|
10.06.1994 р.
Я вже кілька разів давав вам медитації, пов'язані з виходом у Нескінченність, з відчуттям нескінченного простору, з відчуттям розчинення в Нескінченності. Це пов'язане з тим, що Дух, Абсолют – це принципово нескінченна структура. Можна вживати різні слова з нашої мови, але жодне з них не буде точно відбивати те, що вони повинні назвати. Можна сказати, що Дух, Абсолют – це ніби щось, що перебуває в бутті, тобто те, що має відчуття Я, себе, і це буде правильно. Із таким же успіхом можна сказати, що Дух або Абсолют безособовий, тобто він не має свого Я, і це теж буде правильним. Чому два настільки взаємовиключних аспекти з однаковою силою істинності застосовні до того ж самого об'єкта – до Духа? Тому що він нескінченний. Усі наші слова породжені в умовах кінцевого існування – за часом, за простором, за можливостями. Вони пристосовані для відбиття саме цих умов існування. Для Духа вони несправедливі. Він одночасно, одномиттєво, в одній і тій же точці простору й часу може бути й особистим, і безособовим, і добрим, і ніби гнівним. І все це буде те й саме. І насправді всі наші якості, всі наші стани є всього лише зліпками із цих нескінченних станів, особистісних і безособистісних одночасно. Коли ми радуємося, коли ми гніваємося, коли ми чогось хочемо, ми проявляємо те, що вже є в Нескінченності, є у Всесвіті. Якщо уважно подивитися, то можна знайти простір – величезний нескінченний простір, який заповнює весь Всесвіт, – витканий із вібрацій любові, вібрацій ненависті, вібрацій гніву, вібрацій спрямованості тощо. Але оскільки ці стани безмежні, нескінченні, вони не можуть бути особистісними в нашому розумінні. Тобто вони не спрямовані ні на що. Якщо гнів – то це гнів узагалі, Космічний гнів. Але оскільки це – «гнів узагалі», то це вже не зовсім гнів у нашому розумінні. Ми не можемо «гніватися взагалі», ми гніваємося на когось: на себе, на перешкоду, на обставини – чи мало на що ще. Але завжди на щось, завжди є конкретний об'єкт, на який спрямований цей стан. Так само любов (як нескінченний стан) – це любов узагалі. Ця любов поширюється на абсолютно всі об'єкти в цьому просторі. Якщо я ввійду в цей стан, то буду абсолютно всіх вас любити, нікого не виділяючи. Я буду любити цю дошку, любити всю Землю, Всесвіт, тому що це буде стан мого розуму, стан, у якому я буду жити й існувати. Я буду проявом цього стану. Те ж саме стосується до вібрацій свідомості. За моїми спостереженнями, усякий простір містить спектр щільності або тонкості тої самої якості. Припустимо, гнів або любов. Давайте візьмемо любов – більш приємний для нас стан. Якщо ми візьмемо дуже щільний компонент цього простору, то він буде майже матеріальним: фізична любов, майже фізична якість, що йде в стан, близький до тамасу. Тобто – це любов до всього, що має ту або іншу форму матеріального втілення. Але якщо ми почнемо рухатися по шкалі тонкості цього стану, брати все більш і більш тонкі аспекти, які містять все більший й більший компонент духу, то рано чи пізно ми побачимо, що якість любові починає переходити у якість свідомості. Тобто ми від любові конкретної, від прояву почуття перейдемо до усвідомлення цього почуття. Якщо ми будемо рухатися далі, то перейдемо до стану мудрості, коли зрозуміємо, що може бути любов і нелюбов одночасно, і побачимо точку злиття цих двох станів. У кожному просторі – у кожному без винятку – за моїми спостереженнями, є цей перехід від дуже щільного й конкретного прояву якості до усвідомлення цієї якості, і слідом за тим – перехід до принципу цієї якості й далі – до стану мудрості. І є простір, у якому всі якості стають суть те саме. Усвідомлення того, що такий стан існує, є присутнім у будь-якому просторі. Але є також і простір свідомості. Що таке свідомість, на мій погляд? Я увесь час буду це повторювати «на мій погляд», «як я бачу», тому що в книгах ви можете знайти інші точки зору на те ж саме, погляд з інших шарів. Не намагайтеся механічно зіставляти те, що ви чуєте тут, з тим, що ви прочитаєте в якійсь книзі... Коли ви прослухаєте весь цикл лекцій, я сподіваюся, вам стане більш зрозуміло, у чому й чому є різниця між тим, що я говорю, і тим, що написано в тих чи інших книгах. Є простір свідомості як розуміння того, що є що. Цей простір створений із вібрацій розуміння як такого. Потрапивши в цей простір, ви будете все розуміти, ні про що не думаючи. Там не потрібно про щось дізнаватися, ви це вже знаєте. Більше того, навіть самого процесу мислення там нема, у ньому немає необхідності. Тобто цей простір витканий зі свідомості. Із розуміння, що таке Всесвіт, із розуміння, що таке Дух. Там усе одномиттєво зрозуміло, і ні про що думати не потрібно. Кожна душа, коли виділяється з відповідних умов, де вона була невиявленою, містить у собі практично всі вібрації Всесвіту. У тому числі вібрацію розуміння, вібрацію свідомості. І поки душа не відмежована від Всесвіту, не відмежована від світового духу, усе, що їй потрібно, вона розуміє миттєво. Потреби в логіці, мисленні в неї немає. Скористаємося метафорою. Коли ви перебуваєте на свіжому повітрі, у вас не виникає думки пошукати свіже повітря: ви просто дихаєте. Але коли ви опиняєтеся в задушливій кімнаті, у вас виникає думка про те, що добре було б, щоб тут було свіжіше. Те ж саме з душею. Поки вона перебуває в невідокремленому від Нескінченності стані – у неї всі рівні працюють ідеально злагоджено. Необхідності самопізнання, зіставлення процесів і розуміння того, що відбувається з нею й навколо, у неї не виникає, тому що у цьому немає потреби. Але в якийсь момент душа на дуже й дуже тонких планах відділяється від Нескінченності й починає усвідомлювати навколишній світ, тобто виділяти себе з нього. Спочатку це відбувається автоматично. Рухи якихось енергій душі викликають зміни в зовнішньому світі. Рано чи пізно душа починає співвідносити зміни, що відбуваються в навколишньому світі, з тими рухами енергій, які вона породжує, які відчуває як свої. З нашої людської точки зору – це відбувається миттєво, з погляду