|
28.06.1994 р.
Ми вже подивилися на індивідуальну еволюцію душі, з'ясували, що в Космосі є багато рівнів, багато просторів, через які вона проходить у своїй еволюції. У нас може виникнути запитання: «Добре, а як взаємодіють різні душі, як між ними здійснюється взаємозв'язок? Адже напевно в кожному світі, кожному просторі є ті або інші сутності, які перебувають на різних сходах еволюції. Є ті, хто перебувають ближче до духу й, відповідно, бачать далі, і, природно, є менш розвинені духовно». Таким чином, ми ставимо запитання: «А чи існує ієрархія в дусі, що це таке і як вона виглядає?». Про ієрархії досить докладно говориться й у текстах Агні-йоги, і в інших джерелах. Сама ідея, саме слово значною мірою відбиває суть того, що стоїть за цим словом. Як правило, ієрархія будується за типом піраміди або сходинки, на вершині якої стоїть хтось, припустимо, вища сутність, яка приймає на себе відповідальність, тримає якийсь стан або виконує якусь роботу. Ця сутність відповідає за стан, за потік, за завдання, які вона вирішує. Разом з нею працюють інші сутності, які не так далеко, не так добре бачать, як дана, проте хочуть вирішувати те ж саме завдання. Вони самі добровільно прийшли до неї на допомогу, самі добровільно поставили себе під її початок, і вона їм дає якісь завдання. Насправді це не схоже на армійську дисципліну, коли ти повинен робити те й оте. А просто вона – ця головна сутність – робить якусь роботу. Їй не вистачає, припустимо, рук, щоб зробити якусь вторинну роботу. І члени її ієрархії добровільно стали цими «додатковими руками». Якщо скористатися метафорою з будівництвом храму, то головна сутність – це архітектор, який зробив план храму й почав рити котлован. Зрозуміло, що він сам котлован довго буде рити. До нього приходять ще двоє будівельників, стають поруч і теж починають рити котлован. Вони вирили котлован, починають ставити стіни. До них приходить ще ряд людей, які починають копати глину, обпалювати цеглу, підносити її, робити розчин тощо... І в остаточному підсумку виявляється так, що ті, хто почали роботу й, відповідно, бачили, що вони будують, знають, що вони роблять і чому, – вони з якогось моменту займаються вже просто плануванням роботи. Тобто ця головна сутність, будучи архітектором за своїми знаннями, за можливостями, робить плани нових і нових храмів, відповідно до завдань цих храмів. Ті, хто можуть, наприклад, керувати будівництвом, приймають ці плани й стежать за їхнім виконанням. І хтось на кілька рівнів нижче безпосередньо займається кладкою цегли й реалізацією цих планів. Звичайно ієрархія будується приблизно в такий спосіб. Це не означає, що обов'язково саме за таким принципом, але ідея бачення кінцевого результату – зберігається. Тобто чим вище в ієрархії перебуває сутність, тим далі вона бачить, тим глибше й повніше вона розуміє, що стоїть за діяльністю всіх шарів, які розташовуються нижче. Зрозуміло, що в кожного з тих, хто перебуває під цією сутністю, можуть бути свої підлеглі, вони можуть формувати свої власні ієрархії, супідрядні даній, і цей принцип дозволяє їм будувати такі пірамідальні структури на велику глибину. Цей же принцип добре видний у нас на чисто соціальному плані. Будь-яка формальна система, будь-яка організація побудована за принципом, де нагорі стоїть директор, у нього два заступники й так далі – аж до безпосередніх виконавців. Але різниця між духовною ієрархією й ієрархією соціальною – у тому, що в дусі й люди, і сутності (на деяких планах можуть бути невтілені сутності), якщо вони дійсно входять в ієрархію, – зовсім точно знають свій рівень і не намагаються скаканути вище або «піти від відповідальності». Якщо вони знають, що їхній рівень – це рівень виконроба, що їхнє завдання – стежити за виконанням робіт, вони це завдання можуть виконувати щонайкраще, – вони і беруться саме за цю діяльність. Самі набирають собі будівельників і відповідають за будівництво. Там, в ієрархії, кожний працює на стелі своїх можливостей, але він, природно, прагне підняти