відшукаєш такого геніального талановитого друга? – Отож, геніальності твоєї немає кінця. Тільки якщо розполохав усіх моїх мух, то згеніальничай, будь ласка, із чого мені тепер компот варити! – розлючено вимовив Гоблін. – А! Тю, ти через це, чи що? Зараз щось вигадаємо. – Із цими словами Пердак почав ловити свої думки, щоб ті йому чого-небудь підказали. Але всі до єдиної думки мовчали. – Ах так! – розлютився Перди. – Тоді компот будемо варити з них! – І він одним махом руки згріб усі свої думки... – Ось, на, тримай і вари компоту скільки тобі заманеться. Гоблін Ух-ху-ху навіть посміхнувся. – Вони в тебе хоча б свіжі? А то в мене й так нетравлення. – Свіжіші не бувають! – гордо відповів Пердак. Після цього Гоблін зібрав всі думки Пердака й прийнявся варити з них те, що він звав компотом. – Ну, і як же ти збираєшся викрадати душечку в Принцесочки? – між іншим запитав Ух-ху-ху в Троля. – Як? Як? Чому Вас всіх це так цікавить? Легко й просто! Як же ще?! – огризнувся Пердак, а потім ображено відвернувся й пішов до виходу. Ух-ху-ху тільки потис своїми шкафоподібними плечима й повернувся до свого компоту, з якого хмарою валив густий інтелектуальний пар. І хоча Ух-ху-ху зовсім не був поетом ні за формою, ні в душі, йому раптом у бошку (у Гоблінов немає голови, але є бошки, розташовані над тулубом. У бошку можна їсти, з неї можна говорити, лаятися, кусатися й дивитися) прийшов чудовий віршик: Ух-ху-ху – відмінний малий, Гарний, щирий, модний, вдалий! Нічого я геть не вмію, Щомиттєво розумнію! Ух-ху-ху був дуже задоволений – до цього він ніколи ще не писав віршів. А тут раптом... До бошки Ух-ху-ху-ха зненацька прийшла карколомна ідея. Ух-ху-ху її відразу ж помітив, по-перше, тому, що вона збила його з ніг, а по-друге, тому, що ця ідея в його житті була найпершою! «Дивно, – почала ідея здалеку, – раніше в нас тут ніхто не думав і не писав віршів... А тут зненацька всі відразу немов з ланцюга зірвалися... Ой, може бути, у нашому райончику починається епідемія... – Але ідея не дала Ух-ху-ху злякатися, вона відразу почала його утішати: – Звичайно, ні, ніяка це не епідемія, до того ж, ти навіть не знаєш, що це таке! Це дещо інше! Нумо, Ух-ху-ху, сьорбни свого компоту!»
А в іншому кінці райончика із зовсім іншого будиночка, прихопивши із собою лише спальничок і подушку, скориставшись тим, що надворі – божий день і його всі навколо бачать, прокрався й вислизнув інший невідомий. Хто саме – ми вам у жодному разі не скажемо, але кликали його дуже просто... Так Просто, що ви, напевно, і самі вже здогадаєтеся. Потрібно тільки сказати, що цей Просто... уже здійснював свій пекельно-пре- пекельний план. На Тролі була така широка посмішка, що вона перекривала всі інші риси його обличчя, яких було, втім, не так уже й багато... Перди Пердак, ні про що особливо не замислюючись (тому що в нього більше не було думок), уже виходив за межі Гобліно-Тролівського поганого райончика. На нього чекав неблизький шлях. Пердак глибоко видихнув і пішов... Він навіть і не підозрював, що за ним зараз ведуть спостереження. Через не зовсім пишний кущик визирав Гоблін Ух-ху-ху. Він потихесеньку пробирався від одного кущика до іншого, так що Пердак його зовсім не помічав. А за Гобліном, у свою чергу, стежило ще одне паранормальне явище – Ковбаса. І в неї були зовсім інші наміри... Украдена ненависним Ух-ху-ху її власна кістка не давала спокою. Потім опустилася Ніч. У неї й так був не дуже високий характер, а зараз вона зовсім опустилася – стала чорна, похмура, їдка й сонна. Перди Пердак, щасливий тим, що йому не треба більше думати, побачив цю Ніч і ліг спати. Його храп відразу ж залив усю місцевість. Звичайно ж, його друзі не могли не розпізнати цей храп. Ух-ху-ху виявився в цей час ліворуч від Пердачка, а Просто Кваша – праворуч. Ковбаса щурилася на свого ворога, сидячи посередині між ними – прямо на Пердовому пузі .
Просто Кваша зрозумів, що його друг Троль заснув, і згадав, що й сам уже давно не спав. Він солодко потягнувся й голосно позіхнув... Вийшов звук типу: «У-у-а-а-а-е-е-е-о-о-в!». За кущем ліворуч заворушилися – це Ух-ху-ху напружився. Поганенькі думки відвідали його: «Хто це там так ухає? Можливо, це якийсь там брамбруляк або навіть ведмепр? А раптом він мене захоче з’їсти? Треба його налякати!». Оскільки Ух-ху-ху зараз являв собою суцільний інтелект, то він відразу ж придумав вихід – прикинутися звіром більшим за ведмепря, й налякати свого ворога сильніше, аніж налякався сам. Тоді він заричав, як це роблять маленькі Дракончата: «Р-р-я-я-р-р!». За кущем ліворуч крекнули, потім ойхнули, пукнули, але майже відразу ж відтіля пролунав рик Дракончика, який був більшим за Ух-ху-хухівський: «О-о-о-р-р-р!!!». «Ні шиша собі! – подумав Гоблін. – Цікаво, а як туди вліз такий величезний Драконище?» І він закричав, як велетень, що харчується Драконами: – Бя-я-бя-я, Бя!!! За кущами праворуч заворушилися, немов готуючись до стрибка, і сам Ух-ху-ху теж вирішив стрибнути, щоб його не накрили першим (це такий Закон Тролів: «Живи або помри!»). Відштовхнувшись від землі, Ух-ху-ху полетів уперед. Уже перед самим зіткненням він із подивом помітив, що назустріч йому летить Просто Кваша... Розгубившись і не знаючи, чого б зараз такого видати – рикнути, бякнути, пукнути або крекнути, Гоблін просто запитав: – Як ти тут опинився? – Як? Як? – передражнив його Кваша. – Просто – от як! – А, зрозуміло, – обмірковуючи відповідь Просто Кваші, вимовив Ух-ху-ху. – Так це ти ричав, чи що? – «Чи що» я ричав? Де? Коли? А що ти тут узагалі робиш? Їхня безглузда розмова тривала б, напевно, ще дуже довго, якби вони розмовляли трошечки тихіше. Але вони кричали один на одного скільки було сили. Через це прокинувся Перди Пердак. Вірніше, спочатку прокинулася Ковбаса, яка спала у нього на пузі. Бо почула голос свого ненависного ворога. А от коли вона, не витримавши, гаркнула – прокинувся й Пердак. Як же він зачудувався, почувши тут, у декількох тролякрах від батьківщини, голоси своїх друзів. Пердак підвівся й пішов прямо до голосів, Ковбаса побігла за ним. Треба сказати, що з якихось дивних, загадкових причин Ковбаса раптом до нестями прив’язалася до Перди Пердака! Його мила посмішка вселила їй стільки довіри, що вона із самої миті спання на пузі й до кінця їхнього походу вже не відходила від нього ані на крок! От і зараз, дивуючись сама собі (все ж таки ненависть була не основною її властивістю, Ковбаса була ще й розумна, добра та гарна), вона побігла разом із Перди Пердаком оглядати місцевість перед кущами. Те, що вони там побачили, засмутило їх обох! Мало того, що в процесі польоту Гоблін і Ух-ху-ху стукнулися чолами й тепер у них на лобах висіли здоровенні ялинкові шишки! (Так вони виглядали ще жахівливіше – усі в колючках і зачіпках.) Але не це найстрашніше – найстрашнішим був їхній погляд – друзі дивилися один на одного так –гаряче-гнівно-зле, що навіть Ковбаса відчула, що коли негайно не відійде, то стане сирокопченою або, що ще гірше, докторською... і вона відійшла. Але Перди Пердак, як не дивно, зовсім не здивувався. Він трошки покрутив для годиться носом, але потім весело вимовив: – Заходьте, гості дорогенькі! Як добре, що ви до нас завітали! Просто Кваша розрядив погляд і невдоволено стрельнув ним по Пердачкові. – Кинь, Пердяко, підколювати! – промовив він грубо, по-свійськи. – Адже сам знаєш, навіщо