інших світів – це тривалий процес. Але в якийсь момент у неї виникає самоусвідомлення. Тобто душа починає розуміти, що «я роблю це». У неї немає ні рук, ні ніг, це ще просто енергетичне утворення, дуже тонке. Але оскільки проявляється взаємозв'язок між тим, що вона помітила навколо, і тим, що почуває всередині, душа починає усвідомлювати себе. Така ж вібрація є й у Всесвіту. Всесвіт у космічному масштабі, нескінченному масштабі має точно таку ж вібрацію – самоусвідомлення. Як я вже казав раніше, жодна вібрація, жодний стан, який ми можемо відчути, не існує поза проявом у нескінченному масштабі. Але у Всесвіті це самовідчуття – нескінченне. Всесвіт теж на якомусь етапі свого розвитку починає усвідомлювати, самовідчувати себе, але оскільки він самовідчуває себе в нескінченно складному обсязі, у всіх своїх проявах, то для нього це самовідчуття – осмислене, має сенс. Тобто він розуміє своє «Я» у всіх своїх проявах одночасно, у всіх проявах почуває себе як Всесвіт, як нескінченний об'єкт у кожній точці одночасно, у всіх своїх аспектах, і тому для нього це має сенс. Дух (Абсолют) – єдиний об'єкт у Всесвіті, що з повним правом може сказати «я», оскільки для нього «я» наповнене змістом – він відслідковує всі без винятку аспекти цього «я». Коли окрема душа, відділившись від Духа, починає повторювати його еволюцію й відчуває себе як «я», як якийсь самопевний об'єкт, у неї, як правило, виникає ілюзія, що вона теж має право на це поняття, на «я». Вона помилково, ще в силу своєї недосвідченості, починає ототожнювати себе, говорити «я»: «Я – це, я – думаю, я – дію...». Вона не бачить, що насправді її бажання, її спонукання визначені процесами набагато більшого масштабу, більш високого рівня, що її бажання – це не зовсім її бажання. Але душа про це не знає. Цей момент самоусвідомлення може привести до того, що в душі виникне радість або просто приємний стан від того, що вона усвідомила себе. Іноді ця ейфорія самоусвідомлення виникає в перший же момент, іноді – пізніше. І от цей імпульс радості від самоусвідомлення, від прояву себе й породжує надалі те, що ми називаємо его. Це один із його основних компонентів. Цей імпульс приводить до того, що навколо душі формується оболонка, фіксується стан самоусвідомлення, породжується бажання: «Мені хочеться, щоб я завжди усвідомлювала себе». Цей стан починає еволюціонувати, обростати все більше й більше щільними компонентами, які проявляються в нас уже у вигляді конкретних структур его. Те ж саме відбувається в якийсь момент, коли в душі з'являються більш щільні оболонки. Вона, крім усвідомлення себе, починає ще й відчувати себе. Тобто в неї з'являються якісь, поки тонкі, органи сприйняття, органи відчуття простору. І в якийсь момент вона розуміє, що вона відчуває. Тобто в неї пробуджуються відчуття, пробуджуються бажання як наслідки цих відчуттів. Неминуче з'являється бажання підтримувати ці відчуття або бажання їх уникати. Ці бажання приводять до фіксації самовідчуття, що теж є ніби зліпком самовідчуття Нескінченності. Але для Нескінченності самовідчуття має сенс, а для окремої душі – це ілюзія, поки вона знову не злилася з Нескінченністю. Як ми бачимо, стан самоусвідомлення й самовідчуття виникає на дуже ранніх етапах еволюції душі. У деяких людей цей стан виник мільйони, мільярди років тому, може, навіть у попередніх Всесвітах і дотепер тримається. От ці найтонші вібрації приводять до того, що ви починаєте шукати спосіб підтримувати свою самосвідомість. І коли ви проявляєтеся вже на фізичному плані, у вас комплекс цих бажань уже є – інакше б ви сюди не потрапили. Вони мають уже досить багату історію: коли ви себе проявляли, коли накопичували й набирали все більш і більш щільні вібрації на ці найтонші основи. Тут стани самовідчуття, самоусвідомлення входять у зв'язок з вібраціями окремих центрів – наших чакрамів. Вони починають працювати синергетично, тобто спільно. Починають проявлятися через діяльність центрів, через діяльність тонких тіл, через діяльність ваших вищих вібрацій. Але лихо, а може, й достоїнство нашого світу полягає в тому, як він побудований. У нашому світі присутні дуже сильні й потужні вібрації самовідчуття, пов'язані з нашим сексуальним центром – свадхистханою. Є світи, де в сутностей немає настільки щільних тіл – там такої проблеми не існує. Там немає такої потужної прив'язки до самовідчуття, самовираження, самопрояву. Але в нашому світі це є. Інший не менш активний центр – це маніпура, центр дії, який більш пов'язаний із проявом себе в дії – самовідчуттям через дію. Цей же центр пов'язаний через енергетичні канали з розумом – аджна-чакрамом. І отут у вас самовідчуття й самоусвідомлення будуть виступати як фактор прояву себе, фактор вашого его. Я нагадаю, що ми продовжуємо розглядати тему его. Що це таке, як воно виникає і як з ним взаємодіяти. Наше его виникає на дуже й дуже ранніх стадіях еволюції душі. Я не можу сказати, що це пародія, але це якийсь недосконалий зліпок із космічних станів. Станів, якими реально володіє Всесвіт, але які для нього не є обмежуючими. Тому що самовідчуття, самоусвідомлення Всесвіту нескінченне – на всіх планах, на всіх рівнях, пронизує всі світи – і тому не обмежує ні в якому з його аспектів. Для нас же цей стан – самоусвідомлення й самовідчуття – значною мірою несе відбиток тих умов, у яких вони виявилися. І в цьому розумінні вони є обмежуючими. Умови навколо нас змінюються, а стани ми намагаємося одержати саме такі, які в нас колись запам'яталися. Тому ці аспекти, коли ущільнюються, починають дуже сильно відокремлювати нас від Нескінченності, оскільки на них нашаровуються все більш і більш грубі бажання. Ці бажання породжують карму, ментальні й астральні структури тощо. Добре, тепер ми знаємо, що самовідчуття й самопрояв – все те, що несе в собі ідею самості, коли воно проявляється в обмеженому об'єкті, – не є дуже добрим. Недобре в дуже певному розумінні – саме в тому, що воно відокремлює нас від Нескінченності. Воно не дає нашій душі бути тим, чим вона є насправді. Але