цю стелю якнайвище. Але оскільки там немає місця его, кожний завжди чітко знає свою стелю й не намагається взяти на себе більше, ніж він реально може виконати. Принцип тут дуже простий: «Якщо можеш – значить повинен». Якщо тобі говорять, що ти повинен, то ти, швидше за все, й можеш зробити. І виникає запитання: «А як же підтримується дисципліна в таких системах? Як дотримуються закони ієрархії, закони гармонії і чому ці структури виявляються стійкими?». Соціальні ієрархії – ви можете побачити самі – дуже нестійкі, там постійно мають місце сумбурні процеси й боротьба різних его. Справа в тому, що кожна ієрархія, кожна структура, що проводить вібрації духу, будується на основі принципу гармонії й дотримання законів етики. З мого погляду, закони етики, стани проведення законів етики є похідними від законів або станів гармонії. А що таке гармонія? Це, скажемо так, таке сполучення вібрацій, що не породжує перекручувань у потоках духу. Тобто є якісь вищі вібрації духу, які пронизують усе. Вони настільки тонкі, настільки абсолютні, настільки не взаємодіють ні з чим або дуже слабко взаємодіють із чим би то не було, що дуже легко проходять через всі рівні, через всі шари. І, в принципі, можуть на цих рівнях сприйматися. Можна на них настроїтися, і де б ви не перебували, у якому б шарі, ви завжди можете вловити цю вібрацію в тій її формі, у якій вона виявлена в даному шарі. І гармонійним буде будь-який стан, який дозволяє вам бачити ці вібрації в неспотвореному виді, сприймати їх неспотвореними. Тобто ви можете робити якусь дуже щільну фізичну дію: ви можете нести вантаж, ви можете грати на скрипці, ви можете орати, ви можете копати землю. Але якщо ви, виконуючи дію, бачите цю вібрацію духу, бачите, як ваша дія погоджена з нею, то ви перебуваєте в стані гармонії, ви робите дію гармонійно. У чому проявляється різниця між гармонійною й негармонійною дією? Допустимо, ви рубаєте дерево, яке тут давало кисень або породжувало якийсь стан гармонії в цьому місці. Воно було на своєму місці, приносило користь. Воно було вписано в екологічну обстановку. Ви прийшли й почали його рубати. Ви не відчули, що ви порушуєте гармонію, що ваші дії призводять до того, що тут породжуються процеси, які спотворюють вібрації простору. І для відновлення нормального, погодженого стану може знадобитися дуже багато часу. Тому що дерево, припустимо, має рости відповідно до цих вібрацій, і хтось його посадив тут, почуваючи, що тут його не вистачає для того, щоб ці вібрації проявлялися найбільш правильно. От ви прийшли – його зрубали. Ви були негармонійні. Якби ви прийшли й зрубали дерево поряд, яке вже мертве і своїм розкладанням, відмиранням створює дисгармонію в даному місці, – ви зробили б гармонійно. Як бачите, сама по собі дія (рубання дерева) не є ні гармонійною, ні негармонійною, а його гармонійність визначається тільки тим, як воно взаємодіє з більш високими, більш тонкими станами. Тому коли досить висока сутність починає свою діяльність, вона зовсім не обов'язково прагне будувати ієрархію – це саме по собі прийде, тому що обов'язково знайдеться хтось, хто вже перебуває в рамках даного потоку. От іде потік енергії, і сутність відчуває, що в руслі цього потоку необхідно зробити те й оте. Тобто створюється ніби напруга тому, що дана дія не відбувається. Тобто потоку не вистачає енергії або якихось станів для свого нормального прояву. Припустимо, зараз на Землю йде потік, у якому переважають світлі енергії. Для того, щоб цей потік виявився тут, на фізичному плані, потрібно відповідні дії зробити на всіх рівнях. Тобто потрібно на якихось рівнях відкритися – дати йому можливість пройти, на якихось рівнях забрати штампи мислення, які заважають йому, не дають нам сприймати ці речі. На наступному рівні потрібно забрати соціальні явища, ту ж, наприклад, убогість, які створюють дисгармонію й породжують вібрації, які не вписуються в цей потік. Ще на щільніших рівнях, напевно, потрібно вже організації створити, храми або просто колективи, які