Ще однією цивілізацією, яка водила дружбу з Простором Бісерних Чудес, була Русь.
На територіях нинішніх України, Росії, Білорусі та декількох сусідніх країн створення й використання великого й дрібного намиста процвітало з найдавніших часів. Майже нічого не дійшло з тих часів до наших днів, і офіційна історія замовчує про цілі століття й тисячоліття давньоруської історії. А тим часом, і нинішнім поколінням є чому повчитися у предків. Насамперед вони вміли відчувати красу й гармонію навколишнього світу, не відокремлювали себе від неї. Мешкаючи серед природи, вони дружили зі звірами й птахами, рослинами й стихіаліями, намагалися перебувати в гармонії з усією розмаїтістю існуючих явищ. Вираження зовнішньої краси сприймалося ними, як відбиття внутрішньої. Вбрання, прикраси, амулети й обереги лише підкреслювали й підсилювали її.
Наші прабатьки в той час віддавали перевагу живим природним матеріалам і, насамперед, перлам. Цей шляхетний матеріал оспіваний і опоетизований народом настільки, що його білизна, матовий, переливчастий блиск залишалися емблемою чистоти й святості навіть через кілька тисячоліть і в їхніх пра-пра-правнуків.
У мене було безліч друзів саме серед давніх русичів! Які чудеса вміли створювати вони, а які пісні співати! На жаль кращі з них або загинули, або були змушені переселитися в інші землі, наприклад, в Індію.
У скіфо-сарматську епоху (2-2,5 тисячі років тому) намиста вже широко використовувалися як народами північних територій, так і племенами Причорномор'я. А в часи Київської Русі вони й зовсім не були рідкістю. Причому слов'янські народи були знайомі зі скляними намистом і бісером не тільки завдяки торгівельним стосункам із країнами Близького Сходу й Візантією. Скляні намиста, персні й браслети всіляких форм із непрозорого, напівпрозорого й прозорого скла різноманітних кольорів (переважно зеленого, жовтого, синього, бузукового й чорного) виготовляли в невеликих місцевих скломайстернях. Велика кількість таких виробів і намиста виготовляли Київ, Новгород, Чернігів, Стара Ладога, Біла Вежа, Тмутаракань...
Виробництво саме бісеру з'явилося разом із Візантійськими мозаїчними майстрами, які прийшли на Русь після прийняття християнства. Але внаслідок багатовікової міжусобиці, а потім навали ханських завойовників, ця справа не утрималася, і широке виробництво скла на Pycі перервалося на багато столітть...
Утім, ваші предки, як і раніше, віддавали перевагу природним матеріалам. Навіть під словом «бісер» русичі протягом багатьох століть розуміли саме перли. Тому для початку я розповім вам про них.
Перли утворюються в раковинах деяких пластинчато-зябрових або двостулкових молюсків, як морських, так і прісноводних. Цю складну назву люди дали деяким черепашкам-перлинницям. Перли утворюються тими молюсками, які здатні виділяти перламутр. Головну роль тут відіграє зовнішній шар мантії молюска – епітелії. Саме вони виробляють при нормальних умовах перламутр, який покриває внутрішню поверхню раковини, а при особливих, анормальних, хворобливих умовах утворюють перли.
Виникнення перлини викликається потраплянням у раковину стороннього тіла, навколо якого поступово утвориться перлове зерно. Сторонній предмет механічно подразнює своєю присутністю мантію, і у відповідь вона намагається захиститися від нього посиленим відкладенням перламутру, згладжуючи поверхню й зменшуючи тертя.
Якщо перлини утворюються між мантією (опанчею) і внутрішньою поверхнею раковини, то вони часто зростаються із цією внутрішньою поверхнею, й при цьому виникають так звані «половинчасті» перлини. Круглі, суцільні зерна перлів утворюються найчастіше всередині тіла молюска й зовсім вільно відділяються від нього.
Зазвичай прийнято вважати, що різниця між перламутром і перлами лише в розташуванні шарів органічної речовини й вуглекислого вапна: шари в перлах розташовуються концентрично, а в перламутрі йдуть паралельно. Однак, крім розташування шарів, великий вплив на різницю між речовиною перламутру й перли має та обставина, що перламутр є нормальним відкладенням, а перлу – відкладенням анормальним, коли молюском витрачається велика кількість речовини, необхідної для самозахисту.