як же із цим взаємодіяти? Як позбутися цього стану, якщо ми цього хочемо? Тут ми зіштовхуємося з его в досить класичному його розумінні. Тому що коли ми починаємо звільнятися від цих станів обмеженості, то структура, з якою ми вступаємо у взаємодію, проявляє вже своє власне, самостійне бажання – бути. Ця структура побудована з вібрацій самозбереження, самоототожнення, самості. Плюс до всього вона підтримана потужним потоком енергії від нашого фізичного тіла. Наше фізичне тіло – це ніби автомат, що жорстко настроєний на підтримку стабільності свого стану – на так званий гомеостаз. І отут наш дух, бажаючи вирватися з полону обмеженості, з полону самості, вступає в нерівну боротьбу із проявами себе ж в інших умовах, у боротьбу з досить щільними вібраціями – вібраціями тіла, у якому він перебуває в цей момент. Що ж тут нам треба робити? Якщо ми розуміємо, що дух нескінченний, то ми бачимо цю Нескінченність і розуміємо щиру шкалу цінностей. Тобто для нас Нескінченність є набагато більш цінним станом, ніж обмеженість. У цьому випадку для нас самість – це як перешкода, як пил, який ми повинні стерти, щоб скло очистилося. У цьому випадку для нас не складе великої праці звільнитися від всіх цих нашарувань. Але лихо звичайно полягає в тому, що наші устремління породжуються не із цієї точки, нескінченно вилученої нагору або нескінченно поглибленої усередину, а тільки якоюсь із оболонок душі. Тобто з того простору, де вібрації самовідчуття й бажання ще не повністю зникли. Я розумію, що от так, за півгодини, прийняти ідею Нескінченності й впустити її в себе не дуже просто. Тим більше, що коли я кажу слово Нескінченність, у вас мимоволі виникають аналогії з математикою, з якимись іншими темами. Ви намагаєтеся це уявляти, хоча насправді це досить відчути. Для цього я даю на початку (лекцій) медитацію з відчуттям Нескінченності – там, де вас нема, де ви розсіяні, розчинені у Всесвіті як такий і не можете сказати: от це – я. Тому що кожна точка у Всесвіті, куди б ви не показали, буде й ви і, не ви одночасно. Отже, що таке Нескінченність – коли вас немає, але в той же час ви існуєте як Всесвіт у цілому? І думати про це зовсім безглуздо. Коли я кажу, я й показую одночасно. Усе це показую на рівні стану. Тому не думайте головою, не намагайтеся уявити це, а намагайтеся просто впускати всередину мої слова без їхнього аналізу, мислити почуттями. Отоді все буде легко й зрозуміло. Про те, чому вам важко це зробити, я й розповідаю – ваше тіло привчило вас мислити про себе конкретно. Можливо, у вас було багато досвідів втілення в тілі, можливо, це єдиний – це не важливо. Але із самого народження вас привчають думати, що той механічний агрегат – тіло, у якому ми живемо, у якому живе наша душа, – це і є ми. І в якийсь момент зовнішнім обставинам: людям, батькам, соціуму вдається вмовити нас, що ми – це є наше тіло, і ми починаємо ототожнювати себе зі своїм тілом. І отут в его, у його, скажемо так, досить тривалому, з тисячолітнім або мільйонолітнім стажем, компоненті з'являється потужна підтримка у вигляді сили, даної вам у цьому втіленні у вигляді вашого фізичного тіла. Ваше вітальне тіло, ваше астральне тіло, ментальне тіло починають працювати на підтримку механізмів его, на підтримку механізмів ототожнення себе з тим, що ви бачите фізичним поглядом. Тобто ви говорите: це мої пальці, це мої думки, це мої почуття й таке інше... У якомусь розумінні це правильно, оскільки тіло, у принципі, – це ваш атрибут. Але «ваші» думки – це не думки вашої душі. Ваша душа й щирі її аспекти мають зовсім інший набір почуттів і станів. Але, як правило, ви їх не бачите. Не бачите доти, поки не почнете цілеспрямовано працювати із цими речами. Але те, що ви відчуваєте, формується навколо вас, набирає силу, й у якийсь момент воно починає вже зовсім самостійне життя. Ваші бажання, ваші емоції формують навколо вас таку суму вібрацій, що починає вас штовхати й вже визначати ваші бажання. Тобто те, із чим ви помилково ототожнили себе, у якийсь момент починає говорити від вашого імені, від імені вашої душі – нескінченної, безсмертної, нескінченно потужної – від імені Духа казати: «Я хочу». І при цьому підсуває духу думки, що «це ти хочеш. Це не его хоче, це ти хочеш – ти, безсмертний, нескінченний дух». І якщо дух забув свій стан, то він може в якийсь момент піддатися: «Так, так – це я хочу, це мої власні бажання...». Але насправді це бажання его. Чому ж у нашому світі его настільки виявлено? Зрозуміло, що якби у вас взагалі не було цього механізму, то перший же хижак, який би зустрівся на вашому шляху, шляху древньої людини, з'їв би вас. У хижака б его було, а в людини не було б. Хижак би сказав: «Спасибі за смачний обід», – і на цьому б вся історія еволюції розуму на Землі закінчилася. Тому цей механізм має зовсім чітку еволюційну природу, цільову спрямованість. Якби в нас не було механізму самозбереження, самозахисту фізичного тіла, то рано чи пізно ми б усі вимерли, і тут все-таки були б відібрані сутності, у яких цей механізм був присутній. Але, піднявшись на наступний щабель, на щабель розуму, ми повинні почати поступово від цього механізму звільнятися. Тому що, будучи дуже корисним на рівні чисто тваринного існування, забезпечуючи схоронність нашого фізичного носія, цей же механізм, перенесений у дух, починає працювати в зовсім не властивій йому області й породжує зовсім неправильні для цієї області стани. Тобто якщо на рівні тварини, на рівні біологічному ми повинні побоюватися когось, то на рівні духу, на досить високих рівнях, ми, навпаки, повинні зливатися з усім. Тому що дух – це Нескінченність, це там, де немає границь. Біологічний стан диктує сторожке відношення до ідеї зняття границь, тому що зовні нашого тіла, у принципі, агресивне середовище, що несе смерть тому, що всередині тіла перебуває. І от нерозрізнення, неподіл цих станів, помилкове перенесення станів тіла на область духу призводить до того, що ми починаємо вже в дусі поводитися так, як ведуть себе тварини. До того