могли б свідомо й цілеспрямовано приймати ці енергії й допомагали б людям уписуватися в них. Тобто бачите, багато є рівнів, які потрібно проробити й зробити на них цілком певні дії, щоб цей потік нормально, без утруднень проходив по всіх цих рівнях і передавався аж до нашого фізичного світу. Природно, що коли така ситуація виникає, тобто включаються якісь нові енергії, – виникає напруга простору, яка вимагає – знову ж, це не тверда форма, вірніше було б сказати припускає: бажано робити от такі дії. Ті, хто відчувають, відразу починають діяти. Допустимо, тонкі сутності, які найдошкульніші, вони не обмежені нашим фізичним тілом, вони відразу ніби в цьому потоці вже перебувають. Вони настроєні в резонанс із цими енергіями, відчувають цей потік і починають його реалізовувати на тих рівнях, які їм доступні. Вони намагаються на доступних їм рівнях «розгладити» простір, щоб у нас думки почали з'являтися правильніші й гармонічніші. Ті, хто живуть у більш щільних шарах, починають поставляти нам ідеї, які припускають відповідні дії. Ще нижче вже екстрасенси або контактери, які досить чутливі для цього, будуть ці ідеї приймати й намагатися передати їх оточуючим людям. Хтось, уже не сприймаючи цих ідей безпосередньо, але зі слів цих контактерів, захопиться цими речами й почне вже робити щось на фізичному плані. І в такий спосіб сама собою виникне ієрархія. Вона виникає сама собою. Виникає внаслідок того, що люди об'єднані загальним якимось потоком станів. Хтось один, може, якась дуже висока сутність скаже: «Я буду відповідати за проведення цього потоку». Тобто її рівня цілком достатньо, щоб із цією справою впоратися. На неї буде цей потік іти, ці потреби будуть замикатися на неї, і вона буде тримати всю цю ієрархію. Такі сутності в Агни-йозі називаються Планетарні Духи. І в такий спосіб буде сформована свого роду ієрархія, яка рано чи пізно почне функціонувати як одне більш-менш єдине ціле й буде краща або гірша, залежно від глибини розуміння людей, які її складають, виконувати свої функції. Але насправді таких потоків на Землю йде дуже багато, не говорячи вже про Космос, – їх навіть рахувати не має сенсу. І зрозуміло, що рано чи пізно в будь-якому потоці знайдеться якась сутність найбільш сильна, найбільш тонка, найбільш духовна, котра може прийняти на себе відповідальність за проведення потоку в цілому. Вона й буде тримати всі ієрархії даного потоку. Природно, ця ж сутність буде відповідати й за неперекручування вібрацій даного потоку, за те, щоб на кожному його рівні всі стани були в достатньому ступені погоджені з духом і щоб те, що робиться на нижніх поверхах, відповідало тому, що повинно бути. Тобто вона буде відповідати за проведення законів гармонії. Що стосується законів етики в ієрархії, то тут усе визначається знов-таки вашим рівнем духовного розвитку. Я буду говорити про ті рівні, де люди вже приблизно розуміють, що є що, й можуть оцінити діапазон своїх можливостей. Тобто вони розуміють, що вище цієї стелі вони об'єктивно зараз не розвинені, але й нижче цього рівня завдання для них – занадто слабенькі. Їхній діапазон от приблизно тут. І закони етики в ієрархії зазвичай належать до взаємовідносин найближчих двох рівнів. Тобто вище, ніж на рівень, сутність, яка перебуває в центральному шарі, який ми розглядаємо, не буде запитувати. Її бажання діяти формується приблизно у вигляді такого запитання: «Що я повинна робити? Я хочу бути в дусі, я хочу проводити вібрації потоку, який мені близький. Що я повинна робити?». Будемо вважати, що вона не вбудовується в ієрархію, а вже перебуває там. І от товариш із наступного рівня їй говорить: «Ти повинен зробити те й оте». Я користуюся нашими земними словами – «повинен» – насправді йому просто показують стан: «Потрібно реалізувати от такий стан»,– і показують. Тобто його питання – це: «Який стан я повинен реалізувати?». А йому у відповідь показують: «От такий стан». Якщо він не розуміє, якщо в нього виникає запитання: «Чому потрібно?», – тобто він хоче більше