Даосизм – багатогранне й дуже містке поняття. Воно містить у собі й філософію, і релігію, і певний спосіб життя. Послідовників цього вчення можна зустріти в самих різних місцях. Мовчазний пустельник, що знайшов тихий притулок на лісистій горі, – даос. Лікар, що бродить по селах та лікує за допомогою трав, голковколюванням й накладенням рук, – теж даос. Майстер бойових мистецтв, що роками відпрацьовує хитромудру техніку й має власну школу, також може бути даосом.
Виникнення даосизму відносять приблизно до VІ–V ст. до н.е.. Приблизно в цей час жив великий мудрець Лао-цзи, з яким китайська традиція пов’язує створення даоського вчення.
Релігійно-філософські уявлення давніх китайців почали формуватися задовго до виникнення даосизму. Їх доносять до нас давні перекази, пісні, описи обрядів і способів гадань, що складають своєрідний китайський "Старий Завіт", до якого входить і знаменита "Книга Змін"*.
Давні китайці також вірили в існування Верховної, Вищої сили, що стоїть не тільки над людьми, але й над богами й духами. Її називали Небом, або Шан-ді (Верховний Владика), а то й просто Ді (Владика). Крім Верховного Владики світ населяли численні божества й духи. Боги давали людям знання й наддавали їм своє заступництво, іноді навіть проти волі Верховного Владики. Але з богами, так само як і з духами, слід було "домовлятися" і дотримуватися особливих життєвих приписів. Цим приписанням відповідав певний життєвий уклад: порівняно невеликих громад, члени якої поєднувалися узами кровного споріднення, загальними господарськими інтересами, святинями й культом предків.
У VІ-V ст. до н.е. старі знання й засновані на них уявлення, які сприймалися колись як закон, перестали відповідати умовам життя, що змінилися. У Китаї наступив тривожний час – епоха Чжань, – період воюючих царств. Похитнулися самі основи громадського життя. Здавалося, що звичні заповіді вже не допомагають, що колишня модель світу погано узгоджується з картиною, яка відкривається перед очима. У людей склалося відчуття, що боги їх покинули. Одним з тих, хто готовий був допомогти зорієнтуватися в складній дійсності, став Лао-цзи.
"КНИГА ПРО ДАО Й ДЕ"
Про Лао-цзи майже нічого не відомо, напевне, лише короткі відомості можна одержати в основному з пізніх легенд. У них йдеться про те, що Лао-цзи якийсь час служив хоронителем архівів у царстві Лу, а потім вирішив піти "на Захід". Він їхав туди на чорному буйволі. А начальник міської застави, проводжаючи мудреця, попросив залишити на пам'ять твір, який викладає його вчення. Пізніша поголоска зробила з начальника вченого даоса, що розмовляв із Лао-цзи про суть вчення. Лао-цзи залишив книгу у двох частинах, яка тлумачила про Дао (буквально означає "шлях", "метод") і Де ("блага сила", "здатність", "якість"). Це й була знаменита "Дао де цзин" ("Книга про Дао й Де"). Написана на бамбукових планках, вона займала три вози й складалася з 5 тис. ієрогліфів.
"Книга про Дао й Де" у загадковій афористичній формі передає основи вчення, що пізніше одержало назву "даосизм". У ньому відбита модель світу, де над усіма богами, включаючи й верховне божество – Небесного (Верховного) Владику, панує таємнича й потужна сила, яка управляє Всесвітом, ім'я якої Дао. Лао-цзи так говорить про Дао:
От річ, що виникає у Хаосі, раніше Неба й Землі породжена! О беззвучна! О позбавлена форми! Самотньо стоїть й не змінюється! Усюди діє й не має перешкод!.. Даючи їй ім'я, назву її Велике.
Дао є першоосновою "всіх речей", включаючи Небо й Землю, "лоно", джерело, звідки відбувається Всесвіт, і все, що його становить. Дао одне, воно не має протилежностей і на відміну від усіх речей постійне, вічне й незмінне. "Я не знаю, чий воно син, але воно передує Небесному Владиці", – йдеться в "Книзі про Дао й Де".
Крім того, Дао – загальний управитель. Воно не тільки народжує, але й приводить усе в належну згоду й гармонію. У цей стрункий порядок включена й уся Піднебесна – так здавна називали китайці Землю людей. Дао розміряє все існуюче й кожному відводить своє місце. Дао дотримує закон руху життя невидимим і невідчутним чином, і все здійснюється ніби саме собою, природно кероване його Благою силою (Де) до блага цілого.
Де виявляє себе й на космічному, і на природному рівнях. Воно сприяє росту й дозріванню всіх речей – від малих до великих. Серед людей Де завжди діє за допомогою вибраних, що володіють мудрістю.
Загальний закон Дао включає і етичні норми, тобто правила поведінки для кожного, необхідні для здійснення блага, відбиває моральність, яку можна назвати природно-космічною. Саме Вона й становить суть даосизму: додержуйся реальної природи – і будеш щасливий і здоровий як фізично, так і духовно.
Однак уже для Лао-цзи очевидно, що не все серед людей влаштоване так, як вимагає загальний закон для блага цілого. На думку давніх, люди народжуються доброчесними, їхня земна природа й небесна врівноважені. Але земне життя впливає на людину, і насамперед достатком речей у світі. Захоплені бажанням мати все більшу кількість речей, одержувати усе більше користі й насолоди від взаємодії з ними, люди порушують природну рівновагу душі й тіла; розум спрямовується на погоню за речами, серце – управитель життя – не може утримати страсті й саме приходить у хвилювання. Від цього чистота людини, що подібна до поверхні дзеркала, замутнюється, і світ відбивається у свідомості в перекрученому вигляді. Тільки "мудрець, що осяг Дао", здатний здійснювати контроль над земною, плотською природою й не замутнювати серце пристрастями.
|