тварини, насправді, в дусі так себе не ведуть. Тобто у кішки, коли вона стежить за мишкою, – є стан голоду, у неї є знання, що те, що рухається, можна піймати й з'їсти, – і вона спокійно ловить мишу, їсть і далі про це забуває. Вона не переживає, вона не каже: «Ой, яку я гарну мишку вчора піймала» або «Яка вона була смачна». Вона не обговорює це зі своїми подружками, вона не розвиває з полювання на мишку теорій, не каже: «А вона сьогодні не така смачна була». Кішка не породжує образи, вона не прокляне нікого через цю мишку, через те, що хтось у неї мишку відібрав. Відібрав – і все: вона образу пережила в цей момент – через п’ять хвилин вона вже про це забула. Але людина, оскільки в неї є механізми доступу в дух, у більш високі шари, механізм пам'яті, здатності практично нічого не забувати... Людина починає переносити ці стани на область духу, переживати їх уже в дусі. І от там виникають дуже неприємні речі. Вам щось не сподобалося – якби ви були твариною, то в ту мить, коли об'єкт, який не подобається, пішов із поля зору, ви б практично про нього забули. Забули й усе. Відвернулися – і його вже немає. Але людина, оскільки вона уже досить сильно виявлена у дусі, згадуючи про образу, породжує вже своє відношення на тонкому плані, і це відношення, припустимо, до іншої людини, призводить до того, що на цю іншу людину починає йти вплив, не породжений безпосередньо ситуацією. Тобто цей потік енергій іде вже як напад, причому невмотивований. На рівні біологічному всі дії доцільні, тобто більшість хижаків не вбивають просто так (якщо вони, можливо, у свій час не були людьми й не одержали цю звичку). Вони вбивають тільки тоді, коли голодні. Людина ж може вбивати заради задоволення. Тобто в людини цей механізм задоволення, механізм задоволення від самовідчуття у вигляді дії або у вигляді емоцій, у вигляді переживань, призводить до того, що для підтримки цього стану вона починає використовувати свої знання й порушує закони того світу, у якому він живе. А що є причиною цього? Наше его, наш потяг до самовідчуття. Інший аспект его – уже чисто психологічний, чисто людський – це захист себе на рівні емоційно-психологічному, у такий саме спосіб, як це роблять тварини. Ми повинні захищати своє тіло, щоб воно зберігало свою цілісність. Перенесення цього стану на рівень психіки приводить до того, що ми починаємо захищати свою суму станів, своє самовідчуття. У самовідчутті нашого «я» є компонент нашого самовідчуття в тілі. Ми говоримо: «Тіло – це я. Те, що відчуває тіло, – це те, що почуваю я. Мені потрібно захищати тіло, виходить, мені потрібно захищати те, що відчуває тіло». А далі йде вже наступний крок у цій логіці: «Якщо мої бажання породжені тілом (насправді – якоюсь зі структур его, але я їх ототожнюю із собою), то мені також потрібно захищати й свої бажання, свій стан, і всякий, хто заміряється на мої бажання, – заміряється на мою цілісність». Як ми тільки що бачили, все це є похідним, наслідком механізму функціонування нашого біологічного носія. Тобто це тіло змушує нас так думати, воно каже, що всякий, хто на мене нападає, – мій ворог. Проте у дусі – критика не є нападом! Припустимо, до мене підходить людина й каже: «Ти зробив помилку: ти отут записав рівняння неправильно». Якщо б я був чистим духом, сприймав інформацію як дух, я б подивився: «Так, він мені сказав істину, тут неправильно, я помилився». Я говорю: «Велике спасибі» або просто виправляю помилку, забуваю про цей момент, усе. Мені сказали – я виправив. Мені відкрили очі на істину. Але его в цей момент скаже: «Він (цей хтось) на мене нападає, він критикує мою картину світу, він критикує мою правильність, він критикує мене – він проявляє своє «я». Раз він критикує мене, це створює мені погрозу, від якої мені потрібно захищатися!» І оскільки біологічне тіло захищається від погрози будь-якою ціною – воно розуміє, що погроза – це неабияка справа, як правило, просто так не загрожують, а тільки для того, щоб з'їсти або покалічити, – то на захист, на усунення цієї погрози будуть негайно включені всі можливі механізми. Тобто я йому буду говорити: «Ти – дурень, і в тебе ноги криві, ти нічого не розумієш у рівняннях». Або: «Я – професор, а ти – студент», – і таке інше. Тобто будь-яким способом я постараюся цю погрозу відвести. Потім я можу його зауваження врахувати, але це буде вже потім. Учинивши так, я роблю помилку, яку потім доведеться відпрацьовувати (виправляти)! Тобто, по-перше, мені таки доведеться визнати, що це була помилка, а по-друге – доведеться переступити через гординю, через цей механізм самозахисту й вибачитися перед людиною. Але от цей імпульс: «Як це так – на мене нападають! Я не можу бути таким, як він каже, я гарний!", – от цей стан, бажання "бути гарним", бути завжди в комфортному стані породжує потужний захист від усіх зазіхань на усунення цього стану. Це друга функція его – підтримка стану «я гарний!». Вона пов'язана з приємними, комфортними відчуттями. Коли в нас на рівні тіла все добре йде – тіло здорове – у ньому виробляються відповідні речовини, які приводять до того, що в нас виникає чисто фізіологічний стан задоволення й гарного стану тіла. Відчуття це – чисто рецепторне. Ми зробили щось корисне для тіла – задовольнили голод, поїли смачну їжу й одержали задоволення. Тіло повинне запам'ятати, що це гарний продукт, і воно виробляє біохімічний сигнал, який говорить, що й надалі таке потрібно їсти. Ми потрапили в екстремальну ситуацію, припустимо, із сутички з тигром вийшли переможцем, застосувавши якийсь стан – тіло запам'ятало цей стан, тому що надалі він може знадобитися. Так що виникнення стану задоволення має дуже важливий еволюційний аспект. І природно, що, з погляду тіла, бажано, щоб завжди цей стан був позитивним, щоб задоволення було постійним. Це буде означати, що навколо й усередині нас усе нормально, все добре, і нема про що турбуватися. Тобто фізіологічний зміст стану задоволення цілком очевидний. Але, виходячи на рівень духу, коли ми починаємо працювати вже не тільки на біологічному