Саме в той час у даосизмі відродилися давні напівзабуті божества, заново вибудовувалася їхня ієрархія. З'явитися й нові вчителі, які в черговий раз по-своєму витлумачили давні перекази й відкрили нових богів.
     Дізнавшись, що Небо не є щось нескінченно далеке й що існують провідники туди, людина звертається до богів за допомогою в життєвих справах.
     На перший план у середньовічному даосизмі виступають деякі персонажі давньокитайської міфології. Насамперед це Хуанді, якого стали шанувати як першого безсмертного, засновника даосизму, а також богиня Сіванму, власниця плодів безсмертя. Особливо шанувалися й вісім безсмертних, які творили чудеса й підтримували різні мистецтва та ремесла. Популярністю користувався також давньокитайський переказ про три міфічні острови-гори, що плавають в океані: Пенлай, Фанчжан та Інчжоу, де жили безсмертні.
     Давні китайські міфи розповідали, що тільки після смерті першої людини Паньгу, з його тіла народився Всесвіт. Тепер космос уявляється людиною, новим Паньгу, а людина – космосом з бурхливими стихіями, з особливим внутрішнім ландшафтом.
     Ще Чжуан-цзи вважав, що Небесне царство дзеркально відображається на Землі. У ІІ ст. до н.е. ця думка розвивається в книзі "Хуайнаньцзи".
     Автор давнього трактату міркував таким чином: "У мені, як у краплі води, – увесь світ, я – мікрокосм, Паньгу – макрокосм. Якщо я буду ширитися, то пізнаю широчінь Паньгу; якщо я буду скорочуватися, то розчинюся в Паньгу. Я подібний до Дао, яке може бути широким і вузьким, великим і малим, сильним і слабким, поєднувати в собі всі протилежності й при цьому залишатися самим собою. Якщо воно Бог – я теж іскра Божа, якщо воно мати всіх речей, то всі ми – його діти. Треба шукати його усередині себе й зовні – адже частка його живе в кожному його витвори. Природа осяяна Божественним світлом, а я – частина її".
     Поряд із цим спостерігався протилежний хід думки. Небо занадто високо й далеко, воно править свою волю незалежно від людей. Щасливий ти, якщо потрапиш в унісон з ним, а ні – загинеш із усіма своїми талантами. Адже людське життя – лише мить у порівнянні з вічністю, яка становить лише мить Дао.

    Крім усіх цих змін важливо й те, що в перші століття нової ери в Китай прийшов буддизм. Історія його проникнення в країну оповита легендами. Одна з них розповідає про "золотий сон". Якийсь імператор у сні бачив золоту людину високого зросту із променистим сяйвом над головою. Тлумачі снів оголосили, що це Будда. Тоді імператор нібито відправив до Індії послів, і вони привезли відтіля статую Будди й буддійські тексти. За цією гіпотезою, виникнення буддизму в Китаї відноситься до І ст. н.е.. Однак безперечним історичним свідченням є будівництво в Китаї перших буддійських храмів наприкінці ІІ – початку ІІІ ст.
     Ранні переклади буддійських текстів були зроблені індійськими й середньоазіатськими місіонерами. Перекладачі добре вивчили китайські вчення, у першу чергу даосизм. При перекладі термінів вони широко використали словник даосів, додаючи до нього слова з буддійського лексикону, часом просто приєднуючи їх до китайського терміна. Буддисти проявляли велику гнучкість, вводячи у свій пантеон китайські божества, а буддійські "перекодуючи" у китайські. Так, культ бодхісаттви Авалокітешвари злився із народним культом китайської Великої (або Непородженої) Матері. В результаті Авалокітешвара перетворився в жіноче божество – богиню милосердя Гуань-Інь, рятівницю й заступницю, нині дуже популярну в китайському буддійському пантеоні.
     Даосизм перших століть нової ери виявив не меншу гнучкість і пристосованість, увібравши в себе елементи буддизму. Не без впливу буддизму даоси почали міркувати про нові умови життя, завдання і цілі.
     До найдавніших зводів відноситься "Тайпін цзин" ("Книга про Великий спокій"), що складається з розрізнених висловлювань, багато з яких зараз здаються досить похмурими за змістом. Взагалі даоські книги завжди містили велику кількість "закодованих" текстів. Деяке уявлення про це може дати такий фрагмент:
    Красуня чарівна, рожевій зорі під стать,
     [Танцює] у сяйві яскравому
     величної зали.
     Небесний двір, земні двері – стражі бережуть.
     Ніщо не похитне Чудесної вежі
    твердої опори.
    Одне із тлумачень цього давнього тексту розкриває його потенційний зміст так: красуня – це вуха, зала – горло, небесний двір – область між бровами, чудесна вежа – серце, а в цілому мова йде про циркуляції енергії в організмі.
     Висловлювання із "Книги про Великий спокій" часом лише переказують окремі параграфи "Книги про Дао й Де", до того в деяких випадках текст переданий так, що зміст фрагмента зовсім змінюється.
     Так, в "Книзі про Дао й Де" йдеться:
     "Дао, що може бути виявлене як Дао (можна виразити в словах. – Прим. ред.), не є постійне Дао", а в "Книзі про Великий спокій" можна прочитати: "Це говорить Дао, воно говорить у Книзі, що осягнула Небо й Землю... Так будуть довіку вічні й незмінні його слова". Нові коментатори взяли на себе відповідальність не просто висловлювати Дао, але заявили, що воно само побажало виразити себе в словах нового канону.
     Даоські школи розрізнялися за текстом зводу, який вони приймали в якості основного. Так, школи, що проповідували мистецтво плавлення внутрішньої й зовнішньої пігулки для досягнення безсмертя, користувалися "Книгою Змін" з коментарями.
     Також вони зверталися до двох збірок: "Книга Жовтого двору – внутрішній ландшафт" і "Книга Жовтого двору – зовнішній" (під "ландшафтами" у даоських зводах мається на увазі небесний храм і храм внутрішній, тобто той, що перебуває усередині людського тіла).