сюди приперся цей гидотно-потворний Гоблінище-красулечко! (Це в них була така лайка.) Він сам хоче стати героєм і першим за тебе викрасти душу Ясни! – Та невже?! – зачудувався Гоблін, спокійно вислухавши образливу образу, тому що він зовсім ні про що таке й не гадав, відправляючись у дорогу... але тепер... «Гм, – пронеслася в його голові думка Перди Пердака. – Але ж я дійсно тепер, мабуть, хочу... Нехай. Ну гаразд, стану героєм!». – Цей Гоблін, – продовжував несамовито лаятися молодий Троль, – просто милунчик! Гарненький, святий, великомученик! Адепт Буддо-Крішни! Хамелеон пузатий, мусульманський баптист і взагалі, Бог – Виплодок Раю! Корупціонер! – Ну, це вже занадто, – став уже потрохи ображатися Гоблін, – нехай уже там усе інше, але ж не карупціонер! – Ну, добре, не корупціонер... – неохоче погодився сварник. Бачачи, що справа йде до справжньої невідворотної бійки, Перди Пердак вирішив і сам у ній взяти участь – дуже це було йому до вподоби! – Все-все-все-все! – перервав він їхню суперечку. – Натяків було досить! Пропоную приступати до справи! Перемир’я! Півгодини перемир’я!!! На чому – на кулаках чи на зубах? – На кулаках! – вибрав Гоблін, тому що кулаки в нього були розміром із саму Ковбасу. (Остання весь їхній бедлам слухала, вчепившися зубами в штани Гобліна – мстила.) – Гаразд. Зараз тузимося – а потім відразу ж спати! Зрозуміло? Шлях не близький! Ур-р-р-р-а-а!!! У кого менше синців – той і рюмса! Бійка вдалася на славу – тут були й підбиті очі, і вибиті зуби... тощо. Але її докладно описувати зовсім ні до чого. Ну, помутузились-розім’ялися півгодини хлопці, всю енергію порозхлюпували, а що в цьому такого дивного? Після всього вони дружно, немов по команді, плюхнулися спати й уже більше не прокидалися до самого ранку. …Ранок був похмурим і якось по-особливому ледачим. Таким ледачим, що всі четверо (включаючи Ковбасу) ледве розліпили очі, але так і продовжували лежати нерухомо. І лише бажання порахувати, скільки в кого синців і кого ж можна сміливо назвати рюмсою, перебороло всю ранкову лінь й змусило друзів підвестися. – Рахувати будемо знизу нагору, – запропонував Перди Пердак, – це найвигідніший і вже випробуваний спосіб підрахунку синців. Друзі погодилися. Першим був Гоблін Ух-ху-ху – у нього нарахували 25 синців, і то... це навіть синцями назвати було важко – синячочки й не більше. Другим на черзі був Кваша, він був просто в захваті від того, що в нього на тілі виявилося цілих 68 фінгалів. Відчувалася робота Ух-ху-хуха. Пердак виявився посередині – у нього нарахували 49 синців, причому, зовсім різноманітних. Нюнею охрестили Гобліна. Незабаром друзі всі разом відправилися в шлях-дорогу. У Гобліна був дуже поганий настрій – йому було прикро, що виявився рюмсою! Адже міг би трошки постаратися, і тоді б... І зуби в нього відростали набагато швидше, ніж у звичайних Тролів. Час ішов. Друзі завзято марширували разом з ним по дорозі, яка, до речі, теж сильно змінювалася. Глухий райончик Тролів залишився вже позаду, а з ним і коряві дерева, і тужливі пагорби, і Дон Кін-Конги, і вухасті браконьєри, і Брюси Чи. Зараз вони входили до земель, які мали назву Бабад Жи! Це була центральна частина країни, у якій мешкав Король. Навколо столиці висів зачарований туман, через який могли пройти виключно чесні та розумні істоти. От саме перед цим самим туманом друзі й зупинилися. Біля туману було дуже радісно: співали метелики, танцювали квіточки, кізки малювали листівки, а сонечка грали в комп’ютерну гуру. Друзі подивилися на всю цю красу й засумували – так їм не хотілося поринати в сірий та мрячний ліс. А потім... – Вороги мої, – урочисто почав Перди Пердак, – шо ми будемо робити? У Бабад Жи може потрапити виключно чесна й розумна істота. А я, наприклад, не можу! Я й не чесний, і не розумний... Та й ви теж! – От ти вже й чесний! – здогадався Ух-ху-ху. – Раз зізнався, що не розумний. А я от зовсім не чесний... тому що я не говорю вам про... Ой!… Зате я розумний, тому що не говорю вам про... Ой! Або тоді не буду розумним... Ой! – так він запинався й ойкав (згадуючи, звичайно ж, про розумовий компот), але все-таки ніяк не виходило бути і розумним, і чесним одночасно. Зрештою, зовсім заплутавшись, він вирішив зізнатися. – Я міг би зробити вас обох розумнішими, – з важки-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-им подихом вимовив Ух-ху-ху, вкотре відганяючи Ковбасу, що догризала його босу сандалію. – У мене є чарівний компот із думок Перди Пердака в його кращу мить. Він робить усіх розумнішими! Навіть мене... – І він потупився. Та так сильно потупився, що без компоту з думок зовсім би отупів.
– Тепер ми обидва чесні! – зрадів Перди Пердак. – Ну, Просто Квашо, твоя черга! – А шо, мені теж сьорбати цю гидоту? – питально обурився Просто Кваша. – А ти, може, хочеш сказати, що ти й так і розумний, і чесний? – запитували його друзі. – Ну... – зам’явся Кваша, – просто... – Ну шо? Шо просто? – квапив його Гоблін Ух-ху-ху. – Кваша?.. – Ну, може, чесним я й не можу себе так щоб дуже занадто сильно вважати. Ну, а щодо розуму... Розумом і кмітливістю я, треба сказати, добродії, у свій час сильно блищав. – Еге ж, бреши більше! – засміявся Перди Пердак. – Та тобі навіть прізвисько таке зовсім не йде – «розумний». – Не вірите – не треба! Але мені й зайвий розум не перешкодить. Давай сюди свій розчин. Либонь, і справді ще сильніше порозумнішаю, – вихвалявся Кваша Просто. – На вже, пий і не мудруй, – простягнув глечик Ух-ху-ху. Кваша сьорбнув і раптом зізнався: – Якщо чесно, то я не розумний... А якщо розумно, то зовсім не чесний... – От тепер ми, по-моєму, всі й розумні, й чесні стали. Ну що, у дорогу? – запитав Перди Пердак у супутників. Ті захитали головами й... – Боже мій! Може бій, та тутечки ж нічого не видно! – заволав Просто Кваша, зробивши в туман усього лише один крок. – А що ж буде далі? – Якщо хтось загубиться – кричимо «Уа» (це в Тролів так кричать, коли загублюються). Домовилися? – запропонував Гоблін. – Домовилися! – погодилися інші. І відразу ж по всьому лісі залунало потрійне «Уа!», «Уа!», «Уа!». Гоблін Ух-ху-ху кричав басом, Просто Кваша – м’яким баритоном, а Перди Пердак кричав голосом, схожим на своє ім’я. Вони всі сильно заблукали в лісі. …І раптом... Зовсім поруч із ними почулося шарудіння в кущах. Усі троє уакаючих разом змовкли. Але шерех не замовчав – він шелестів, ворушився, шушукався й шерхотів, прямо як навмисне, щоб усіх налякати. – Тут хто?!!! – дуже небезпечним, напругательним голосом вигукнув Ух-ху-ху. Але йому відповіли витримано й інтелігентно: – Це, якщо хочете, Я-с! – Хто-с я-с? – перепитав Гоблін. – Не дражніться, будьте так люб’язні. Яс – це не словоєрс якийсь там, а ім’я-с! Яс! – А як же акцент-с? – єхидно запитав розумний Просто Кваша. – А акцент-с – це, дійсно, вже акцент-с. Але не більше того-с! Усі з розумінням перезирнулися, хоча ніхто нічого не зрозумів. – А чого ти там ворушився в кущах? – неделікатно довідався Перди. – Я-с, чи знаєте, був полонений cліпучою вродою вашого супутника-с! – Нашого кого-с? – зачудувався Просто Кваша-с. – Супутника-с! – Красою? – Перди Пердак почухав свою ікласту пащу. – Тоді це, напевно, про мене! – Або, що ймовірніше, про мене! – обірвав Просто Кваша. – Тому що до мого розуму я ще й... Він не встиг закінчити – його перебив Ух-ху-ху, та так боляче перебив, що