рівні, джерел для невдоволення стає набагато більше. Тобто ми попадаємо в якусь нову галузь діяльності, зіштовхуємося з новим знанням, і там помилки, а отже й стан невдоволення від цих помилок може бути досить багаторазовою й частою подією. І от там знову включається цей механізм. Тобто ми не міркуємо, ми не аналізуємо, правильно чи неправильно, ми не переглядаємо весь цей еволюційний механізм, який породжував наші бажання позбутися джерел невдоволення за всяку ціну. А починаємо просто негайно позбуватися того, що породжує дискомфорт. І отут ми вже вступаємо в конфлікти з іншими об'єктами, з іншими людьми, для яких наше бажання позбутися цього невдоволення є прямим нападом. Вони в силу цих же механізмів – вже з позиції їх его – починають захищатися від нас, і теж за будь-яку ціну. Якщо їм не вистачає мудрості й вони не можуть спокійно поставитися до того, що ви заподіюєте їм біль через ваше невідання, тоді виникає природна війна его. Ви починаєте шукати собі способи підсилити вплив на своїх супротивників, починаєте поєднуватися з кимсь. Вони починають теж поєднуватися, і отже іде розвиток конфлікту – починаються астральні війни, виникають астральні співтовариства. Так відбувалася й еволюція нашого земного астрала. Поступово, крок за кроком він заповнювався такими угрупованнями, де один воював проти всіх. Або одна група воювала проти іншої групи. І зараз ми, по суті, маємо світ навколо нас, наповнений станами якихось конфліктів, якихось постійних невідповідностей бажань і устремлінь. Чому ж ці механізми настільки сильні? Здавалося б, якщо наш дух настільки потужний, настільки могутній, що йому варто впоратися з якимось тілом, яке буде існувати всього лише якісь 50–70–100 років? Ну, подумаєш, – адже він мільйони років живе й має такий колосальний досвід, який, здавалося б, міг легко дозволити йому переступити через ці обмеження. Тут є дві перешкоди. Одна з них пов'язана зі світом, у якому ми живемо, інша – із структурою нашого тіла. У момент входження в тіло (тобто народження), дух через родовий шок, через подальше неправильне виховання – ми про це говорили – втрачає колосальну частину своєї пам'яті. Тобто він забуває багато чого з того, що він колись знав. Йому з моменту народження допомагають забути, і, більше того, його привчають ніби ототожнювати себе з механізмами его. Це один аспект. Другий аспект – не менш серйозний, не менш сильний за своєїм енергетичним впливом – це функціонування наших нижніх, тамасичних енергетичних центрів, відповідальних за чисто тілесний рівень існування. Із семи класичних «головних» центрів до тамасичних належать два – муладхара й свадхистхана. І якщо проблеми, породжувані муладхарою, пов'язані в основному з тенденціями інертності й гальмування, то перешкоди, породжувані свадхистханою в процесі духовного розвитку, набагато багатші й різноманітніші. «Область відання» свадхистхани – це сексуальне поводження й сексуальні стосунки, вітально-тілесні відчуття, найбільш щільні особистісні емоції. Це, зрозуміло, не виходить, що наші емоції пов'язані тільки зі свадхистханою. Але є ряд індивідуально-емоційних станів, пов'язаних із безумовним домінуванням цього центру. Особливість цих станів у тому, що в силу енергетичних і фізіологічних причин наша здатність до ясного, безстороннього, логічного мислення зникає без сліду. Причина цього полягає в тому, що в таких станах ми втрачаємо здатність сприймати й проводити тонкі вібрації, відповідальні за ці аспекти свідомості. Потрібне спеціальне тренування, щоб «зняти» негативні аспекти активізації свадхистхани. Ви можете переживати стани екстазу, ви можете переживати стани блаженства, але якщо ви не навчалися спеціальних духовних практиках, то тверезо аналізувати, що відбувається, усвідомлювати увесь світ у цілому, скажемо так, виявити мудрість у цей момент ви не зможете. І це для вас буде тим важче, якщо ви переживаєте стан образи або роздратування. І оскільки за наші самовідчуття відповідає центр, який блокує свідомість, у нас у цей момент виникає проблема з поглядом на себе з боку. У такі моменти включаються несвідомі механізми на рівні безумовних рефлексів, які не встигають оброблятися вашою свідомістю, – більше того, вони блокують вашу свідомість, і вас починає «нести». Я думаю, що багато з людей тут можуть згадати ситуації конфліктів. Згадаєте – і ви побачите, що потім, коли ви дивитеся на цей конфлікт, то кажете: «І чого там сперечатися було, чого лаятися було? – Не через що було...». Але в той момент, коли вас зачіпають, ви не можете не відповісти. Вам важко не відповісти. Саме завдяки таким ситуаціям, які енергетично виглядають як досить серйозні «поштовхи», людина вибивається зі стану єднання з духом, цілісного і ясного сприйняття миру. Отже, в основному завдяки цим двом причинам – втраті духовної пам'яті в момент народження й нагромадженню особистісних аспектів стану через «грубе» функціонування тамасичних центрів, – наш дух попадає в пастку его. Є ще одна причина виникнення індивідуально-емоційних cтосунків у нашому світі. Вона пов'язана із «скиданням» забруднень, які періодично накопичуються в тілі. Насамперед це стосується забруднень, які накопичуються в зоні свадхистхани. Справа в тому, що нагромадження шлаків у цьому центрі викликає дуже сильну, щільну, чисто тілесну потребу позбутися неприємного стану. Але, тому що забрудненню піддався центр індивідуально-емоційного сприйняття, він буде звільнятися від шлаків характерним для нього способом – викликаючи бурхливий сплеск емоцій (позитивних або негативних – йому не важливо). Якби людина знала, як очистити свій центр, як позбутися неприємних енергій, – вона б просто поринула у медитацію, – і все було б нормально. Але, оскільки таких способів люди не знають, вони йдуть шляхом найменшого опору – улаштовують скандали. Тобто ви ніяк не хотіли сваритися, той, хто з вами посварився, теж не хотів, але він не міг не посваритися – його тіло шукає розрядки, виникає ситуація скандалу, ну, буквально на рівному місці. Тобто ви не так