зрозуміти, краще уявляти те, що він робить, йому відповідають, показують. Відповідь тут є у вигляді показу плану вищого рівня. Тобто йому показують: «Це потрібно тому, що мені доручено забезпечити от такий стан. Я тобі даю цю частину цього стану, йому даю іншу частину цього ж стану, що я повинен передавати, а цьому я даю третю частину». Усе – цього зазвичай цілком достатньо. Тому що тут цікавість відсутня. Властиво, закони етики в чому полягають – у них немає місця цікавості. Ти знаєш, що ти повинен робити, – роби. Цікавість, як свадхистханний прояв, як атрибут его, – коли ви довідуєтеся про щось і не використовуєте це відразу в справу, – тут неприйнятно. Це, зокрема, до питання про знання, контактерство й таке інще. Коли людина занадто багато про що хоче довідатися, вона по суті проявляє цікавість. І якщо вона при цьому говорить, що прагне працювати в дусі, тоді їй потрібно гарненько про це замислитися – що вона хоче робити: задовольняти свою цікавість чи працювати? Якщо працювати – візьми щось одне, що тобі прийдуть і покажуть, – і зроби це. От коли ти зробиш, у процесі виконання от цієї дії тобі можуть ще щось підказувати, що ще зробити, там у тебе можуть з'явитися помічники. Але в процесі того, як ти робиш, ти все глибше й глибше вписуєшся в потоки, і ти ніби починаєш розуміти, що ти робиш, чому. І тоді, відповідно, ти починаєш рости. Тобто росте твоє розуміння, росте убудованість у потік, і коли перейдеш на наступний рівень, тобі відкриється більше. Це як сходження в гору – чим вище ви піднімаєтеся, тим ширший обрій вам відкривається. Але якщо ви стоїте біля підніжжя гори й волаєте: «Ану, хлопці, скажіть мені, що там зверху видно?». Вам відповідять дуже просто: «Піднімайся й подивися сам». От ці закони ієрархії: «Можеш – значить повинен» і «Знаєш – значить роби». Але звичайно людину не влаштовує таке суворе до себе відношення. Вона каже: «А я хочу, – мало чого я повинна – а я хочу!» Природно, що із цим станом ніякої ієрархії й близько поруч із нею не буде. Про гармонію там теж важко говорити, як правило, у такому стані дуже рідко гармонія буває. І як ми вже говорили, навколо такої людини формується ніби хмара її бажань, яка її повністю відтинає від усіх духовних вібрацій і орієнтує на реалізацію своїх же власних устремлінь, на реалізацію бажань свого его. Оскільки такій людині завжди всього замало, вона починає шукати спосіб ці свої бажання задовольнити. Вона хоче довідатися щось про тонкі плани і починає шукати силу, щоб силоміць вирвати ці знання, тобто починає розвивати свої екстрасенсорні здатності, щоб узяти те, що, у принципі, їй не потрібно або не покладене. Є такі механізми, які дозволяють цю силу розвити й такі здатності здобути. І тоді ця людина починає начебто силою хапати когось із більш високих рівнів і жадати від нього знань. Це може бути й на фізичному плані, тобто вона може прийти в якусь групу, без запрошення прийти на якісь заняття, на яких, як вона знає, такі речі відбуваються. Або, припустимо, знайти, спокусити грішми якогось учителя. Якщо той погодиться – це його проблема. А цей одержить знання відповідно. Або розів'є в собі екстрасенсорну силу, щоб захопити якусь сутність із тонкого світу й через неї одержувати ці відомості. Але це вже чисто магічні варіанти йдуть. Якщо ви почитаєте літературу на магічну тему, то там є тези, що потрібно захопити демона або ангелів – як вони називають цих сутностей – і поставити собі на службу. І ці демони або істоти тонкого світу будуть їм поставляти потрібну інформацію. І навіть якщо вони цього не хочуть, то за допомогою певних ритуалів цих істот завжди можна змусити служити собі. Але насправді це досить серйозне порушення законів етики тонкого світу. І така людина за ці речі обов'язково потім поплатиться. Тобто вона тим самим формує собі карму, яка змусить її потім дуже гірко пошкодувати, – через два, три життя, але однаково вона із цим зштовхнеться. Тобто її рано чи пізно позбавлять цієї сили, яка у неї є. Поки умови є, вона нею користується, але