|
Дао дэ цзин |
|
|
|
|
ЦИ
Згідно з давньокитайською космогонією, спочатку була тільки одна універсальна субстанція – ци, яка уявлялася у вигляді пару або космічного подиху; вона наповнювала собою Порожнечу-Небуття. У якийсь момент ци розділилася на два начала. Перше – Ян – світле й тепле, друге – Інь – мутне й холодне. Ян як більш легке, піднялося вверх і утворило небо, а Інь, як більш важке, опустилося вниз і породило землю.
Ці два начала покликані забезпечувати й підтримувати гармонійну рівновагу у світі. З їхньої взаємодії виникли всі речі. З тих пір усім речам у Всесвіті властива двоєдність, заснована на відносній рівновазі протилежних начал: чоловічого й жіночого, легкого й важкого, світлого й темного, активного й пасивного, твердого й м'якого тощо. Міра присутності в тій або іншій речі начала Інь або Ян визначає її властивості, а зміна міри веде до зміни властивостей або до "перетворення".
Початок світу тієї або іншої людини – це початок світу, у якому вона себе знаходить. Цей світ має свої межі, обумовлені межами осягнення світу. Він починається там, де починається людина. Тому і єдина субстанція ци – це те, що поєднує все у світі людини, світі його сприйняття, світі його уваги.
Із цим сприйняттям і увагою постійно щось відбувається. Те, що відбувається, – це час. Він визначається циклами подиху. Колесо подиху обертається вдихом і видихом. Що було спочатку – вдих чи видих? Це залежить від того, що вважати початком.
Лао-цзи казав, що, відкидаючи те, береш це. Те – воно там, а це – тут. У всіх начал є єдине начало. У всіх субстанціях існує єдина субстанція. Коли вловиш єдине, тоді відстежиш, на що воно ділиться. Тоді й зрозумієш, що Ян і Інь завжди з тобою, і Небо із Землею утворюються зі світлого й темного постійного.
Чжуан-цзи вважав, що мова відрізняється від видиху тим, що вона із чогось виходить. Тому, якщо в мові існує знак, що вказує на щось зовні, то він обов'язково вказує й на щось усередині. Головне, зрозуміти механізм того, як зі знаків утворюються або випливають значення. Зрозуміти, звідки значення попадають у знаки, і зрозуміти, навіщо тобі взагалі потрібно розуміти все, що тобі потрібно розуміти.
ЯН I IНЬ
Ян і Інь виявляють цілісність гармонійної рівноваги у світі. З їхньої взаємодії народжуються всі речі. Кожний предмет містить у собі ці начала й поєднується ними. Кожний предмет є результат притягання Неба, яке вміщує в собі всю безодню зірок, що перебувають у нескінченній далечіні, і планет, і малюсінької в масштабах Всесвіту Землі, по якій ходить людина, яка прагне до зірок, що мріє про можливість літати, досягати недосяжного. Притягання Неба й сила Землі називаються різними словами. Чому б і не Ян та Інь?
Зазвичай активне чоловіче начало – Ян – ставиться на перше місце, хоча Ян і Інь формально рівні й доповнюють одне одного. У даосизмі жіноче начало – Інь – часто домінує над чоловічим; податливе (наприклад, вода) – над міцним; слабке – над сильним; м'яке й гнучке – над твердим; спокій – над рухом; пасивне – над активним; таємне – над явним. Не випадково й даоський мудрець зовні пасивний, самовідсторонений від світу, перебуває в стані спокою й пустотністі свідомості, непомітний серед людей. Він завжди ставить себе нижче від інших і тому подібний до могутньої держави, що, бажаючи поширити свій вплив на суміжну країну, не йде на неї війною, а уподібнюється лощині, в яку всі води стікають самі. І таким чином безконфліктно приєднує її.