Просто Кваша навіть здивувався, як це йому вдалося в такому тумані. – Добре! – сказав він. – Це Ух-ху-ху найкрасивіший... із нюнь. – Панове-с, господа-с, я зовсім не про вас просторікував-с, а про цього янгола-с! – Із кущів виліз величезний палець і вказав... на кого б ви думали?.. На Ковбасу-с! – Це не янгол, це Ковбаса! – оголосив Пердак. – А Ковбаса-с – це щось відмінне від янгола! – Однак... Ділова Ковбаса... – трошки погордився Просто Кваша. – Вона не ділова, вона прекрасна, вродлива, чарівна-с! – зітхнув Яс. – Хіба ви не помічаєте, що це зачарована принцеса-с! – Що-с? – не розуміючи перепитав Кваша. – Сам ти принцеса! – заперечив Ух-ху-ху. – І не зачарована, а заперезачарована, зіпсована якась. – Ви мені не вірите-с? – дуже щиро й з надією, що ці троє все ж таки повірять, запитав Яс. – Так! Послухай, якщо тобі дійсно так дуже сподобалася наша Ковбаса, то ми її тобі, якщо хочеш, подаруємо, – запропонував Перди Пердак. Ясове обличчя розпливлося в посмішці: – Правда-с? – Правда, правда-с! – підтвердив Пердак. – Забирай її й не затримуй нас. Ковбаса, почувши це, кинулася до свого нового знайомого й почала вихляти хвостом. А Яс був такий щасливий, що навіть розповів своїм новим знайомим, як швидше й простіше добратися до палацу Принцеси Ясни. Подорожні подякували Ясові (Гоблін Ух-ху-ху подякував йому подвійно, тому що йому не потрібно було більше нести цю тварюку на своїх штанях), але однаково пішли шляхом, який задумали раніше. Лише після того, як вони пройшли цілий день, а ліс все ніяк не закінчувався, Просто Кваша почав нити: – Треба було послухатися цього Яса, адже він напевно тутешній і знає всі стежки в цьому лісі... Але Перди Пердак діловито заперечував:
Треба сказати, що Яса до того моменту вже стало трохи видно – вони наштовхнулися на кінцівки його черевиків. Весь низ Яса випав із туману. Ну це був і низ! Справжнісінький верх! Але тільки низ. Яс виявився Велетнем – голова його стирчала над туманом, а все інше розгублено виправдовувалося: – Панове-с! Я зовсім не хотів вас будь-куди-с заводити! Шлях був правильним. А сюди вас вивела Ковбаса! У неї нюх-с! Ковбаса підтявкнула й указала Перди Пердаку, своєму обожнюваному улюбленцеві, на два величезних шматки хліба, листочок салату й гігантський кетчуп, що валялися розкидані в тумані. – О, Дияволе! – не тямлячи себе від гніву, виплигуючи із штанів від люті, викрикнув Перди Пердак, зрозумівши, що Яс хотів зробити з їх миленької Ковбасоньки бутерброд. – Ти вбивця! Велетень зовсім поник – плечі його опустилися, став видний краєчок бороди із хмар: – Ну от! Тепер ще ви! Раніше я був людожером – усі казали мені, який я не правий, що пожираю вінці творіння-с. Тоді я вирішив перейти на бутерброди з ковбасою – і от! І тепер убивця! – Але ти ж казав, що вона принцеса! – Ну, казав... – І що – це все була брехня? – Ну... Я навіть не знаю... за всіма ознаками вона – принцеса, але коли я спробував зняти чари, у мене нічого не вийшло!.. Ну, от я й вирішив... Перди Пердак так обурився, що навіть стиснув кулаки: – Вирішив, так! Мало того, що від тебе не дочекаєшся ніякої допомоги й духовного розвитку, мало того, що через тебе згорів мій комп’ютер! («Ой, чого це я? – спіймав себе Перди. – Я ж навіть не знаю, що це таке!») – Але Велетень, проте, злякався... – Мало того, що ти ледве не зробив Бігмак з нашого друга, так ти ще й не вивів нас із лісу! А ну! Через п’ять хвилин щоб ми вийшли звідси! Давай без розмов, ще раз показуй свою дорогу! – кричав на Яса Перди Пердак. – Інакше... Інакше... – Він стис кулаки. – АБО... – Уже веду й показую! – оповістив Яс. – Тільки не треба мене АБО, будь ласка. – Ну добре... – нібито роблячи велику послугу, заявив Перди, – не буду. Яс показав подорожанам дорогу. Вона й справді виявилася короткою, і завдяки цьому друзі дуже швидко вийшли до замку. Яса вони швиденько спровадили назад, навіть не подякувавши. Але Яс на них анітрохи не образився, а навіть зрадів, тому що нарешті позбувся цих божевільних знайомців і тепер зможе спокійно повернутися й з’їсти свої бутерброди (щоправда, без Ковбаси).
Тут на стражі стояли: два дурненьких Дракони, два розумненьких Ельфики й два їжачки. Навіщо стояли їжачки – було незрозуміло... Отже, опинившись перед багряними очима Драконів, друзі зупинилися. – Ви р-р-р! Хто такі?! Р-р! – плюючись вогнем і лавою небесною, заричали ці небезпечні птахи. – Ми тут мешкаємо! – сміливо відповів за всіх Перди Пердак і потяг остовпілих Ух-ху-хуха й Просто Квашу вперед. Дракони між собою перезирнулися, знизали плечима, сильно бряжчачи при цьому збруєю й серцями, і промовчали. – От бачите, як все просто, – пошепки похвалився Перди, але тут вони опинилися перед Ельфиками. – Ой, ой, ой! Ви куди? – запорхали ті навколо їхніх голів, як міль. – Так, так, так! Ви куди? – А ми тут живемо! – нахабно відповідав Пердачок, збираючись іти далі. Але Ельфики не відставали.
Тут їх перебив Просто Кваша: – Я придумав! Придумав! – закричав він. – Що? Кажи... – не терпілося довідатися Пердаку. – Давайте просто переліземо через паркан десь подалі від воріт... – Тю, – обурено вимовив Ух-ху-ху, – до такого і я додуматися зміг би! – Зміг би то зміг, але не додумався! – зупинив його Перди Пердак. – Будемо робити так, як каже Кваша. Усі троє звернули погляд на паркан. Він був приблизно розміром з Пердака, що підвівся на плечі Ух-ху-хуха. Як через нього перелазити – ніхто із трьох не міг собі навіть уявити. Тому що всі троє зараз були з думками, то, стоячи під парканом, вони напружено думали, як через нього перелізти. «Якщо Пердак перелізе першим, а наступним буде Просто Кваша, то як же тоді Ух-ху-ху зможе опинитися на протилежному боці?» – літали навколо їхніх голів думки, зіштовхуючись і переплутуючись. Про те, щоб Ух-ху-ху (величезний і важкий) заліз комусь на плечі – не могло бути й мови. – Давай ти нас із Пердаком перекинеш, а ми десь знайдемо мотузку, перекинемо тобі через паркан, і тоді ти теж зможеш залізти. – Добре... – задумливо вимовив Ух-ху-ху. – А якщо ви її не знайдете або вирішите взагалі її не шукати? – Ну ти що, ми ж усі тут дуже чесні люди... – відповідав Перди Пердак. – Ну добре, – погодився Гоблін, а про себе відзначив: «Ми взагалі-то навіть і не люди...». Та Гоблін наївно закинув собі на плечі Квашу: – Але тільки, щоб усе було по-чесному! Треба сказати, що в саму цю мить перестав діяти розумовий компот! У Перди Пердака й Просто Кваші мозки миттєво вивітрилися й улетючилися. Вони виявили себе сидячими верхи на кріпосній стіні замку. Зверху ласкаво пригрівало сонечко, світили зорі й зірочки, гарно кружляли сніжинки й тополиний пух... Тобто атмосфера була загадкова. Перди жадібно вдихнув носярою повітря, Кваша зітхнув, наслідуючи своєму ідолові, й обидва безтурботно зіскочили всередину замку, геть-чисто забувши про Ух-ху-ху. А нещасний Гоблін, чекаючи мотузки, сів під стіною. Ковбаса стала люто його то кусати, то облизувати, то кусати, то облизувати – вона ще не зовсім розібралася у своїх почуттях... Тим часом Перди Пердак і Кваша пробиралися по світлих коридорах палацу. Повз них снували слуги й особи королівської крові, пару разів туди-сюди проходили й сам Король із Королевою під ручку, але на друзів чомусь ніхто не звертав уваги! Усі робили вигляд, що так і треба! Немов Тролі в замку – найзвичайнісінька справа. Усі мешканці палацу були настільки