Різниця між тим, як добували перли древні русичі та їх «цивілізовані» нащадки, полягає в тому, що люди минулого не вбивали молюска в погоні за перлиною, а, кажучи сучасною мовою, витягали з нього хворобливий сторонній предмет.
Гра кольорів перлів залежить від будови перлового зерна. Справа в тому, що перлини складаються з винятково тонких, концентрично розташованих, листочків, лусочок, пластинок, які щільно зрослися. Залежно від прозорості цих лусочок промені світла зустрічаються на поверхні перлин, по-різному проникають крізь них і по-різному відбиваються. У результаті виникає маленьке чудо – так званий «перловий блиск», «глянець» або «перелив».
Втім, тут теж є свої тонкощі й секрети. Перли, вийняті із раковин, твердіють не відразу, а поступово. І щоб при затвердінні він не псувався, його піддавали так званому «заморюванню». Для цього зерно клали собі до рота, тримали години дві, а після цього перли в мокрій ганчірці «дозрівали» за пазухою, поки остаточно не затвердівали. Звичайно, познайомившись із зовнішнім світом таким чином, перлина залишалася живою і дружелюбною до людини, не втрачала своєї природної сили, здобувала не тільки найкращі кольори, теплоту й прозорість, але й особливі цілющі властивості.
А якщо додати до цього працьовиті, чуйні руки вишивальниць, ви зрозумієте, якого високого рівня був розшитий перлинним бісером одяг і чому я й пра-пра-феєчка так міцно ладили з давньоруськими умілицями!
Тонке відчування краси не сумісно з ворожістю до інших народів, людей, природи взагалі, жадібністю й війнами! І якщо чоловіки все частіше піддавалися подібним спокусам, то в жінок-майстринь того часу цих якостей не було зовсім, тому з перлами й феями вони дуже дружили! Останні приходили до них у снах, підказували візерунки, нові способи шиття й обробки перлів, приносили їм натхнення, творчі сили. І хоча ви не зустрінете згадувань про подібну допомогу фей у жодній історичній книзі, проте зможете перевірити це на собі, якщо захочете подружитися з бісером! Сучасні люди відчувають допомогу казкових істот, як «приплив натхнення», «бажання творити», вона приходить у вигляді нових ідей і мріянь. А ще – загляньте в книгу найкращих казок – адже це теж історія, тільки в її основу покладені не на археологічні факти, а на духовні: історія взаємин людини й природи, людини й вищих сил, людини й казкових, незримих істот!
У давньоруському мистецтві перли мали дуже широкий вжиток. Велика кількість перлів у ріках і морях послужила основою для його використання в різних областях творчості.
Одним з улюблених і розповсюджених у слов'ян засобів прикрашання одягу й різних предметів побуту було шиття, яке досягло зі століттями високої майстерності. Оволодіння ним було предметом виховання й князівни, і селянської дочки. Саме в цій галузі перли мали найбільше поширення. Так повсюдно виникли й розвилисярізні прийоми шиття (гаптування) перлами, яке згодом перетворилося на своєрідне народне мистецтво.
Шиття перлами – «низання», «саджання» – є майже винятково жіночим мистецтвом. Якщо в мереживній справі іноді зустрічаються суперники в особі чоловіків-мереживників, то в мистецтві низання перлами славиться впродовж багатьох століть саме жіноче вміння. Навіть іноземці, яких не можна було запідозрити у зайвих симпатіях до інородців, й ті відзначали велику майстерність руських жінок шити перлами.
Вишивальниці, іноді самостійно, іноді (у пізніші епохи) по заданих контурах, творили свої шедеври з шовку, золотних ниток, каменів і перлів. Останній накладався з особливим почуттям. Майстрині у своєму шитті й прикрасах, створили цілу галузь народного мистецтва: мистецтва колективного, яке не знало «шкіл», керованого лише почуттям краси, гармонії й витонченого художнього смаку.