рано або пізно вона її втратить, і тоді за все заплатить. Крім того, ці сутності в кожному разі не дадуть їй ту інформацію, яку б вона могла одержати сама, коли вийшла б на цей рівень. Вони будуть давати їй тільки відповіді на ті питання, які її цікавлять, а його цікавить, по суті, тільки її его. А з іншого боку, їй уже більш високі сутності постараються перекрити свідомість так, щоб вона не задавала тих питань, які могли б призвести до якихось небажаним результатів. Тому закони етики дотримуються в тонкому світі дуже суворо. Там кожний пам'ятає про відповідальність за свої вчинки. Там ця відповідальність – не порожній звук. Це неминучий стан, як для нас закон тяжіння. Якщо ви щось робите, то ви абсолютно точно знаєте, чим ви за це заплатите, якщо робите щось не так. Тому там такі речі якщо й трапляються, то дуже рідко. Той світ, у якому ми живемо, теж перебуває в певному діапазоні енергій. Якщо отут наш фізичний світ, отут світи підсвідомості, людство десь тут виявлене. Десь отут щільний і середній астрал, де ми працюємо в цілому як маса людства. І тонкі рівні досить надійно відділені від цих просторів. Не тому, що хтось відокремлюється, а тому, що ми тут як хмарний шар. Сума наших бажань, наших щільних устремлінь, сума наших інтересів орієнтована на потреби цього світу. І вся ця астральна хмарність створює тут «парниковий ефект». Наші енергії отут піднімаються, у цьому хмарному шарі застряють і звідси знову вертаються до нашого фізичного світу. Те ж саме відбувається з рівнем підсвідомості. Ми не можемо досить глибоко тут опуститися, не можемо до Абсолюту дійти. Цікавимося лише тим, що близьке до нашого матеріального тіла. Зрозуміло, що це не є духовною картиною в ідеалі. Цього бути не повинно. В ідеалі має бути структура, коли всі рівні, всі вібрації проходять нормально, доходять до Землі, нормально використовуються нами, тобто людьми, і нормально проходять туди вниз, у підсвідомість, і проходять уже у позасвідомі шари у Нескінченність... Тут і лежить, з мого погляду, генеральна лінія розвитку людства як духовного феномена. Я вважаю, що людство повинне згадати свою місію, свою роль. Воно повинне усвідомити себе як планетарне явище. Не просто як суму окремих індивідуальностей, які хочуть їсти, красиво одягатися, одержувати задоволення, а як щось, як силу, на плечі якої покладена місія перетворення або, скажемо так, натхнення навколишнього світу. Тому що за нас цього зробити нема кому. І вся історія людства по суті є сходженням до розуміння цих процесів. Ми зараз у цілому, як людство, підходимо до точки, де можемо це зрозуміти. Зрозуміємо – добре, не зрозуміємо – знову скотимося в не дуже приємні стани. Зараз історія людства підійшла до такого моменту, коли ми вже наочно бачимо планетарність людства як діючої сили. Подивіться на нашу технологічну революцію. Ми зробили так, що стани, які виникли в одній точці Землі, можуть бути миттєво передані в будь-яку іншу й взагалі по всій планеті. Телебачення, радіо, комунікації, поїзди. Якщо десь відбувається стихійне лихо, усі відразу відгукуються. Тобто наступає синхронізація процесів по всій земній кулі, і ми, люди, є джерелом цієї синхронізації – коли вся Земля, по суті, підлажується під єдиний ритм, під єдине коливання всіх процесів. Не кажучи вже про те, що тижневе коливання, пов'язане із включенням, вимиканням електроенергії, з міграцією населення тощо, є вже зовсім чітким планетарним феноменом – це вже чисто науковий факт. Хоча до того, як був установлений цей тижневий робочий цикл, таких речей не було. Я, наприклад, читав, що за рахунок включення й вимикання електричної енергії в різних районах по земній поверхні течуть струми. Вони підсилюються, течуть в один або інший бік залежно від того, як змінюється навантаження, оскільки лінія електропередач міняє свій режим. Усе це свідчить про те, що ми підійшли до такого рівня свого існування, коли ми не можемо не зважати на свою роль. Уся історія культури Землі підводить до цього, що люди спочатку