добрими, що навіть не навчилися підозрювати щось погане в інших! Одна із фрейліночок у платті з веселки, у припливі захвату від гостей, навіть поцілувала Перди Пердака й подарувала йому на пам’ять троянду. Вони довго блукали по коридорах. Поступово пейзаж палацу змінювався: навкруги ставало якось туманніше й задумливіше – у повітрі тремтіло Просвітлення. Перди вдихнув його лише один разочок і надалі попритримав подих – щоб чогось не трапилося. (А то б і казочці кінець...) Він помітив, що Кваша теж зайвий раз не дихав. У Принцесоччиній частині палацу нікого не було. Палали свічки й багаття. Теліпались штори на вікнах. От, нарешті, і стонадцятий номер! У ньому живе Принцеса! – Ну, уперед! – підштовхнув Кваша Перди Пердака. – Стукай! – А чому це я? – несподівано злякався той. – Ну тому що це ж ти йшов за її душею, а я так... за компанію разом з Ух-ху-ху... Ой!.. І тут вони водночас згадали про залишеного під парканом Гобліна. – От бідолашечка... Як же ми так! Кинули нещасного, – почав голосити Просто Кваша, тому що попри все він був дуже вірний друг. – Я знайду його, а ти поки що дій! І забувши про Принцесу, він побіг по коридорах палацу у зворотному напрямку... Перди повністю сконцентрувався на своїй нелегкій і трішечки навіть небезпечній роботі. Він тихесенько постукав у двері стонадцятої квартири. – Увійдіть, будь ласка! – пролунав дзвінкий голосок за дверима. Пердак невпевнено й боязко штовхнув двері – ті легко піддалися й швидко відчинилися. Перди очікував, що зараз йому назустріч вивалиться купа сходинок або ще якийсь прикольний жарт, до яких він звик у своєму глухому Гобліно-Тролівському райончику, але нічого такого не відбулося. Перди Пердак несміливо заглянув у кімнату. На стільчику біля фортепіано (його вже колись довелося бачити Перди Пердаку у своєму глухому райончику. Був серед Тролів один типчик, який дуже полюбляв кидатися фортепіанами у своїх співрозмовників) сиділа Принцеса. Це було таке миле, лагідне, чарівне, таке тендітне, ніжне, прекрасне й вродливо-дивно-гарне створіння, що Пердак зненацька... що б ви думали... наш застрашливий і злісний Пердашечка відразу ж закохався в Принцесу Ясну. Принцеса гордо й величаво повернула до Троля своє чудове личко. – Ах! – чи то жахнулася, чи то злякалася, чи то зраділа Принцеса. (Пердак поки ще не міг розібратися в її почуттях до себе.) – Ага! Це я! – зніяковіло відповів Пердак. – Що тобі потрібно, таємничий незнайомцю? – замріяним голосом вимовила Принцеса. – Я... це... того... – І тут раптом Перди Пердак згадав, що він прийшов сюди не задля того, щоб милуватися з миленькою Принцесочкою, а задля того, щоб викрасти її душу. Від цього серце Пердака скажено затехкало, а зуби нервово стислися. Принцеса тим часом підвелася зі свого стільчика й підійшла до Перди Пердака. – Скажи своє ім’я, о, таємничий незнайомцю! – попрохала Принцеса. – Перди Пердак, – отямившись від шоку, відповів той. – О! У наших краях немає таких імен. Ти, напевно, прийшов із далеких країн? Принцеса говорила, а Перди Пердак просто танув від цих слів. У його душі зараз боролися страх і любов, злість і доброта, і чомусь так хотілося кинутися в обійми до цієї милої істоти. – Відповідай же, навіщо завітав? – продовжувала воркувати Принцеса. «Що ж мені відповісти?» – думали думки в голові Перди Пердака.
– Брате Перди! – волав до нього Гоблін, трясучи Троля за плечі. Серце Перди теж тряслося... От дивно... Пердак став його відчувати... таке гаряче й чомусь... волохате сердечко... – Брат Перди! Це ми, твої найвірніші друзі, волаємо до тя! – чомусь старослов’янською репетував Гоблін. – Приіди до нас! Ми тя вже півтори хвилини сорок чотири секунди трясемо! – По морді його текли сльози. Пердак отямився, але зовсім не тому, що його трясуть... Він побачив, що Просто Кваша хряпнув Принцесочку Ясну по голові молотком. Та зовсім по-дівочому (яка вона була прекрасна в цю мить), сказала: «Ах ти ж божечки!…» – і повалилася на руки Кваші. Той був задоволений. – Вічно за тебе всю роботу доводиться виконувати! – звернувся він до Перди й кинув Принцесоччине тільце на ліжко. – Вимовляй заклинання! Тут у Пердака прокинулася його несподівана властивість... Здається, то була шляхетність. – Не буду! – з викликом вимовив він і зробив задиристий крок до друга. – Навіщо ти її так хряпнув? Їй, можливо, це не дуже приємно... Вона – принцеса й не звикла до твоїх фамільярностей! – Так це ж щоб вона не верещала! – пояснив Просто Кваша. – Хто ж захоче без вереску свою душу віддавати? – Вона б не верещала! Ми з нею вже друзі, – скромно потупився Пердак. Такого повороту справи його друзі не очікували! Смутно крізь свої думки вони розуміли, що щось не так, що вони втрачають свого милого друга, що ще трішки – і він стане співати... танцювати... та чи мало ще чого вигадає! Узагалі – треба щось робити... – Так... – тягнув час Кваша, обмірковуючи чужими думками ситуацію. – Так, так... От, виходить, як! Друзі! Я отут шо думаю, мій дорогесенький Пердачку (це він знову почав лаятися), а чи не вирішив ти собі нас, попросту кажучи... типу кинути?.. – Шо? Не зрозумів, – зізнався Троль, та й Гоблін перезирнувся з Ковбасою. – Ки-ну-ти! – від слова „жбурялово” „брехня”! Ми сюди йшли-йшли, прокладали тобі шлях у світле майбутнє під гарненьким прапорцем із Принцесоччиної душі, де всі співають: «Просто Кваша – великий герой! Просто Кваша – архігеній і архідиявол! Ну, і Ух-ху-ху з Перди Пердаком теж молодці...», а тепер ти проголошуєш: «друзі» – і не хочеш, щоб її били по голові молотком. На що це схоже, я тебе питаю?! Може, ти вже й душу її не хочеш красти?! – Не дуже... хочу... Не хочу... не дуже... от... – Перди здавав позиції перед таким натиском більш інтелектуально підкованого опонента. – А може... це... його теж пару разів теє... по голові молоточком? – вступив у розмову Ух-ху-ху. – Гірше-то все одно не буде! – Не треба. Треба друга рятувати... Тьфу! «Друга»! Де він і слово-то таке вицупив? – Не хочу, щоб мене рятували! – з останнього безсилля заявив Пердак. – Я хочу співати й танцювати! Я хочу... обійняти весь світ... Я, може, це... – Тут він подивився й сховав погляд у підлогу. – Ти що?!! – Просто Кваша навіть позеленів від жаху, що дуже йому личило. Ковбаса жалібно мекнула, а Ух-ху-ху заплакав. – Ти що?!! Ти ЦЕ? Та чи знаєш ти, що Тролів, які ЦЕ... Ти не можеш не знати, що Тролям не можна закохуватися! Боже правий! Дияволе неправий! Нікому не кажи цього ніколи! Якщо в райончику довідаються! Тебе перетворять сам знаєш на що! І не мрій навіть, що сама Любов підніме свій жирний зад, спуститься з Позахмарного замку й заступиться за тебе – це тільки в реальності таке буває! А зазвичай Тролів перетворюють... – Однаково! – уперто відстоював себе неабияк наляканий Троль. Він і справді тільки зараз згадав Головний Закон Тролів – не закохуватися! Тролі навіть дитинчат робили без любові, чисто на духовному потязі, а тих, що порушили, перетворювали чорт знає на що! – Ні! Не однаково! – гарячкував Кваша. – Ми твої кращі вороги, і нам не однаково! Та й подивися на себе й на неї! Ви ж не пара! Тобі, неабиякому Тролеві, волочитися за таким потвориськом! У неї навіть вовни немає! Один сором! Ти повинен здолати своє почуття, повернутися до рядів Тролів і стати великим... ні, замало... Застрашливим!.. ні, однаково мало... ЖМОЙДОПОДІБНИМ СВІТИЛОМ!!! серед Тролів! От! Перди Пердак зітхнув. Він смутно відчував, що щось не так, що можна зробити так, щоб усім було гарно... Але він не знав ніяких доводів і з недосконало-розгубленим виглядом пішов до ліжечка, на якому лежала Принцесочка Ясна. Пердачок навіть боявся на неї дивитися, думав, що не витримає й поцілує... Так що він замружився й прочитав заклинання: Уті-путі, тари-мари, гури-дури, Дюни-юни, стари-хмари, Мушкі-тушкі, душі-суші, Плюші-груші, фінтифлюші... І тієї ж миті в кімнаті пролунало сильне світло! Перди Пердак, що ніколи не крав душ, та і його друзі теж спочатку подумали, що це просто спалах... ...