У побуті перлами прикрашалася головним чином святковий одяг, а в правлячих колах – і повсякденний.
Значення одягу в побуті древньої Русі було дуже велике. Це можна пояснити тим, що виготовлення навіть простої тканини вимагало дуже багато праці, уміння й часу. Виготовлення ж візерункової, розкішної тканини з коштовної пряжі – тонкої вовни, шовку, золотної нитки, – вимагало великої майстерності, що часом переходило у мистецтво.
Висока вартість матеріалу, з якого виготовлявся одяг, і його добротність викликали дбайливе відношення до одягу. Він передавалася, як коштовна річ, у спадщину. Це практикувалося й у простого народу, й у знаті.
Головна увага зверталася на матеріал, з якого був виготовлений одяг, і на те, чим він був прикрашений. Покрій залишався єдиним у всіх шарах суспільства, але одяг простолюдина істотно відрізнявся від одягу знатної людини. Відрізнялася саме матеріалом і прикрасою. У народі головним чином побутували тканини домашнього вироблення – з вовни, льну, коноплі.
Багаті верстви суспільства користувалися й вітчизняними тканинами більш тонкого виготовлення, і привізними – золотними, шовковими, вовняними. Одяг, пошитий із цих тканин, часто покривався перловим шиттям. Їм вишивалося все: від головних уборів до взуття – кокошники, коміри, обшлаги, пояси, рукавиці, поділи... При цьому покритий перлами одяг допомагав людині зберігати своє серце, тіло й дух у чистоті й святості, символом чого як і раніше був цей шляхетний матеріал.
Велика кількість перлів на одязі вражала бувалих іноземців. Вони відзначали: «Є губернії, як, наприклад, Нижегородська, у яких кожна селянка носить на шиї, на головному уборі від 200 до 300, а іноді й до тисячі справжніх перлин». «У всіх жінок, яких я отут бачив, навіть у найбідніших жінок-рибачок, були на шиї принаймні 3-4 нитки гарних перлів; у більш заможних буває по 10-12 ниток, і навіть головні убори вишиті перлами на зразок діадеми. На тутешні купецькі весілля купчихи приїжджають цілком унизані перлами й дорогоцінним каменінням. Костюм, який коштує 100 000 асигнаціями, вважається у них ні за що».
Перли також застосовувалися при створенні намиста, наручних браслетів, перстнів та разків.
І русичі, і їхні нащадки розрізняли поняття «перлина» і «перли». Під останньою назвою малися на увазі особливої добротності перли. А назва «перлина» – для виділення краси взагалі й винятковості предмета – збереглася в повсякденній мові й дотепер (кажуть, наприклад, «Крим – перлина півдня»). І в стародавності слово «перлинний» позначало найвищу якість предмета або найвищу цінність: «Єдин же ізронив перлинну душу з хоробра тіла чрез злато ожереліє», – писав автор «Слова об полку Ігоревім».
Не зважаючи на достаток перлів у побуті давньої Русі, він все-таки був у великій ціні, що видно із приватного згадування про перли як про коштовності, які передаються з роду в рід. Хоча цьому можуть бути й інші пояснення. Адже знаючи ціну справжнім скарбам – красі, чистоті, святості – наші предки могли вкладати їх у свої вироби й наказувати своїм дітям зберігати ці святині, передаючи мудрість поколінь із роду в рід!
Особлива сфера застосування перлів – релігійна. До нас дійшли свідчення й вироби бісерного мистецтва вже часів після прийняття християнства. Усі ранні роботи минулого або знищені, як язичницькі, або рознизані й використані для створення образів нової віри.
Найдавніша письмова згадка про таке перлинне шиття припадає на X століття. Давньоруський живопис – фреска, ікона й мозаїка – з XI століття також свідчать про широке застосування перлового шиття в слов'янському одязі, головних уборах, взутті. У церкві Св. Софії в Новгороді, на фресці «Костянтин і Олена» XII століття, бачимо контурні лінії одягу, відтворені перлами, а від початку XV століття маємо зображення на фресці Андрія Рубльова (Успенський собор у Володимирі) «праведних дружин, що йдуть у рай», одяг яких оздоблений перлами.