вважали, що вони існують самі по собі, але тепер вони починають бачити реально, що є ще й дух, є ще й вищі вібрації, частковим проявом яких є полтергейст, телепатія, телекінез. Зараз ці явища досліджується науково, але рано чи пізно все це буде пов'язано в єдину картину. Отже, у тонкому світі всі дуже ретельно стежать за дотриманням етики. Тобто вони не тому стежать, що хтось їх покарає, а тому, що вони знають, до яких наслідків це призведе. Про це треба пам’ятати, коли ви звертаєтеся до когось із тонкого світу або до людей духовніших, а таких людей насправді набагато більше, ніж ми могли б подумати. У людини може бути соціальний статус не дуже великий, але її історія, її духовний розвиток може бути набагато вищим, ніж, допустимо, у її начальника. Тому в дусі потрібно завжди дуже спокійно й дуже доброзичливо сприймати те, що вам говориться від більш духовно розвинених істот. І ніколи не жадати від них, не тупотіти ногою, як кажуть. Коли до вас приходить хтось із тонкого світу або більш духовно розвинута людина, вона, як правило, бачить набагато краще вас ваші проблеми і дуже доброзичливо хоче вам допомогти розв'язати ті проблеми, які ви маєте в цей момент. І вам потрібно просто прийняти те, що вам дається. Не казати: «Що ти даєш мені? – Говориш не те, що я хочу!», – а прийняти й зрозуміти, чому вам це дається, і що, властиво, пропонується зробити. Коли ви навчитеся цього стану, коли ви почнете приймати вібрації з більш високих шарів, охоче їх виконувати, із прагненням розуміти їх, отоді для вас і відкриється шлях наверх. Бо якщо ви будете говорити: «Я хочу, дайте мені» і таке інше – ніхто навіть спеціально від вас не буде закриватися. Ви самі навколо себе формуєте хмару, яка вас відтинає від цього шляху. І тому етика тонкого світу вимагає дуже ретельного дотримання цих законів. Ми говоримо про людство, про Дух. Давайте трошки зупинимося на ролі свідомості. Дотепер наша історія людства начебто коливалася між тамасом і раджасом, між інь і ян, між, умовно кажучи, вібраціями свадхистхани й вібраціями маніпури. Тобто був зліт, прорив наверх, зусилля, – раджас панував – ми завойовували нові простори, ми проривалися в науці. Але потім як би губилася новизна, ми виходили на якесь плато. І оскільки новизни не було, а найчастіше ще й природні умови не давали можливості рухатися далі, тобто якісь катаклізми наступали, раджас вичерпував свою силу. Або просто молодь зневірювалася у цінностях батьків. Наступав період пошуку опори – тобто знову період тамаса. А тамас, як правило, базувався на нижніх центрах, в основному на свадхистхані. Потім накопичувалася енергія для нового стрибка, створювався потенціал дії – черговий прорив, якийсь час – знову насичення, знову занепад і так далі. І якщо подивитися на історію людства, то вона вся складається з таких сходинок – зі зльотів і падінь. Але ідея Духу полягає не в тому, щоб коливатися, не в тому, щоб із гребеня в западину падати, не в тому, щоб от такі сходи створювати, а в тому, щоб поступово, неухильно слідувати тому, що нам диктується згори, щоб ми росли так, як росте дерево: рівно, спокійно, гармонійно, день у день по міліметру, але здобуваючи силу, міць, красу й шляхетність. І, властиво, зараз людство поставлене перед можливістю – я не говорю, що це вибір, я не говорю, що це потреба (це наша потреба повинна бути): Космос відкриває нам можливість правильно зрозуміти ідею еволюції розуму, ідею еволюції свідомості. Зрозуміти, для чого це, властиво, нам дається й для чого ми повинні це використовувати. І почати робити те, що ми будемо розуміти. І тут, звичайно, виникають труднощі як для людства, так і для окремої людини. Тому що, з одного боку, ми почуваємо, що ми щось повинні робити, а з іншого – ми можемо побачити, що такої фізичної дії або такого швидкого, сильного напору, який ми хочемо здійснити, не вийде зробити – умови цьому не сприяють. Ми можемо відчути, що так, на цьому місці в цій пустелі потрібно побудувати Храм. Але для цього потрібно зібрати камені, розмолотити