ЛЮДИНА Й КОСМОС – ОДНЕ
За уявленнями давніх китайців, людина з’явилася після того, як споконвічний ефір (або пневма, ци) поділився на два начала: Інь і Ян, Світло й Тьму. Своєю появою вона ніби покликана перебороти це розколення світу, тому що поєднує в собі темне й світле, чоловіче й жіноче, активне й пасивне, твердість і м'якість, спокій і рух. Разом з Небом і Землею людство становить велику Тріаду, кожний член якої породжує свій, особливий світ, а разом – усю "тьму речей". Серединне становище людини у світі визначає й "серединний шлях" як найбільше для нього прийнятний, диктує йому постійну роль медіума, посередника. Про це свідчить навіть написання деяких ієрогліфів, де, наприклад, слово "Ван" (цар) зображується трьома горизонтальними рисами, з'єднаними однією вертикальною, оскільки владика людей покликаний об'єднати своєю персоною всі три світи: верхній, нижній й середній, а за іншою версією: Небо, Землю й Дао – великий Шлях Всесвіту. Він – син Неба, через нього небесна благодать сходить на землю й поширюється всюди, "аж до звірів і комах, дерев і трав".
Майбутнє не потребує занадто великої уваги – адже час рухається по колу й усе вертається до свого джерела. Вертається до джерел ("жовтих джерел") і кожна окремо взята людина, зробивши визначене й знову йдучи в суцільне Небуття, або, точніше, Інобуття світу. Звідси – погляд на смерть як на "повернення" і одночасно як на "перетворення", тому що Велике гончарне коло – Дао – ліпить зі старого матеріалу всі нові форми, розкидаючи їх по Всесвіту: нічого не пропадає, але ніщо й не залишається незмінним. Втім, життя скоріш за все – лише сон, і не потрібно боятися Великого Пробудження.
Давній китаєць думав, що "між Небом і Землею людина дорогоцінніша за все", однак світ створений не заради людини, вона – лише передостання ланка саморозвитку світу, і разом із Землею й Небом (які теж часом сприймаються як живі істоти) творить свою, особливу сферу буття, нині іменовану ноосферою. Людина – не цар Всесвіту, вона не може диктувати йому свою волю, "підкоряти" і розпоряджатися. Найкращою стратегією поведінки людини є "недіяння" і слідування "природності", у крайньому випадку – "улаштовування") і усунення "смути", тобто збоїв і помилок, які вкралися в процес еволюції. Людина взагалі не занадто виділяє себе із природи, вона "мікрокосм", що з'єднаний з Космосом тисячею невидимих зв'язків, і вони постійно впливають один на одного. Звідси – незмінне почуття відповідальності за свої дії на вищому, "космічному" рівні.
От як описана в "Хуайнаньцзи" єдність природи людини й космосу: "Тьма речей несе в собі Інь і обіймає Ян, зіткненням протилежного ефіру досягається гармонія". Тому й говориться: "У перший місяць з'являються соки, у другий місяць – припухлість, у третій – плід, у четвертий – м'якоть, у п'ятий – м'язи, у шостий – кістки, у сьомий оформлення завершується, у восьмий плід починає рухатися, у дев'ятий рух переходить у поштовхи, у десятий відбувається народження. Коли форма й тіло завершені, утворюються п'ять внутрішніх органів. Легені відають очима, нирки – носом, жовчний міхур керує ротом, печінка – вухами... Голова кругла – як Небо, ступня прямокутна – як Земля. У Неба є чотири пори року, п'ять стихій, дев'ять виходів, триста шістдесят шість днів. У людини теж є чотири кінцівки, п'ять внутрішніх органів, дев'ять отворів, триста шістдесят шість суглобів. Природі відомі вітер і дощ, холод і жар. Людина також здатна брати й віддавати, радіти й гніватися. Жовчний міхур – це хмари, легені – ефір, печінка – вітер, нирки – дощ, селезінка – грім. Таким чином, людина є частиною тріади – Небо, Земля, людина. А серце – усьому господар. Вуха й очі – це Сонце й Місяць, кров і ефір – вітер і дощ...
Всесвіт і космос – це людське тіло, у межах шести сторін устрій той самий, що в людині... У давнину людина мала єдиний із всесвітом ефір...".
|
|