На куполі собору Св. Софії, що у Києві, від XI століття з чотирьох мозаїчних фігур архангелів збереглася лише одна. Одяг цього архангела покритий перлинним шиттям. Лінії одягу святих і німбу низані перлами так само, як і німби над головами інших персонажів.
Ченці й чорниці, що присвятили себе богослужінню, відгороджені монастирськими стінами від мирських тривог і суєти, вишивали перлами ікони, обклади, завіси й ризи у славу Того, Хто створив усіх нас. Звичайно ж за чистотою й внутрішнім сіянням, духовністю ці роботи дорівнюють найкращим надбанням людського духу.
Традиція ця була дбайливо пронесена крізь століття смут і потрясінь, пережила всі навали й братовбивчі війни, часи застою й реформ. І по сьогоднішній день перлами окантовуються церковні атрибути, оздоблення й начиння, а також одяг священнослужителів і патріархів.
В XVI столітті складаються особливо сприятливі умови для розвитку мистецтва шиття перлами. Міць і багатство Московської держави відображалися в розкоші великокнязівського двору. Це враження підсилювалося бучними палацовими прийомами іноземних посольств, пишнотою оздоблення царських палат і надзвичайною розкішшю одягу государя і його оточення.
Посол імператора Максиміліана II Ганс Кобенцль, який був у Москві в 1575 – 1576 роках, розповідав, що мантія Івана Грозного була суцільно покрита алмазами, рубінами, смарагдами й іншими дорогоцінними каменями, а також перлами завбільшки з горіх.
Скарбниця московського государя накопичила незліченну кількість дорогоцінних каменів – лалів, яхонтів, бірюзи, смарагдів... Але чільне місце серед всіх коштовностей посідали перли й перлинне шиття, яке було найулюбленішою та найціннішою прикрасою. Ці скарби демонструвалися іноземним посольствам.
Враження, яке ця казкова розкіш справляла на іноземців, було приголомшливим. Архієпископ Арсеній Елассонський (Фессалія) описав пишність вбрання цариці Ірини Федорівни Годунової під час прийому Константинопольського патріарха Ієремії (1588 – 1589).
За його словами, всіх, хто побачив царицю, опанував ніби «солодкістний трепет благоговіння» («omnes blandus quidam horror perstrinxit»).
«Цариця мала сліпучого блиску корону, яка була мистецьки складена з дорогоцінних каменів і розділена перлами на дванадцять рівних башточок за числом дванадцяти апостолів. У ній містилися безліч карбункулів, діамантів, топазів і круглих перлів, а навкруги була унизана великими аметистами й сапфірами. З обох сторін спускалися три довгі ланцюги, складені з настільки дорогоцінних каменів і покриті настільки великими й блискучими смарагдами, що їхнє достоїнство й вартість були вищими від усякої оцінки». «Одяг государині із довгими рукавами, які сягали пальців, був зроблений із великою майстерністю з товстої шовкової матерії з багатьма витонченими прикрасами. Він була оздоблений дорогоцінними перлами, а посередині прикрас блищали чудові дорогоцінні камені. На вигляд одяг був дуже простим невигадливим, насправді ж надзвичайно дорогим й чудовим за безліччю сапфірів, алмазів і дорогоцінних каменів усякого роду, якими він був покритий. Такою ж пишністю відрізнялися черевики, ланцюг і діадема великої княгині. Найменшої частини цієї пишності досить було б для прикраси десяти государів».
На прийомі цариця Ірина піднесла в дарунок Константинопольському патріархові чашу, наповнену шістьома тисячами перлин.
У порівнянні із перлами бісер і стеклярус цінувалися на Русі невисоко: ними прикрашали свій одяг особи незнатні. Бісерні обробки існували паралельно з перлами, але в значно меншій кількості. У архівних матеріалах, датованих 1635 роком, зустрічається згадка про покупку бісеру для Царицинської Майстерні Палати, який призначався для прикраси одягу вбогої жінки або блазнихи: «143 року (1635 р.) жовтня 29, москатинного ряду торговельній людині за шістнадцять ниток бісеру білих і кольорового – 6 алтинів і 4 гроші, а взятий той бісер на вбрання дурці, бабі сліпій».