Але потім, коли світло не щезло, вони стали потрохи розплющувати очі й зрозуміли, що світло не пройде – це так виглядала душа Принцеси Ясни – над ліжком висіла величезна промениста Зірка, що сяяла блакитнувато-лазурнувато-білим світлом. Іноді вона переливалася від серця до країв різними барвами – то блакитно-зеленими, як шерех листя, то чорними, як ніч, то яскраво-жовтими, як сонце. То вона несподівано починала іскритися, то запалювалася всіма кольорами веселки. Першою не витримала Ковбаса. – ВАУ! – пролунав її захоплений вигук. – Оце так краса! – теж визнав Кваша, але відразу ж спохватився: – От бачиш, а ти хотів не робити цього! Перди Пердак нічого не чув. Він дивився на Зірку, що сіяла в кімнаті, відкривши рота, і не міг вимовити й слова. Серце його сильно билося. …Зненацька подув вітерець і тихо залунала схожа на плескіт струмочка музика. Прислухавшись, Тролі почули в ній слова: Що трапилось зі мною, Боже? Чому злетіти я не можу? Що з серцем трапилось моїм, Все стало темним та чужим? Перди Пердак навіть відчув, як у нього від цих слів пробігло тремтіння по тілу. А голосок продовжував звучати: – Мені холодно... і смутно... – Він був настільки ніжним і добрим, що навіть Ух-ху-ху не витримав... Він узяв Ковбасу на руки й міцно пригорнув її до себе (та так міцно, що та навіть заскиглила). І тільки лише Кваша не розтав і не здався. Він косо подивився на своїх соратників і голосно, так, щоб усі звернули на нього увагу, промовив: – Нам уже час! Ми й так уже тут затрималися! – Із цими словами він хотів було схопити Зірку (душу Принцеси Ясни), але та відлетіла від нього... і впала прямо до рук Пердаку – своєму заклинателеві. Той розплився в чарівній посмішці й уже механічно попрямував за Квашою до дверей. Ух-ху-ху, щоб не виділятися, теж пішов за ними (з Ковбасою, притиснутою до грудей). …На виході їх знову зустріла варта – все ті ж самі їжачки, Ельфики та Дракони. Повз їжачків, які діяли лише за наказом Ельфиків, пройти вдалося досить легко. Але ті приставучі летючі істоти, як і в перший раз, почали засипати друзів питаннями: – Ви звідки? Ви звідки? – Тепер уже співав інший Ельфик, а перший старанно махав крильцями на знак підтвердження. – Ви звідки й куди? Так, так, так! Так, так, так! – дзенькали Ельфики. З ними міг би впоратися тільки Перди Пердак, але йому зараз було не до цього... Несучи в руках своє яскраве щастя, Троль не помічав нічого на своєму шляху... Він би, напевно, зміг пройти навіть крізь стіну й не помітив би цього. Тоді Кваша (він був один у нормальному стані – два інших могли зараз лише обійматися, цілуватися, танцювати й перекидатися) вирішив діяти старим методом. – А ми тут... більше не живемо! – заявив він Ельфикам. – А от і неправда! Неправда! – співали ті у відповідь. І Тролеві навіть здалося, що ті теж діють старим способом. – Правда! – знервувався Просто Кваша. – Ми тут більше не живемо! Ми йдемо й більше ніколи не повернемося! Прощайте! Ельфики переглянулися й... замовкли. Залишалося обдурити Драконів, і можна вважати, що друзі вже вибралися за межі королівства. Але ця проблема, слава Богу, розв’язалася дуже швидко... Ух-ху-ху, від гарного настрою й закоханості в усіх істот, взяв та й поцілував одного Дракошку... Той так остовпів, що випустив із пащі сердечко диму. Другий Дракон тільки мовчки подивився на все це й посміхнувся. – Фух! – зітхнув Просто Кваша, як тільки зробив перший крок за ворота. – Ура! І от перед друзями розкинулися простори туману... Може, якби все було як колись, то друзі й пробралися б через ті непроглядні зарості туману, але на жаль... У зворотному напрямку крізь ліс могли пройти лише найбрехливіші й найтупіші істоти в усьому світі... Отут-то вони й задумалися... Ну, набрехати вони вже, звичайно, встигли досить, а от як щодо тупості... – Та прийдіть ви до тями! – закричав Просто Кваша на Пердака й Ух-ху-хуха. – Що тепер будемо робити? Якщо ви вважаєте, що я за вас буду всю дорогу думати, то глибоко помиляєтеся! Давайте включайте свої мізки! Досить блаженствувати! Кваша, надриваючись та шаленіючи від своїх друзів, намагався домогтися від них хоча б єдиного слова. Перди Пердак же разом з Гобліном тільки переглянулися, знизали плечима й направилися прямо до лісу... – Егей, куди це ви зібралися? – запитав навздогін їм Просто Кваша, але друзі йому не відповіли. Тоді він побіг за ними. І яким же було його здивування, коли він спокійненько, як, втім, і інші, зміг легко зайти в туман... «Хм...» – подумав Кваша... Зараз потрібно розповісти Вам трішки про щиросердечний стан нашого дорогого Перди Пердака. Він ішов попереду, тримаючи на витягнутих руках величезну сяючу Зірочку. Він не міг ані розмовляти, ані думати, міг тільки дивитися на свій скарб. Зараз душа Принцеси була незвичайних сумно-фіолетових кольорів, і Пердак чомусь відразу ж зрозумів, що Ясна сумує за своїм щасливим життям і за розлуку з рідним містом. Душа її стиснулася до розмірів маленької іскорки, але світло поширювалося, як і раніше, дуже далеко, так що друзі могли спокійно просуватися крізь туман, без остраху заблукати. Перди дивився на душечку Ясни й майже безперервно плакав. Йому так хотілося побалакати з нею, побачити її миле личко, ці величезні блакитні очі, цю посмішку... Найбільше, звичайно, йому хотілося, щоб його знову поцілували – так само сміливо, як того разу! А іноді Перди уявляв, на що його перетворять, якщо довідаються, що він порушує Головний Закон Тролів, і по його спині пробігло страшне тремтіння... «Ні, я повинен бачити перед собою просто душу! – запевняв сам себе Пердак, намагаючись відвести погляд від переливань Зірочки. – Звичайно, вона мені не пара!.. Та якби вона ще хоча б разочок подивилася на мене, як тоді – мені було б уже однаково, на що мене перетворять...» Зненацька до його слуху знов долунав той самий тоненький голосок, який вони чули в королівських покоях, – це співала душа. – Обережно, обережно, мої добрі, мої пухнасті викрадачі! Ховайтеся! Ховайтеся! Вас переслідує військо короля! Вас переслідує варта короля! Сотні ратей, тисячі воїнів, польова кухня! Обережно, обережно, мій добрий любий Пердачку! – Ух ти, ти диви, яка турботлива! – єхидненько вимовив Просто Кваша. – Це вона, напевно, просто боїться, що якщо не попередить – ти їй ще що-небудь погане зробиш! Боягузка! – Але казав він так від одного зла, а насправді Просто Кваша й сам навіть дивувався – навіщо це Принцесі Ясні попереджати своїх ворогів про небезпеку... Позаду й справді лунав цокіт і брязкіт збруї. – Ой! Нам би якось поквапитися! – занервував Ух-ху-ху. – А то буде зле! Ковбаса догідливо егекнула і з обожнюванням подивилася на Гобліна. З тих пір, як в Ух-ху-ху-ха розкрилася анахата, вона цілком визначилася у своїх почуттях – Ковбаса зрозуміла, що