| Дао дэ цзин | ||||||
| ||||||
 |
СЛУЖИВІ ЛЮДИ У той час дорогами Китаю блукало чимало ворожбителів, цілителів і магів. Вони намагалися знайти містичне прозріння, багато в чому опираючись на традицію "Книги змін". Але справжню революцію в метафізичній свідомості зробили зовсім інші люди, яких називали ши. До ши відносилися більшість китайських філософів і духовних просвітителів. Наприклад, легендарний засновник даосизму Лао-цзи був класичним ши: служив хоронителем архівів і вів записи історичних подій у царстві Чжоу, але покинув службу і став бродячим філософом. До служивих людей належав і Конфуцій, який поєднав у собі всі ідеали, всі сумніви й світовідчування ши. Спочатку Конфуцій був хоронителем комор, точніше, дрібним службовцем при зернових коморах, потім став чиновником, який стежить за худобою. Конфуцій запропонував людям не стільки політичне чи духовне навчання, скільки чисто етичну систему. Важливо спочатку виправити людей, очистити їх, повернути до норм поводження, а все інше (і держава в тому числі) поступово само прийде в рівновагу. Треба більше цікавитися не політикою або економікою, а станом душі людини. Час показав, що це найдосконаліша життєва філософія: з одного боку, вона визнавала світ духів, спілкування з Небом, з іншого боку – закликала звертати більше уваги на дотримання найпростіших етичних норм у повсякденному житті. Правда, самі по собі ці норми, тобто особливі правила поведінки (Ритуал), мали винятково священний, надлюдський характер. Однак дотримуватися в реальності найпростіших норм поводження не так легко, як здається на перший погляд. Навіть якщо дуже докладно й доступно пояснити людині, як треба поводитися, то навряд чи варто очікувати, що вона негайно зміниться. Тут потрібний особливий підхід до душі людини, і Конфуцій знаходить його. |
Культ предків у Китаї такий же давній, як і сама китайська цивілізація. Живий він і дотепер ; навіть у міських родинах можна зустріти домашні вівтарі, на яких стоять таблички з іменами покійних батьків.
Померлі предки сприймалися як сполучна ланка між духами й людьми. Вони ж захищали й від злих духів. Без порад з душами покійних предків не починалася жодна серйозна справа: не сіяли, не збирали врожай. Особливо ретельно з ними радилися перед тим, наприклад, як видати дочку заміж.
Конфуцій не вигадав нічого нового, він лише скористався звичаєм шанування покійних, поглибивши його зміст. Адже предки втілювали в собі "високу давнину", якесь золоте століття, коли всі жили за правилами й дотримувалися етичних норм поведінки. А якщо довести цю думку до логічного завершення, то треба поклонятися не стільки реальним й прямим предкам, наприклад батькам, скільки першомудрецям, засновникам Піднебесної, родоначальникам усього людства. Конфуцій і його послідовник Мен-цзи вбачали свій ідеал у перших правителях Китаю: Фусі, за легендами, приніс людям писемність, мистецтво готування їжі, навички полювання й рибальства; Шеньнун навчив людей обробляти землю; Хуанді, Яо й Шунь передали трон не в спадщину, як раніше, а за талантом – найбільш гідному. Деякі дослідники вважають, що багато хто з них були реальними особами, імовірно, племінними вождями ІІІ тисячоліття до н.е.
Приклад цих людей, їх світлі й одночасно повиті міфами образи стали для конфуціанців більш значимими, ніж поклоніння далекому й абстрактному Небу. Саме по собі Небо за доконфуціанською архаїчною традицією мало конкретне втілення, навіть ієрогліф "тянь" –"небо" – спочатку зображувався у вигляді людини з великою головою (символ могутності й життєдайної сили). Поступово поняття "Небо" втрачало особистісні риси, усе більше здобуваючи значення тільки джерела сакральної (священної) моці. Саме Небо народжувало все суще й повелівало долями людей. При цьому воно виявлялося то синонімом Шляху (Дао), то місцем перебування духів і безсмертних. Іноді Небо розглядалося як якийсь початок, що володіє волею й впливає на життя людей. Але в кожному разі воно залишалося далеким від свідомості звичайної людини, про його волю можна було довідатися лише за допомогою гадання чи пророцтва.