подивилися, і вже все, він може сказати: «Що ти на мене супишся, чи я тобі не подобаюся...» – і таке інше. Ви: «Та ні – ти мені подобаєшся...» – «Ні, ти мене обманюєш...» – іде розкручування, і після цього вже в якийсь момент вас доводять до неприємного стану, у вас теж блокується ваша свідомість, відбувається потужний емоційний спалах, взаємний бруд зникає, згоряє в цьому емоційному вогні – все. Знову включаються механізми свідомості, люди розходяться, якось там потім починають міркувати, замирятися... Як говориться: «Милі посваряться – краще помиряться». От такі «потіхи» напевно в кожного з вас були. Усе це є проявом нашого его, якимись наслідками нашої ненескінченності. Наслідками того, що ми не мислимо, не почуваємо себе вбудованими в нескінченну систему, у якій вичерпати або приручити таку крапельку, як наш сексуальний центр, – це взагалі не завдання. Але проблема в тому, щоб вмонтуватися в цю Нескінченність, щоб згадати свій початковий стан, нам потрібно втратити себе. Тому що в цьому стані Нескінченності немає того, що б могло сказати «я» від імені тіла. Там немає тіла фізичного, взагалі немає обмеженого об'єкта, який звик говорити від нашого імені. І от коли ви починаєте намагатися вийти в цей нескінченний стан, ваше тіло дуже сильно починає заперечувати проти цього. Воно відчуває погрозу собі, воно розуміє, що в той момент, коли ви остаточно вийдете в Нескінченність, коли ви згадаєте свій споконвічний стан, ви перестанете про нього піклуватися так, як ви піклувалися дотепер. Тобто воно це відчуває енергетично – змінюється енергетична обстановка всередині й навколо вас. Ваші тонкі тіла починають перебудовуватися, ви перестаєте бути закукленими, починаєте вбудовуватися в усе більшу й більшу кількість зв'язків із навколишнім світом. І зі збільшенням кількості зв'язків міняється стан тіла. А тіло – дуже інертна структура, тамасична, побудована із чисто фізичних елементів – атомів. І воно прагне, як і будь-яка тамасична структура, до підтримки свого стану, яким би він не був. Коли ви привчите його бути в дусі – воно буде прагнути підтримувати духовний стан включення в Нескінченність. Поки ви його не привчили, воно буде всіма силами намагатися підтримувати стани невключення в дух. От саме через це у вас з'являються так звані проблеми з духовним розвитком. Коли ви починаєте мінятися, ваша свідомість розуміє, що потрібно щось змінити в собі й навколо себе – насправді тільки в собі, тому що всі зміни навколо вас будуть наслідком цього. Ваша картина світу починає мінятися, і вся пам'ять, напрацьована вами за багато втілень і відкладена на астральному й вітальному тілах, тобто найбільш тісно пов'язаних із фізичним тілом, починає зникати. І ваше тіло починає вам підказувати, підсувати думки типу: «А цього не варто робити. А навіщо це робити? Адже все й так добре. Можна найближчі 50 років прожити в цьому стані, а можна ще й найближчі 1000 років прожити в цьому стані» – і ви реально побачите, що це цілком можливо. І все визначається, властиво, тим, у яких рамках ви починаєте себе мислити. Якщо ви починаєте мислити себе Нескінченністю, то там що 10 років, що 1000 років – це вже не важливо. Це однаково обмежений відрізок часу, і ви будете позбуватися від усього, що обмежує вас і на ділянці в десять тисяч років, і на ділянці в мільйон років. Ви від усього будете позбуватися тому, що будете розуміти, що це не Нескінченність. Але якщо вам удасться домовитися зі своїм его, то ви завжди знайдете такий варіант стану, при якому ви в найближчі 50–100 років проживете досить комфортно, з відчуттям прилучення до духу, але не перебування в дусі. І от у цьому, власне, і полягає проблема, а найчастіше – і трагедія, коли людина розуміє, що для неї вже немає шляху назад, що потрібно позбуватися від его, причому остаточно, але от цей мільйонолітній – у деяких его мільйони років тому виникло й з тих пір добре зміцнилося – отож цей мільйонолітній досвід починає працювати всупереч його бажанню позбутися цього досвіду. І тоді виникають дійсно серйозні проблеми з розвитком. На сьогодні лекція закінчена. Запитання: Де ви поміщаєте душу? Як правило, душа геометрично – стосовно фізичного тіла – міститься в зоні анахата-чакрама. Тут у нас розташований імунний центр, серцевий центр, дихальний центр, лімфатичне серце. Тобто багато життєво важливих центрів у нас містяться в зоні анахата-чакрама. І традиційно душа завжди там містилася. Запитання: Скажіть, будь ласка, коли наростає ситуація роздратування, її зупинити можна? Коли наростає ситуація роздратування, її зупинити можна двома способами. Перший – це будь-яким способом вийти із цієї ситуації. Тобто якщо ви говорите з людиною, то будь-яким способом, максимально швидко, припиніть розмову під будь-яким пристойним приводом, аж до того, щоб попроситися в туалет. Тобто в цьому випадку все нормально, все працює на добру мету. Потім вийти, заспокоїтися, подивитися, за що ж вас смикають. Якщо ви дратуєтеся, як правило, роздратування дуже чітко виявляє всі аспекти его, які тільки у вас є. Виходить, вам, особисто вам щось не подобається, особисто вам погано. Вас дратує, що вас, припустимо, смикають за рукав, вас дратує, що вам задають дурні питання, вас дратує, що вас затримують, хоча ви хочете подивитися цікавий фільм... Але отут поставте запитання: «А хто дратується? Нескінченність, якою ви насправді є, або щось обмежене, що має особистісні бажання?». Тоді все стає на свої місця. Нескінченності однаково, правильно? А его – не однаково. Его може одержати задоволення від фільму, а може не одержати – йому хочеться це задоволення одержати... І коли ви з'ясуєте, що саме у вас дратується, тоді ви почнете розуміти, як позбутися роздратування. Р: Вибачте, але буває, що роздратування на рівному місці виникає, тобто з нічого. Буває роздратування на рівному місці, буває. Я кажу саме про таку ситуацію, що коли в людині це як хвороба проявляється. Тобто ви начебто перебуваєте в нормальному стані, але людина – хвора енергетично в цей момент. Тоді їй