її колишній заклятий ворог непомітно став її кревним заклятим другом! Тепер вона щохвилини облизувала його безкраю безформну фізіономію й під час подорожі раз у раз ніжно пожовувала його комірець. Раптом уся четвірка з ходу вилетіла на знайому їм галявинку, де зараз не валялося жодного шматочка хлібця чи шпинату, тому що всі вони вже давно були безнадійно з’їдені, а залишилася лише порожня пляшка з-під кетчупчику. До неї додалася ще консервна банка з написом: «Ковбасозамінник! Ковбаса із соєвого філейчику!». Сам Велетень Яс сидів посередині галявини й смутно дивився в небо. А в небі злі хмаринки, може, щоб пожартувати, а може, граючи в якусь свою гру, складалися то в тортик, то в сосискове намисто, то в манго, то в черепашок-ніндзя під шоколадним соусом. Вигляд у Велетня був худосмачний. Але коли в його черевик з усього ходу врізалися Тролі й Гоблін, він безмежно їм зрадів. – Ура-с! Ура-с! – сказав він. – От хто мені допоможе! Я-с у такім лиху! Мені так потрібна-с ваша допомога! – Дивно, – почухав потилицю Просто Кваша. – Або в мене Вю Дежа, або ми хотіли сказати тобі те ж саме! – Як-с? Ви теж жахливо дико голодні? – Ні. А за тобою що, погоня? – Ні-с. Зачудуватися довелося й друзям, і Велетневі... – Так усе ж таки-с... Що трапилося? – запитав він. Але друзі не встигли відповісти, тому що армія короля вже наздогнала їх. Уся вона була підібрана із найбрехливіших і найтупіших вояків – інші просто не змогли б потрапити до цього лісу. Гоблін затремтів, Просто Кваша істерично заволав від страху (треба сказати, що до його єхидства й злості він був ще й боягузиком), а Перди Пердак просто жалібно подивився на Велетня, начебто благаючи про допомогу. Яс підвівся й заслонив своїм величезним тілом усіх чотирьох. І відразу ж сотні тисяч військ устряли в кінці його черевиків. – От ви-с і попалися... – звернувся Велетень до військ, а потім узяв своїм велетенським лапищем усю польову кухню й, не кажучи ані слова, засунув її собі до рота. Та, напевно, вона не дуже прийшлася йому до смаку, тому що всього через декілька секунд він із презирством і образою виплюнув її на землю (ще б пак, адже польова кухня складалася з одногісінького заліза та інших двоокисів перероблених металів). Після цього Яс нагнувся й одним рухом руки згріб усю королівську армію докупи. Потім схопив цю купу й акуратненько, щоб нікого не поранити, перекинув через ліс назад до палацу. – Ну що, тепер-но ваші душі задоволені? – звернувся він до Тролів і Гобліна. Ті дружно захитали головами. – Тепер ви-с щасливі, а я-с як був нещасним-с, так і залишився. Допоможіть-с... – благаюче попрохав Велетень. Друзі не знали, як їм відреагувати на це прохання, але тут зненацька почала дзявкати Ковбаса. Щось стурбувало її. – Ой! – збентежився Ух-ху-ху, у якого з недавніх пір установилося стійке щиросердечне споріднення з Ковбасою. – Здається, я розумію, що вона каже. Інші якось дивно й осудливо подивилися на нього. – Ой, ні, мені не здається, я дійсно її розумію, – доводив Гоблін. – Ну й що ж вона каже? – єхидненько запитав у нього Просто Кваша. – Ковбаса каже, що вона може допомогти Велетневі... – наївно вимовив Ух-ху-ху. – Ну і як же вона, цікаво, може йому допомогти? Може, вона пропонує свої послуги й хоче, щоб цей ненажера з’їв її? – не вірив Просто Кваша. Але Ковбаса зовсім не образилася й сказала ще дещо... – Велетень зможе наїстися, якщо з неба піде сосисковий дощ! – перекладав Ух-ху-ху. – Відпустіть душу Принцеси у небо, вона збере дощ і допоможе вам. На це Просто Кваша просто розсміявся. – Так хто ж її відпустить? Скільки сили й часу ми витратили на те, щоб її придбати, а тепер якась там Ковбаса буде нам казати, щоб ми її відпустили. Та й до того ж... Та ви подивіться на Пердака, хіба він здатний це зробити? Але Пердак прореагував на слова Кваші зовсім не так, як той сподівався. Троль підняв долоні до небес і промовив, звертаючись до Зірки: – Лети!
– Ні, не скажу!.. Але знаєш – у сутності це так чудово, що я Троль! І хто сказав, що Тролям не можна любити? Мені от здається, що це в самій природі Тролів – нести любов і блаженство! Ух-ху-ху, що слухав їхню розмову, зненацька додав: – Усе це так, мій друже Пердашечко! Тролі й Гобліни – надзвичайно милі істоти! – Ви з глузду з’їхали!? – не вгамовувався Кваша. – Тролі – милі істоти? Це Феї й Пухлики створювалися як милі істоти! А Тролі повинні лякати всіх інших! Ми скривджені долею й тому всіх ненавидимо! – Скривджені долею? – зачудувався Перди Пердак. – Так ми ж найщасливіші істоти у Всесвіті! Ми народжені, щоб подорожувати, любити й допомагати Велетням! Просто Кваша зовсім зажурився. За словами Перди Пердака й по тому, що Ух-ху-ху весь час йому кивав, нібито з ним погоджувався, він зрозумів, що справи в його друзів зовсім кепські – можливо, вони передихали повітрям Просвітління в палаці й тепер їх каламутить... Так пройшла ніч... Потрібно було відправлятися в дорогу. І хоча додому хотілося лише Просто Кваші, але вони таки повернули вбік батьківщини. Незабаром на шляху в них стали зустрічатися коряві дерева й кущі, незадоволені птахи, огидні пики, корумповані політики, дрібні маніяки. Мандрівники увійшли до свого рідного глухого райончика. Потрібно сказати, що всі вони (за винятком Просто Кваші) повернулися туди зовсім іншими... Перди Пердак був переповнений любов’ю, і від цього кожен, кого він зустрічав, навіть Бармалеї, Бабаї, здавалися йому найчудовішими створіннями! Ух-ху-ху був полонений Ковбасою – вона стала для нього найріднішою та найулюбленішою душею в усьому світі... А Ковбаса, у свою чергу, вважала Ух-ху-ху найпрекраснішим Гобліном. І тільки Просто Кваша, здавалося, не збирався змінюватись. Постійно роздратований і буркотливий стан навіть подобався йому. Так що змінювати свій характер у кращу сторону він навіть і не збирався. «Звичайно ж, вам добре... – думав Просто Кваша, розглядаючи своїх друзів, – позакохувалися й радієте! Мені від ваших флюїдів уже дві ночі підряд сняться зайці-пакистанці! Жахливо...» Отже, наші друзі повернулися до свого рідного райончика. Усім трьом у цю мить довелося замислитися, що ж вони будуть розповідати своїм родичам... «Тролі повинні бути злими й застрашливими», – знову з’явилися думки в голові у Перди Пердака. Але від цього раптом стало якось дуже смутно. Розлютитися й когось налякати він, звичайно, зміг би. Але от як можна позбутися величезного почуття Любові, що зараз, здавалося, заволоділо всіма частинами тіла Троля, він навіть і уявити собі не міг. Пердак, зі смутком у серці долаючи свою любов до Принцеси, все-таки причепив її душу в себе над будиночком. І хоча всі Тролі й Гобліни відразу ж почали поважати Перди Пердака ще більше, але він все-таки не міг упокоритися із тим, що Зірочка повинна постійно розвіватися на вітрі... Він боявся, що вона може змерзнути або – чого Троль боявся найбільше – що її хтось украде... Тому вдень Перди Пердак не спускав із Зірочки очей, а вночі забирав свою кохану в будинок. Це були найпрекрасніші ночі в житті Перди Пердака! Ясна наповнювала мерзенний барліг Троля своїм сяйвом. Іноді воно було чистим і яскравим, іноді прозорим і ніжним, а іноді – тьмяним і сумним. У такі ночі Ясна співала йому дуже гарні пісні, від яких по волосатих щічках Перди Пердака текли справжні живі сльози. Вони капали на кам’яну підлогу й перетворювались на дуже рідкісні чорні перлини.