Не дивно, що в російських тлумачних словниках XV – XVII століть словом «бісер» позначали перли: «перлини, перли», або «бісер, камінь чесний». Тільки в другій чверті XVII століття в письмових джерелах згадується кольоровий, тобто скляний, «бісер». Таким чином, лише в XVII столітті дрібне скляне намисто, що зовні нагадували перли, одержало назву бісер.
Термін «стеклярус» виник ще пізніше. У XVII столітті існувало інше найменування цього типу намиста – «одекуй». Лише в XVIII столітті назви «бісер» і «стеклярус» стали вже стійкими.
Застосування бісеру в шитті й інших виробах почалося відроджуватися знову тільки в XV сторіччі. Його привозили з-за кордону, з Венеції. Спочатку бісеру було значно менше, ніж вітчизняних морських й річкових перлів. Тому ним прикрашали переважно предмети релігійного культу, речі для царського двору й для аристократів.
Безсумнівно, що при жвавих зносинах з Венецією, звідки виписувалися різні майстри й художники, Москва стала великим ринком збуту для венеціанського бісеру. Із цього нового дивовижного матеріалу стали плести різноманітні сітки, нанизувати торочки й рясна до головних уборів, виготовляти ґудзики й сережки; їм вишивали, прикрашали одяг і всілякі предмети. Бісерні серги й ґудзики також почали посідати не останнє місце в убранні російських модниць.
Рукодільниці старої Русі щедро застосовували бісер у своїх вишиваннях та низанннях нарівні з перлами й самоцвітами. Звичайно бісером виконувався лише орнамент вишивки, а для фона – або залишали відкритою матерію, по якій вишивали, покривали золотими блискітками чи підкладали кольорову фольгу, або зашивали в гладь золотими й срібними нитками. Таким прийомом виконані ті підв'язки, кокошники, коміри, наплічники, прошивки, койми й вошви, які можна бачити в різних російських музеях. Цілі ризи на ікони, окремі цати й віночки вишивалися саме в такий спосіб. Але таких цільних бісерних вишивок, які залишили нам кінець XVIII і перша половина XIX століття, де бісер є єдиним і самодостатнім матеріалом, в московський період ще не існувало.
Наприкінці XVII століття (1680 р.) у Парижі Рierr'ом Jaquin був знайдений спосіб виготовлення штучних перлів. Такі підроблені перли вже нерідко зустрічаються в шитті XVIII століття як на речах церковного побуту, так і на народному одязі. Ним прикрашені багато завіс, які зберігаються в Історичному музеї, а також вони зустрічаються на різноманітних народних жіночих головних уборах – чубчиках, вінцях, кичках.
До цього ж часу відноситься початок занепаду перлового промислу. У міру знищення «язичества» культура спілкування людини із природою теж стала вироджуватися. У погоні за багатством лов перлів набув варварських рис. «Наловивши безліч раковин, усі без розбору розкривають, не піклуючись про те, є там перли чи нема, чи дозрів він чи не дозрів, і в такий спосіб знищують перлову матку. Часто ледь знаходять між декількома сотнями раковин одну перлину справжньої ціни. Таким шкідливим ловом нині перлові раковини якщо не зовсім, то, принаймні, примітним образом винищені», – свідчать сучасники.
Цілий ряд указів Петра I, Ганни Іоаннівни, Єлизавети Петрівни й Катерини II мали сприяти підйому перлинного промислу. Він був узятий під державний контроль, лов перлів довірявся лише досвідченим людям і в суворо відведений час. Однак у всіх цих заходах особиста вигода приватного добувача підмінялася державною.
Починаючи з царювання Петра I правлячі кола перестали носити національне вбрання. Внаслідок відмови верхів суспільства від національного одягу звузилася й сфера застосування перлового шиття. У побуті рядового дворянства таке шиття на одязі замінилося самоцвітними каменями та стразами (підробленими дорогоцінними каменями зі свинцевого скла з різними домішками).