Тому в Китаї зразками для наслідування, мірилом людських учинків є легендарні предки. Вони виступають як символ всіх китайських націй. Таким символом пізніше став і сам Конфуцій.
Але Конфуцій не був би по-справжньому мудрим, якби тільки закликав до наслідування легендарних героїв. Радячи "учитися в давнини", "вимірювати себе справами минулого", він уводить нову етику поведінки. Конфуцій розстається з архаїчною традицією "прислухання" до Неба, а натомість намагається пояснити, що існують універсальні норми життя, які він називає, – "ритуал", "церемоніал", "правила поведінки". Вони ґрунтуються на досить складних взаємозв'язках людини й Неба, людини з людиною, особистості і держави. Наприклад, людина повинна з однаковою щирістю й відданістю ставитися й до Неба, і до правителя, і до своєї родини. Це і є єдина система взаємозв'язків на основі закону – Ритуалу.
Як відчути ритуал душею? Відповідаючи на це питання, Конфуцій починає казати про особливу якість, що відрізняє людину від будь-якої іншої живої істоти. Це жень – поняття яке важко перекласти одним словом. Воно може означати "людинолюбство", "гуманність" і навіть "справедливість".
В основі людинолюбства лежать синівська шанобливість, братня любов і повага до давнини. Ні офіційний пост, ні виховання, і навіть не освіта , а така майже невідчутна якість, як людинолюбство, визначає "істинність" людини.
Людинолюбство аж ніяк не "якість для себе", для задоволення власного славослів’я, але саме для "виправлення кривого", тобто для служіння людям.
Людина може бути мудрою, чистою, відданою і щирою; вона може бути великою свідомістю й чесною, але не володіти жень. "Людина – а не гуманна" (тобто, "а не людяна").
У свідомості Конфуція жила мрія про ідеальну державу, у якій буде побудоване суспільство Великого єднання – датун. Сучасні вчені називають цю концепцію соціальною утопією (від грецького "и" – "не" й "topos" – "місце, якого немає", тобто те, чому нема місця на Землі.
Якими б розумними не були пропозиції Платона про перебудову держави, вони виявилися відкинутими. Не зійшли зі своїми доктринами на трон влади ні Аристотель, ні Піфагор, ні Артур Шопенгауер, ні Фрідріх Ніцше. Недовго зуміли впливати на державний курс англієць Френсіс Бекон і француз Клод Анрі Сен-Симон. Найвідоміші російські релігійні філософи Володимир Соловйов, Микола Бердяєв цуралися державної машини, розмірковуючи лише про метафізичні, космічні механізми життя держави.
А от китайці (у тому числі й сам Конфуцій, а ще більшою мірою його послідовники, починаючи із третього-четвертого століть нашої ери) вважали своїм обов'язком виразити власну духовну зрілість саме на державному поприщі. Це було ідеалом служивого чоловіка й, можливо, єдиним шляхом для нього набути рис справді шляхетної людини.
Яка ще філософська школа за межами Далекого Сходу може претендувати на те, щоб правити державою протягом тисячоліть із невеликими перервами?
Але що змушує людину служити державі? Звичайно ж, борг. Не наказ, не закон, а внутрішній моральний борг. Для Конфуція поняття боргу – це продовження людинолюбства й справедливості як частини Ритуалу.
Борг... Борг у всьому, і все життя – вища повинність. В остаточному підсумку борг перед правителем, батьком, старшим завжди обертається боргом людини перед Небом.
Попередня сторінка:
Конфуцій. Великий з дитинства
|
Світові релігії. |
|
Езотерична |
 |