Пердак знаходив заспокоєння, лише ридаючи на плечі свого найкращого друга Гобліна Ух-ху-ху. (Тому було набагато легше, адже тримати вдома власну тварину навіть в Гобліно-Тролівськім райончику не заборонялося. Тому Ух-ху-ху міг спокійно тримати Ковбасу у себе в будинку.) Ух-ху-ху всіляко, як тільки міг, утішав Пердачка й запевняв, що все налагодиться... Усе буде добре! – Потрібно взяти себе до лап... – запевняв Ух-ху-ху, обіймаючи друга, який лише схлипував і не казав ні слова. Він взагалі останнім часом став дуже мовчазним. А Просто Кваша взагалі ніяк не міг допомогти другові. Ледь з’явившись у райончику, він упав на землю, поцілував її, промовив зворушливим тоном: «Батьківщино!» – і алюром помчався додому. Через три хвилини після того, як він туди влетів, із дверей його будинку вилізла волохата лапка й повісила на дверну тріску записку: «Розбудити через півроку!». Незабаром Перди й справді стало однаково, у кого він перетвориться та що з ним стане потім. Продовжувати таке життя було неможливо. Троль не міг більше дивитися на свою Зірку без болю в серці й худнув на очах. Здавалося, його душа зараз розірветься на малесенькі шматочки... Порадившись із Гобліном і Ковбасою (яку розумів лише Ух-ху-ху), Перди Пердак наважився на таке: він відпустив душу Принцесочки Ясни... Піднісши її до віконця, Перди Пердак важко зітхнув і раптом зрозумів, що бачить свою кохану зараз в останній разочок! І тоді зненацька його голос ожив і став говорити сам по собі. Перший раз у житті Перди Пердак віщав так чесно й гаряче. Він розповів Ясні, як сильно закохався ще тоді, у палаці, і що з тих пір життя його змінилося! Він казав, що не може бачити її страждань, а вона нещасна, хоча й не тримає зла на свого викрадача! До палацу вона зможе долетіти дуже швидко, а там мудрі Ельфи, звичайно ж, швидко повернуть їй колишній прекрасний вигляд. Після цього Принцеса Ясна відразу ж забуде цього злісного огидного Троляку, і все в її житті буде так добре!.. Усе це вимовив Перди Пердак одним духом, а потім розтулив долоні й відпустив Ясну в небо. Зірочка в одну мить злетіла під самі хмаринки, блиснула йому на прощання самим прекрасним блиском і... зникла в напрямку Бабад Жи! Перди Пердак відчув, що навряд чи переживе таке потрясіння... Але все-таки довкола нього усе ще залишався цілий світ, який він зміг полюбити завдяки Ясні, тому він вийшов з будиночка й покрокував стежкою. Довкола нього все дихало спокоєм і тишею, але Тролеві однаково чогось не вистачало. Згодом Перди Пердак зрозумів, чого йому не вистачало – пісні! І хоча був найранніший ранок, така рань, що навіть найранесенькі Тролі ще не прокинулися, а найпізніші Тролі ще не полягали спати, але він заспівав гучним голосом той віршик, що співала йому колись Ясна. Тролеві було однаково, що в ньому співалося про Любов і поцілунки – він просто хотів співати! Через пару годин з віконець стали вилазити заспані й розпатлані фізіономії розбуджених Тролів. – Шо? – запитували вони. – Знову війна? – Ні! – голосно відповідав їм Перди Пердак. – Прокиньтеся, Тролі, подивіться у віконце! Яке прекрасне життя! Яка світла й радісна природа! Тролі, не розуміючи, витріщалися в небо й крутили пальцями біля скроні: – Ти шо, Пердяко, сказився зовсім? Ще спати та й спати! – Навіщо вам спати? Тролі – це істоти, сповнені якихось внутрішніх радощів й гармонії, якщо хочете! Ми зовсім не зобов’язані з ранку до ночі всіх лякати чи то дратувати! Ми можемо нести іншим істотам щастя та любов! Заспані фізіономії витягнулися й нерозуміюче переглянулися. – Перди, ти знову коноплю їв? – запитали найдосвідченіші. – Зовсім ні! – наполягав Перди Пердак. – Ми, Тролі, насправді зовсім і не Тролі, а посланці Любові й миру, як Сатья Сай Баба! Ну чим ми гірші за нього? – Тьфу ти! Який там ще Сай Баба? Сай Баби лише в житті бувають! – Сам ти тільки в житті буваєш! – образився Перди Пердак, але не здавався. – Знаєте, зі мною відбулася найчудовіша річ, яка лише може трапитися із Тролем! Я... – Тут Перди Пердак востаннє перевірив і оцінив свої почуття, але зрозумів, що йому дійсно однаково і визнання принесе йому тільки радість! – Я, – продовжував Перди Пердак, – з голови до ніг, навіть до самого кінчика хвоста – ЗА-КО-ХАВ-СЯ!!!… Ви всі мене добре чули, повторювати не треба?.. Жителям глухого райончику стало трошки шкода Перди Пердака, адже раніш він був таким славним Тролем. Але Закон ніхто не скасовував – його відразу ж схопили, жорстоко відвели та й посадили в клітку, схожу на хомопарк. Перди Пердак із задоволенням дав себе туди забрати. «Слава Богу! – подумав він із зітханням. – Перетворять мене на абишо і скінчаться всі мої страждання! Однаково я не можу вже бути колишнім Тролем...» Перди Пердака посадили до клітки, і хоча замка не повісили, але всі знали, що він однаково не втече, якщо, – от ідіот! – став чесним. Наступним ранком його повинні були перетворити на абишо! Ця процедура завжди була дуже болісна для психіки всіх Тролів, як покараних, тобто закоханих, так і тих, хто брав участь у процесі. Усі Тролі виходили на головну площу глухого райончика, ставали в коло, як на зарядку, а покараного ставили в центрі. Потім Головний Найогидніший Троль відкривав книгу заклять на будь-якій сторінці, перегортав її догори ногами й починав читати будь-яке закляття наперед задом. Тому навіть самі Тролі не знали – у що саме перетвориться покараний. Іноді він ставав черепахою, іноді Гамлетом, іноді яєчнею, іноді дощем, іноді принцем, іноді Драконом, а бувало, що і якимось Президентом України. Про такі випадки взагалі розповідали із тремтінням у голосі. От до якого жаху готувався Перди Пердак! Він сумував і співав пісеньки всю ніч, а перед ранком в його клітці раптово пролунав знайомий голосок. ...Не сумуй, мій Пердачок!.. Ось тобі бурундучок!.. Посміхнись, моє Серденько, Пичка солоденька! Повернулась я сюди, Щоб не плакав мій Перди!.. Пердак зомлів. Він підвів очі й побачив, що все навколо залите яскравим блакитним світлом... І вперше за кілька тижнів Пердачок розслабив м’язи своєї мордочки, й посмішка сама собою прикрасила його фізіономію. – Принцесо Ясно... – промовив він тихо. І навіть ущипнув себе за ніс, переконуючись у тім, що все це йому не сниться, а відбувається реально. І відразу в його голові з’явилася ціла гвардія думок: «Вона повернулася! Повернулася!!!» – раділа одна з думок. «О, ні! Як вона зненавидить мене, коли я перетворюся на абишо!» – лякала Пердака інша думка. А третя спокійно втішала дві перші: «Якщо вона повернулася до мене – напевно теж ЛЮБИТЬ!» Від останньої думки в серці Перди Пердака запалав вогонь. Йому хотілося кричати від радощів... Уже розвидніло. Наступив нежданий день страти. На площі вже збиралася юрба. Усі вимагали, щоб перетворення починали як можна швидше. Пердак розгублено сидів у своїй клітці й думав, як сказати Принцесочці, що сьогодні він перетвориться на абишо! А яскрава Зірочка, бачачи, як її друг страждає, лила ще більше яскравого світла й співала прекрасні пісеньки, щоб хоч якось його втішити. Так і не зміг їй зізнатися Пердак, що все скінчено й що він доживає свої останні хвилини життя, перебуваючи в образі Перди Пердака... Двері клітки зі скрипом відвалилися, і на порозі з’явилися два Тролі-поліцейськіх й один помордейський. Вони схопили Перди й повели за собою. Ясна не розуміла, що відбувається, і тому просто полетіла за ними. На площі зібралися тисячі тисяч Тролів, Гоблінів, Гомлинців і Гооладушків. Бідолашного Пердачка вивели на середину. Хтось із Тролів сміявся й тикав пальцями в нещасного закоханого... Хтось плакав, дивлячись, як по його волохатих щоках течуть найсправжнісінькі сльози. Що ж зараз відбудеться?!!! Нарешті Головний Троль відкрив книгу заклять і перевернув її догори ногами. Усі застигли чекаючи... Троль вимовив: Тринді, бринді, Пук, пук, пук. Зірки, груші – Ноут Бук!.. І раптом... Раптом... Перди Пердак у всіх перед очами перетворився у... полуничку. І навіть не у вульгарно-гастрономічному розумінні цього слова, а в миленький такий собі полуничний кущик. У нього було зелененьке листячко, милі вусики, дуже красиві, схожі на сплетені з бісеру квіточки, і навіть пурпурово-спілі ягідки! Пердачок