І поступово скляний заморський бісер став швидко наводнювати Росію. Живому природному матеріалу на зміну прийшов штучний... А можливо, людству просто настав час учитися одухотворяти матерію, аби через багато століть наблизитися до створення бісеру справжнього – Казкового, такого, яким його пам'ятають гноми й феї...
Iз XVIII століття починається розквіт бісерного мистецтва на Русі. Країна, що піднялася й зміцніла після навали монголо-татар і смутного часу, нарешті змогла передихнути й звернутися до своїх глибин, духовних джерел, визначити свій потенціал.
Захоплення бісерним й стеклярусним мистецтвом розцвіло в XVIII столітті й тривало до початку XX. У ньому знайшли своє відбиття всі художньо-стилістичні напрямки, що існували тоді в Росії. Гарний і міцний матеріал мав успіх при оформленні інтер'єрів, залучався для обробки палаців, прикрашав побут поміщицьких садиб, використовувся в народних костюмах і предметах культового призначення. Доступні багатьом полотно, канва, нитки, намисто, добре знайомі майстриням завдяки іншим видам декоративно-прикладної творчості прийоми роботи – вишивка, в'язання, низання – викликали захоплення цим мистецтвом у всіх верствах російського суспільства: дворянстві, купецтві, у городян середнього статку, представниць сільської інтелігенції, духівництва й заможних селянок.
Традиція мистецтва шиття була ще міцна в російській родині того часу, ще не забулися наставляння бабусі-боярині, яка сама сиділа за п'яльцями серед своїх дівчат у теремі. Чи то проста селянка, чи поміщиця чи царська донька – дівчат змалку навчали вишивці. У кожній поміщицькій родині й господарка будинку, і її доньки з задоволенням займалися рукоділлям. Це були останні відгомони прекрасних давніх часів, коли мистецтво лилося в світ, як природний прояв творчого підходу до повсякденного життя.
З кожним десятиріччям використання бісеру й стеклярусу стає більш різнобічним. Їх все частіше можна побачити на предметах культового призначення – ними розшивають оклади ікон, прикрашають покрівці, вони підвішуються у вигляді китиць під лампади й панікадила. Одночасно ці матеріали проникають в оздоблення інтер'єрів міських і приміських палацових ансамблів, створених за участю кращих російських і іноземних архітекторів, художників і майстрів.
На смаки людей стали впливати зовсім нові художні течії й моди: національні традиції поступово стали витіснятися західноєвропейськими. Стали використовуватися нові прийоми обробки інтер'єрів, залучатися невідомі раніше матеріали. Так у побут ввійшли пишні орнаменти стилю барокко, які стали з'являтися в палацових інтер'єрах у вигляді золоченого різьблення і ліпного декору, писаних панно й плафонів, оббивки стін кольоровими шовковими тканинами й вишивками. Досить швидко (уже в першій половині XVIII століття) їм на зміну прийшли більш витончені мотиви рококо. Звичайно, все це було дуже далеким від бачення краси, якого дотримуються феї, – адже нам проста принадність живої квітки або крапельки роси куди миліше від найвишуканішої штучної краси. Та що поробиш – людство «дорослішало» і, як дитина, тягнулося до всього яскравого...
Але навіть без опори на першоджерела, в XVIII столітті традиція шиття й бісероплетіння привносили багато гарного в людське життя. Дівчини ставали терплячими, працьовитими, щиросердечними й звичними до краси, мали вишуканий смак, дружили з натхненням! І звичайно ж, коли виникало питання, яким матеріалом працювати: яскравим і блискучим бісером чи простими нитками, – багато дівчат обирали бісер. Завдяки цьому немеркнучі фарби скляного намиста донесли до нашого часу художні образи минулого, зберегли первісний колірний задум їхніх творців.
У середині століття з'являються перші стеклярусні й бісерні панно – великі важкі тканини, на зразок килимів, суцільно візерунково розшиті бісером. Ніби мініатюрні бісерні мозаїки. Багатобарвні, із переливами тонів, вони цілком відповідали життєрадісному характеру декору того часу. Великі вишивки іноді цілком покривали стіну, заміняючи оббивку, іноді висіли на стінах у рамках, як мальовничі картини. Це, звичайно, дуже пожвавлювало оздоблення кімнат.