можна допомогти усвідомити це як хворобу. Тобто ви повинні в кожному разі не допускати, щоб її роздратування проникнуло у вас, бути дуже доброзичливим до неї, щиро доброзичливим, і, зберігши своє щире доброзичливе відношення, ви слухаєте її. Тобто ви дієте тоді – як лікар із хворим пацієнтом. Якщо пацієнт прийшов, лікар повинен його вислухати, він повинен його зрозуміти й дати йому пораду або ліки, принаймні. Так само й вам доведеться. Вам потрібно буде вислухати це все, вам доведеться по суті почистити його собою. У цьому разі тримайте потік чистої енергії на себе й на співрозмовника, тобто тримайте свій стан – чистий, гарний, незабруднений – будь-яким способом, і отоді та енергія роздратування, що є у людині, за рахунок спілкування з вами буде з нього потроху виходити, і ви будете очищати собою простір. Якщо людина грамотна, якщо вона через якусь помилку такі речі допустила, тоді їй можна підказати – подивися свій центр, прочисти його, і тоді роздратування піде. Якщо це, припустимо, бабуся, якій важко щось пояснити, то – просто бажати їй добра. (Р: А якщо дідусь?...) – А яка різниця – душа безстатева. Запитання: Хто такий, на вашу думку, Бог, хто такий Диявол? Це умовні поняття. Насправді сутності, тонкі сутності, яких ми можемо називати Богом і Дияволом, – це всього лише жителі, мешканці певних рівнів Нескінченності. В остаточному підсумку, ну, якщо ми говоримо на рівні Абсолюту, усе є Богом – усе. У силу визначення Абсолюту. Абсолют – це те, що вміщає в себе все. Відповідно він уміщує в себе й наші уявлення про Бога, який нас любить, і наші уявлення про тих, хто приносить нам не дуже приємні відчуття. Тобто все-все-все вміщене в цей Абсолют. На цьому, нескінченному, рівні існування ці питання природно відпадають. Але ми перебуваємо не на цьому рівні. І для нас між тими, хто приносить нам невдоволення, і тими, хто піклується про наше благо, існує розходження. І, відповідно, уявлення про Бога й Диявола знов-таки є продуктами нашого его. Якщо ми звернемося до історії, то в Індії був демон – володар темного або матеріального світу – демон Мара, завданням якого (у силу його вже власного бажання) було якнайбільше людей прив'язати до матеріального рівня, до цінностей матеріального світу, змусити їх жити цими цінностями, прагнути до нагромадження цих цінностей і забути про рух наверх, про духовний розвиток. Але там не було такого Диявола, якого ми уявляємо, наприклад, у християнстві. Тобто він не прагнув будувати підступи на всіх рівнях. Там його коріння лежали, в основному, в області духу – він не намагався змусити вас занедужати, він намагався змусити вас полюбити нагромадження матеріальних благ – от якою була його функція. І, коли Ісус Христос ходив зі своїми проповідями й говорив про Диявола – про демона темного світу, він говорив саме про цього демона. І якщо ви почитаєте уважно Біблію, то там спокуса Ісуса Христа відбувається саме в цьому ключі. Тобто йому пропонували використати свої духовні сили для досягнення матеріальних благ. Або цей демон каже: «Давай я тобі дам ці блага, тільки погодься бути прив'язаним, погодься прийняти мою точку зору на світ». Зараз уже в силу того, що за двохтисячолітню історію християнства воно зазнало ряд змін, стан цього навчання був більше наближений до середнього стану людини, яка хоче, щоб Бог любив саме її й щоб Бог був схожим на неї. Ми ліпимо Бога за образом і подобою своєю. І якщо згадаєте, що я говорив зараз перед цим, то насправді, оскільки люди в масі своїй проявляються як его, то виходить так, що наші уявлення про Бога (такі): наш Бог – це те, що проявляє любов до нашого его, у першу чергу – до нашого тіла, те, що піклується про наше здоров'я, про наш добробут, про те, щоб нам було добре з нашими рідними й близькими, щоб хліб був щодня тощо. От що для нас Бог. І відповідно Диявол – теж породження нашого его – це те, що прагне принести цьому его шкоду. Це те, що приносить хвороби, те, що спокушає нас на неблагі вчинки й таке інше. Тобто в цьому розумінні поняття Бога й Диявола набувають зовсім конкретного значення, й зовсім конкретні способи захисту від них придумані. Але насправді найчастіше, якщо ми подивимося все-таки на себе, то побачимо, що ми приписуємо Дияволові свої власні думки й учинки, які нам не подобалися й не подобаються, але ми не маємо мужності сказати: «Це я так хочу. Це мої думки». Вам набагато простіше сказати – знов-таки в силу захисного механізму его: «Це хтось робить мені погано. Це хтось поганий, хоче, щоб я, такий гарний, зробив такий негарний вчинок». І в цьому розумінні найчастіше бідний Диявол отримує ґулі за не породжені їм діяння. Хоч, у принципі, дійсно є – якщо ви почитаєте Кастанеду, – є реальні сутності, які живуть у зовсім реальному світі і які пропонують зовсім реальні речі в обмін на вашу духовну волю. Це все реально, але виглядає зовсім не так, як написано в наших церковних книжках. Тобто – це реальність, яку потрібно бачити, а не міркувати про це. Запитання: Які способи очищення? Способи очищення. От я вам на кожній лекції даю медитації. Якщо ви хоча б їх навчитеся відтворювати – стани, які ви тут одержуєте, – вже вам буде якась підмога. Насправді це вимагає тривалої серйозної роботи, а так, за п’ять хвилин, навчити неможливо. Але якщо ви будете прагнути до цього, ви або знайдете собі вчителя, або в ту або іншу релігію потрапите, у ті конфесії, які вам будуть найбільш близькі за вашим станом. Там теж є свої способи очищення – молитви, ритуали якісь, уклони, наприклад (у буддизмі). Тобто все там відібрано досить грамотно й діє, якщо це робиться чисто. Запитання: У книзі Е. Хейч «Присвята» стверджується, що Нескінченність – (не чути).... а вічність... Запитують, чи правильно, що Нескінченність не має майбутнього, як співвідносяться Вічність і Нескінченність... Р: Нескінченність ви як розглядаєте? Для мене Нескінченність, Вічність, Безмежність – це все синоніми Абсолюту. Я користуюся цими словами зовсім однаково, тому що все те, що не має межі, – воно автоматично вже є