виглядав таким беззахисним і квітучим! Тролі розчаровано зітхнули. – Фу! – кривили вони пики. – Полуничка! Усього-на-всього!!! Чому не Бен Ладан? Чому не купка вібхуті? Чому не двоокис феєрверку?.. Чому? Чому?! За що?! Але Головний Троль із почуттям глибокої самоповаги закрив книгу й пішов з площі майдану, залишивши Перди Пердака в такому вигляді, як той був. Раптово з натовпу Тролів вибігли двоє: Ух-ху-ху та його вірна Ковбаса, що гавкала не гірше за свого хазяїна. Пердака вона любила як хрещеного батька, тому їй теж була нестерпною думка про його ополуничення. – Тролі! – заволав Ух-ху-ху, сміливий, але добрий, і тому дурний. – Чого ви лютуєте? Перди Пердак зважився на те, на що жоден із вас не зміг зважитися за все своє жалюгідне життячко! Не роздумуючи над тим, що може трапитися, він послідував за тим, що йому відкрилося! Я думаю, що навіть зараз, осміяний вами, він у сто тищ разів щасливіший і гідніший за вас! І совість у нього чиста й не підсмердючує, як у деяких... – Тут Ковбаса із пристрастю підтвердила його слова пристрасним гавкотом. Тролі стали нюхати свої пахви й шкарпетки. Багато хто змушений був погодитися з Ух-ху-ху. Але тільки, що б він не казав, у Тролів зазвичай доказ один – хто сильніший, той і правий. От і зараз із галасом: «Сам дурень!» – Тролі, Гомлинці й Гооладушки ринулися на нещасного Ух-ху-ху-ха з кулаками й ціпками... Гоблін швидко й запекло-відчайдушно помолився богові Няму (як його вчила Ковбаса) і навіть ще одному богу, якого він вигадав сам і дав йому ім’я – Пердатман, і із цим ім’ям на вустах ринувся в бій! І одразу ж у нашій казці прийшла пора Першого Дива! Як інакше пояснити, що Ух-ху-ху (ну й крихітка Ковбаска, звичайно ж) у двуночку розкидали всіх цих величезних Троліщів, Гоблініщів і Гооладьїв в усі боки. Заплющивши очі від сміливості, щоб кого не поранити, Ух-ху-ху працював кулаками праворуч і ліворуч. Тролі підбігали й відразу ж відлітали в сторони, насолоджуючись своїм польотом. Деякі за час польоту в повітрі навіть встигали зробити декілька складних акробатичних трюків. Загалом, через півгодини не було вже жодного бажаючого позмагатися з Ух-ху-ху, і Тролі, соплячи від досади, розійшлися по хатинках та барлогах. Ух-ху-ху знов повернувся до свого найкращого друга – полунички Перди Пердака! Той зростав собі, як ні в чому не бувало, а пелюстки його сяяли, тому що до них ніжно пригорнулася душа Принцесочки Ясни. Подивившись на це видовище, Ух-ху-ху сумно вигукнув: – Немає повісті сумнішої на світі, аніж повість про Перди Пердака та Принцесу Ясну! А потім вони з Ковбасою перенесли полуничний кущик до городу Гобліна. Ковбаса викликалася охороняти його. Так кущик потроху зростав і не знав турбот, тому що друзі добре піклувалися про нього: щодня поливали, годували й обпилювали, просапували й приходили поспілкуватися. Принцесочка Ясна вже більше не залишала свого улюбленого друга й цим ощасливлювала його існування. І тут трапилося Друге Диво – прокинувся Просто Кваша. Не дочекавшись, поки хтось спроможеться його розбудити від сну, він сам це зробив. Відразу ж до нього дійшли чутки про бідолашного Пердашечку, що тепер через своє кохання зобов’язаний рости на городі Гобліна Ух-ху-ху. Кваша попрямував до колишнього друга... – Я ж попереджав тебе!!! – взридав він над кущиком полунички (потрібно сказати, що Кваша трошки подобрішав після сну, й тепер йому було навіть шкода Перди Пердака). – Нещасний! От залишиш тебе без нагляду на якихось там півроку – і глянь, що трапилось! Просто Кваша пробув із кущиком цілий день... Гарні спогади нахлинули на нього. Він згадав, як любив свого друга, хоча майже завжди приховував це. Згадав, яким Пердак був добрим, чуйним, турботливим, щедрим, розумним (і ще багато всього, що цінується навіть серед Тролів). Тепер же це можна було лише згадувати. – Ех, Пердяко! – промовив Кваша, звертаючись до полунички (раніше він часто так називав свого друга). Кваша жалкував про те, що останнім часом бував дуже грубий і несправедливий до Перди. Зараз, стоячи над кущиком, як над могилою, він каявся у своїх гріхах. Весь цей час Принцесочка Ясна співала пісеньки. Вони були такими прекрасними, що Просто Кваша навіть почав розуміти, чому Пердак так піддався своєму почуттю... Троль і не помітив, як стемніло і в їхній глухий райончик спустилася Ніч. По небі розсипалися зірочки. І раптом тишу й спокій порушив нечуваний небувалий гавкіт Ковбаси... Вона зірвалася з місця й понеслася до кущів. Просто Кваша злякано озирнувся по боках, а з будиночка вийшов Гоблін. Його сильно збентежив гавкіт своєї улюблениці Ковбасоньки, і він поквапився подивитися, що ж там трапилося... Яке ж було його здивування, коли він побачив, що Ковбаса гавкає від найвищого екстазу. З нею навіть, здається, трапився такий гавкаючий ступор, коли вона й сама не знала, чому гавкає! Але так чи інакше Ковбаса стояла передніми сосисками на колінах біля зовсім незнайомої нікому прозоро-блискучої особи й гавкала немов просвітлена. Та особа, яка так ощасливила Ковбасу, сяяла яскравіше за саму Ясну! Вона найбільше походила на Королеву всіх Фей і Ельфів, але тільки це явно була не вона. (Тому що Ух-ху-ху цю Королеву знав в обличчя – у дитинстві вони частенько разом гралися в Покемон чи козаків-розбійників.) Тоді хто ж вона була така? Жінка дивилася по сторонах так, немов тільки-но тут з’явилася. Вона посміхалася дуже відкрито й лагідно, а очі її сяяли такою величезною добротою! Вона погладила Ковбасу за вушком і щось сказала їй на зрозумілій лише ковбасам мові. У відповідь бідна тваринка розплакалася від щастя. – Ти хто? – не дуже чемно спитав Просто Кваша, отупівши трошки від такого неочікуваного візиту сяючої особи. Але та тільки засміялася: – Мій бідолашний заспаний Просто Квашо, це, здається, ти сумнівався, що я прийду на порятунок Пердаку? – Не зрозумів... – І Просто Кваша здивувася ще більше. – Ну згадай хоча б ти, хоробрий Ух-ху-ху, – звернулася тоді вона до Гобліна. – Як ви жалкували за Перди Пердаком і питали його, чи не сподівається ж він, що сама Любов прийде до нього на порятунок!!! Як це схоже на казкових істот – не вірити в Казку! А я от взяла, «підняла свій жирний зад з трону Позахмарного Замку» і прилетіла сюди, до мого найвірнішого й найулюбленішого Пердачка! Занімілі друзі не знали, що казати. А Любов знову посміхнулася. – Я принесла вам цілих два подарунки – ви їх заробили! – сказала вона, беручи на руки Ковбасу. – Перше – це те, що з Ковбаси тепер знімається закляття: вона знову стане принцесою! – Так вона й справді... – збентежився Ух-ху-ху. – Ой, а може, не треба?! Якщо Ковбаса стане принцесою, то вона не зможе жити з огидним Гобліном! І тоді я буду нещасним. Але Любов тільки тихо покачала головою. – Не думай про неї так погано, мій добрий Ух-ху-ху, – сказала вона. – У цієї Ковбаси дуже вірне серце, повне найсправжнісінької любові! Із цими словами жінка змахнула руками-як-крилами, і навколо Ковбаси застрибали іскорки й полетіли метелики. Пролунала дивна, схожа на джаз, музика, і раптом на місці Ковбаси опинилася небаченої вроди й іміджу принцеса! У неї були виразні сірі очі, рум’яні щічки й м’якенькі ручки. Усією собою вона дуже нагадувала солодкий торт. – Я – принцеса Тістечко! – сказала колишня Ковбаса. – І хоча в мене шкідливий характер, зате я чесна, ділова, набожна й хочу заміж за Ух-ху-ху! От таким було перше перетворення. А от із другим подарунком усе було не так-то просто. Ледь побачивши Любов, Принцеса Ясна сильно збентежилася й міцніше пригорнулася до листочків полунички. Вона так багато винесла й вистраждала, що впала у відчай і навіть майже вже не сподівалася на дива. Та й сам полуничний кущик затріпотів, немов щось відчув. Всіма пелюстками він потягнувся до примарно-сяючої жінки. А та тільки посміхнулася й наблизилася до закоханої парочки.
Але він не поспішав летіти! Перди Пердак кружляв над Землею, очікуючи свою милу Принцесу Ясну! Трошки отямившись від відчуття Дива, душа Принцеси відразу ж злетіла слідом за ним. Як це було красиво! Ух-ху-ху з Тістечком і Просто Кваша дивилися на них, широко розкривши пащі!
19+4
+ 17 років
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