їх, зробити з них цеглу, а із цієї цегли вже побудувати Храм. Сама ідея будівництва Храму нам подобається. Ми любимо робити щось, що дає відчутний наслідок, відчутний ефект – тут у нас говорить раджас. Але направити цю силу на те, щоб довго, може, протягом десятків років розгрібати й робити площадку під цей Храм, нам, як правило, важко. Але в Дусі це все є проведенням того самого стану. Є стан будівництва Храму. От він йде й буде підтримуватися дуже довго: протягом 100 років, 200 років – не важливо. І те, що ви носите камені, кладете цеглу, те, що ви розписуєте стіни, – це все є проведення того самого стану. І з погляду цього стану зовсім не важливо, яку роботу ви робите. Тому що кожна її частина однаково важлива для цього Храму. І ось окремій людині, а разом з нею і людству в цілому, дуже важко зрозуміти, прийняти в себе цю ідею тапаса – ідею безперервного, неухильного руху вперед. Рівного, спокійного без відхилення убік, без зльотів і падінь, от цього зовсім рівного підйому, який дається силою й устремлінням. Набагато простіше, звичайно, злетіти швидко, але, не знайшовши тут опори, упасти – це вже саме собою вийде, потім знову злетіти сюди, знову впасти, але вибачайте, який же Храм складається із трьох колон і трьох нехай і дуже гарних портиків? Храм містить у собі набагато більше деталей. Зараз людству відкривається можливість почати перебудовувати себе як духовну силу, як суму духовних елементів – людей або сутностей, які будуть день у день, рік у рік, з життя в життя, з покоління в покоління робити те, що призначає для них Космос. Але природно, що сьогодні такого стану в людства немає. Завтра воно також не з'явиться. А якщо й з'явиться, то тільки в результаті наших же тривалих і серйозних зусиль. Тому зараз це скоріше можливість, ніж реальність. Але якщо ми цього не зробимо, то наступне падіння в стан злості, агресії й неуцтва при тім рівні технології, при тім рівні знань, яким ми володіємо, буде дійсно якщо не всесвітньою, то дійсно планетарною катастрофою. Давайте подивимося на еволюцію стану людей з енергетичної точки зору. Припустимо, це Земля, от навколо Землі спочатку формувався астральний шар. Тобто його формували наші бажання, наші устремління, наші емоції тощо. Вони формувалися як хмари – поступово виникали егрегори, астральний шар насичувався вібраціями емоцій. Але починаючи з якогось моменту, з моменту бурхливого розвитку науки, навколо Землі формується вже ментальний шар. Він ще не дуже сильний, не дуже добре виявлений, оскільки ментал – це насамперед уміння думати, причому правильно думати – чітко, ясно, логічно – властиве далеко не всім людям. Хоча ми начебто б і грамотні, і навколо нас техніка, але ця техніка скоріше допомагає нам забути про необхідність думати, ніж стимулює цю необхідність. Фактично зараз Земля, з одного боку, повинна почати очищати свій астрал, а з іншого – формувати правильний, чистий, гармонійний ментал – для того, щоб потім почати проявлятися вже в наступному, вищому шарі – шарі чистої дії, шарі карми. І якщо людство усвідомлює й прийме це як своє завдання, то воно це зробить. У нас для цього є всі засоби, всі можливості, як технічні, так і духовні. Це те, що стосується нас як планетарного явища. От ще дуже цікава тема. Навіть не тема, а момент: «Хто ж все-таки для кого – у розглянутій нами картині світу – ми для Землі чи Земля для нас?». Адже дотепер ми звикли думати, що Земля, біосфера поставляє нам як «царям природи» усе для нашого існування. Але насправді Земля є живим організмом. Тобто це система, це структура, яка має свою свідомість, нехай вони не дуже схожі на людські, має своє життя. Навколо Землі є ряд шарів, у яких живуть тонкі сутності, для яких ці шари є середовищем перебування. Але й сама по собі наша земна куля є живим об'єктом, зі своїми устремліннями, своїми потребами. І людство для Землі – не більш ніж одна зі структур, – як для нас клітини крові. Тобто ми проводимо якісь тонкі енергії сюди на фізичний план, і допомагаємо