У другій половині XVIII століття мода стала трохи суворішою, повернувшися до того, що називають класицизмом – стилю витончених консервативних смаків. Із уже наявних прийомів оформлення відбиралися ті, що відповідали новому напрямку. Бісерно-стеклярусні вишивки використовувалися як картини, настінні панно, а також для оббивки меблів. Тоді ж з'являються прикрашені бісерними чохлами або вишивками повсякденні речі. У візерунках вишивок стали частіше проявлятися мотиви народного мистецтва. Втім, це не означало, що люди стали краще відчувати природу – навпаки, почалася епоха найбільшого відділення людини від природи. Це відбилося на мистецтві взагалі й бісероплетінні зокрема.
У XVIII столітті бісерно-стеклярусними роботами захопилося так багато людей, що настав час налагоджувати вітчизняне виробництво цих матеріалів. І от на фабриці в Усть-Рудиці під Петербургом, улаштованої за особистою участю М. В. Ломоносова, стали вчитися виробляти якісний бісер. Цікаво, що продукція фабрики купувалася для виконання шпалер інтер'єрів заміських царських палаців, а намиста й скляний посуд надходили для продажу в крамниці столиці. На жаль, із смертю великого вченого й письменника фабрика закрилася й виробництво вітчизняного бісеру в черговий раз перервалося на багато десятиліть...
А бісер як і раніше тисячами пудів завозився з-за кордону.
На кінець XVIII і першу чверть XIX століття припав розквіт поміщицького побуту, коли в садибах створювалися цілі ремісничі майстерні із кріпаків. Багато цих працівників створювали справжні шедеври мистецтва, ставали великими майстрами!
Більшість малюнків, виконаних друкованим способом, стали надходити з-за кордону (Ви можете собі уявити феєчку, яка б творила нове життя і звірялося з листком паперу? Я – ні! Навіть чарівнику-двієчникові це не прийде в голову). Однак коли майстриня в певній мірі опановувала технікою й розумінням побудови бісерного малюнка, то багато композицій створювалися вже самостійно. Саме в цих роботах ще зберігається неповторний народний дух. Нерідко в них використовуються вже знайомі елементи старого народного шиття: трав'яні візерунки, павичі з розпущеними хвостами, геометричний орнамент: ромби, квадрати, восьмикутні зірки, свастика (сонячні знаки та символи). І все це співіснує поруч із модними тоді орнаментами й емблемами часів Людовика XVI та Імперії. Розповсюджений був і шаховий візерунок, здавна улюблений у боярських рукодільних палатах.
Рабство ніколи не сприяє процвітанню високої творчості. Відомо, що кріпаків навчали ремеслам і мистецтвам уже не в селі чи родовому маєтку, а відправляли до того або іншого майстра на виучку або в спеціальні художні школи для кріпаків. Там навчали лише найпростішому: малювати, складати візерунки, тобто азам ремесла. І те, що досить швидко прийшло на зміну щирому натхненному пориву до творчості перших років бісерного розквіту в XVIII столітті, уже майже нічим не нагадувало процес справжнього творіння. Нерідко за цим заняттям просто марнували час, користуючись однотипними малюнками-заготівками на папері в клітку.
|
|
БІСЕР В УКРАЇНІ ТА РУСІМАТЕРІАЛИ Й ОСНОВНІ ПРИЙОМИ БІСЕРОПЛЕТІННЯ ЩО ЗОБРАЖУВАЛИ АБО ПРИКРАШАЛИ БІСЕР І СТЕКЛЯРУС БІСЕР І СТЕКЛЯРУС У XIX ст. БІСЕРНА ЛІТЕРАТУРА ... 
БІСЕР СЬОГОДНІ!
|
|
|
|
||
 |
Скульптура з бiсеру |  |
|
Простір Бісерних Чудес | |
Уроки Чарівництва | |
Поради пра-пра-пра-Феєчки |
|
Чому варто навчитися ще |
|
Списочек літератури й сайтів | |
|
 |