чи, навпаки, заважаємо функціонувати земним структурам. І в Землі, як у будь-якого живого організму, є свої потреби. Насамперед – це потреби в певних потоках енергій, які йдуть із Космосу або виробляються самою планетою і її мешканцями. Ці планетарні потоки справляють вплив як на всю біосферу в цілому, так і на процеси всередині й навколо планети. Незважаючи на те що процеси, які відбуваються як у щільних, так і в тонких приземних шарах, пов'язані з величезними енергіями, між цими процесами існує дуже точний баланс, який може бути порушений необдуманими діями людей. Щодо цього ми повинні навчитися жити в гармонії з усією біосферою, з усією цією структурою, з тим, що на неї йде. І тому ми для Землі потрібні тією самою мірою, як і Земля для нас. Тобто ми не царі природи – ми один з елементів біосфери, але елемент, якій має свою свідомість, елемент, який може дуже сильно впливати на біосферу в цілому. І це нам теж потрібно пам'ятати. Зараз ми перебуваємо на порозі виникнення Екологіди – нової планетарної цивілізації, що повинна початися, може, через 200 років. Ви це можете побачити за поширенням екологічних рухів, за змінами ставлення до природи. Ця планетарна цивілізація повинна буде жити за законами біосфери, за законами повного єднання людей і природи, яка їх оточує. І це теж те, що ми повинні пам'ятати. Тепер давайте подивимося в цілому на картину світу, яка відкривається погляду носія езотеричних знань. Швидко пройдемося по тому, що ми чули протягом цих 20 годин. Є Абсолют – Нескінченність, з якої в якийсь момент виділяється індивідуальна душа. Ця душа, проходячи через різні шари енергій, які пронизують наш Всесвіт, обростає тими чи іншими оболонками. У результаті вона здобуває якості, відчуття, які дають їй відчуття себе як індивідуальності, тобто формують тією чи іншою мірою її его. Ця душа, проходячи через різні світи – тонкі або фізичні, із щільними тілами, – рано чи пізно попадає, припустимо, на Землю в тілі людини зі своїми знаннями, зі своєю пам'яттю про минулі народження. Але людина ця забула, ким вона була, забула всю свою історію, тому що умови, у яких вона народилася й зростала, сприяли цьому забуванню, сприяли тому, щоб вона перестала пам'ятати про своє призначення й свій зв'язок з Нескінченністю. Але людина рано чи пізно починає згадувати, ким вона була, чим вона є насправді. Що вона – це дух, укладений у суму оболонок, і починає рости-проростати крізь ці оболонки до Нескінченності. Вона починає звільнятися від ілюзій, починає проявлятися в Дусі, відновлювати контакт із усе більше й більше тонкими вібраціями духу. Усі живі істоти на Землі – тварини, люди, тонкі сутності – у ряді шарів тонкого світу формують егрегори – хмароподібні структури, у яких домінує стан колективного «ми». Егрегори, з одного боку, організують і регулюють життя своїх членів, а з іншого – допомагають проводити потоки енергій, що йдуть із вищих шарів тонкого світу. Ця друга функція егрегорів найбільш істотна в Калі-югу, коли на Землі домінують матеріально-ориеєнтовані стани. Однак зараз, коли відкривається можливість індивідуального підключення до Космосу, об'єднання в егрегори гальмує розвиток у дусі, а не прискорює його. Людство в цілому зараз рухається до своєї нової стадії, стадії формування планетарного розуму, планетарної цивілізації й усвідомленню себе як планетарного феномена. І ми зараз перебуваємо в тій стадії, коли ми можемо почати включатися в цю роботу. У цьому нам будуть допомагати й практично допомагають ієрархії різних тонких сутностей, які приходять на Землю і проводять енергії різних потоків, сутностей, які зараз включаються в роботу щодо підтримки потоків нових енергій, підготовки станів Сатья-юги. І коли людство почне нормально, гармонійно взаємодіяти з природою й створювати умови для наступного етапу розвитку, включення в більш високі рівні, у космічні потоки – не тільки планетарного, але й космічного плану, воно стане повноправним членом Космосу. От коротко те, про що ви слухали протягом 20 годин.
|