Нескінченність. А Абсолют не має межі – правильно? Тобто все, що нескінченно, – уже Абсолют. Усе, що нескінченно в часі, тобто вічно, – теж Абсолют. А на якомусь рівні прояву нашого Всесвіту вже немає часу, межі в часі стають дуже відносними. Тому там і Нескінченність простору й Нескінченність часу стають тим самим. Запитання: Скажіть, якщо одна замужня жінка полюбила чоловіка, а для того, щоб погасити почуття, вона уявляє замість нього могилу із хрестом (сміх), як це відіб'ється на них обох? Стосунки між людьми можуть бути самими різними. Ви можете закохатися в людину, яка вже одружена, і вона може вас полюбити, але чи любов це або просто захоплення – енергетичний потяг – це ще потрібно розбиратися. Тому що щира любов – це резонанс на багатьох і дуже багатьох рівнях. А потяг – це резонанс, як правило, на одному-двох рівнях, сексуальних центрах: свадхистхані й вішудсі – горловой і лобковій чакрі. Це обумовлено дуже простими біологічними причинами. Почуття парної родини – це вже й багато вчених вважають – у людини біологічно обумовлене насамперед інтересами продовження роду. Тобто десь три роки, поки дитина не стала на свої ноги, не почала бути більш-менш самостійною, от це почуття резонансу, такий сімейний мікроегрегор зберігається. Потім усі узи вичерпуються, дитина стає самостійною, жінка практично не почуває себе енергетично так сильно з нею пов'язаною – дитина вже не є частиною її плоті, це вже самостійна сутність. І потреба в такому тісному взаємозв'язку з погляду біологічного початку вже не необхідна. Інша справа, що ми – істоти духовні, і для нас цей чисто біологічний резонанс повинен був би викликати ще й резонанс духовний. А вірніше навіть навпаки – спочатку в дусі йде резонанс, спочатку двоє знаходять себе в дусі, а потім уже на фізичному плані вони знаходять один одного теж. Все це приводить до появи нової душі, яка одержує можливість втілитися. Але це в ідеалі. У нас, у нашій цивілізації, ці речі дуже сильно перекручені. Біологічний початок, який дуже сильно виявлений в нашому тілі й домінує, може, у наших тонких структурах, підминає під себе всі духовні рівні. І коли тіло починає чогось хотіти, людині стає не до високих міркувань, вона просто починає відпрацьовувати ті імпульси, ті бажання, які поставляє їй власне тіло. Це не добре й не погано. Тобто з погляду духу – це однаково. Люди поводяться в цьому випадку практично так само, як кішки, собаки. На біологічному плані це не дістає осуд. Погано, коли дух починає підкорятися цим імпульсам, коли ці закони починають переноситися на область більш високих вібрацій. До речі, у свій час, ще до Греції, такої проблеми з любов'ю, як у нас, не було. Ці речі вирішувалися на більш високих і більш гармонійних планах. Були храми любові, де підтримувалися відповідні енергетики, які відповідали тим станам. Там це відбувалося не як якась сексуальна, а саме духовна дія. Тобто люди туди приходили, щоб з'єднати роз'єднані початки. Ці процеси розумілися саме в космічному плані, як поєднання чоловічого і жіночого початків. Початків, які виявлені у нас роздільно, але походять з єдиного, які увесь час прагнуть з'єднатися знову, тобто знайти свій гармонійний союз. Там були спеціальні місця, де цього спеціально навчали. Не біологічного акту, а духовного аспекту цих речей, енергетичному. Ці речі сьогодні збережені в багатьох тантричних практиках. Може, трошки по-іншому вони виглядають, але ідея залишилася та ж сама. Ці храми поставляли енергію, яка дозволяла проводити ці речі гармонійно. Там усе робилося на принципах гармонії, у винятково гармонійних станах. І не було почуття власності. Тобто якщо люди знайшли один одного, у них виник гармонійний союз, вони цю гармонію підтримували доти, поки це було можливо. Коли хтось із них виходив із резонансу, розвивався, робив наступний крок, його стан змінювався настільки, що для нього було більш природно резонувати з іншою людиною, більш високою сутністю, то пара, природно, розпадалася. Відбувалося ніби перемикання резонансу, і потім це все природно перетікало в інші стосунки. Там не було почуття власності, не було того інституту родини, як зараз у нас – навік ніби закріпленого. Було розуміння відносин між людьми, як потоку, як протікання природних процесів. І якщо люди стосунків, це не було трагедією, не приводило ні до яких конфліктів, а сприймалося, як щось правильне й природне. Ці ж аспекти ще зберігалися в Давній Греції. Якщо ви пам’ятаєте, там був Ерос. Там не було любові в нашому розумінні. Ми зараз користуємося увленням про любов, закладеними десь у лицарську епоху, коли лицарі довгий час блукали по лісах, розморювали себе так званими лицарськими подвигами і дуже сильно переактивізували свій чоловічий початок. У них спрага дії, яньський раджасичний початок, елемент вогню дуже сильно сублімувався. І у своїх мріях вони уявляли якийсь образ жінки, якісь ідеалізовані стосунки між чоловіком і жінкою, які насправді були плодом їхньої уяви. Не чимось реальним, що йде від природних потоків, а просто генерувалося збудженою уявою лицарів, змучених від відсутності жіночого суспільства. Те ж саме відбувалося й у жінок, які у вежах чекали свого друга. От цей поділ парних початків призвів до того, що ці стани, уявлення про любов, підтримувані елітою, закріпилися в соціумі. І зараз ми продовжуємо користуватися тими «подарунками», які нам залишило лицарське середньовіччя. Хоча надворі вже майже ХХІ століття. Усі наші сексуальні революції, культурні революції, демографічні революції пов'язані з тим, що природа владно призиває нас у свої природні рамки. Але природа – це одне: якщо наш біологічний початок буде згармонізований – це прекрасно. Але треба згадати ще про гармонію духу й тіла. От цей аспект ще не дуже виявлений, але поступово він теж починає набирати силу. Повертаючись до питання, хто кого полюбив... Усяке може бути. Єдине, що потрібно враховувати, – ті соціальні обмеження, які є на сьогоднішній день. Так, сьогодні за нормами суспільної моралі й законами нашого суспільства ми не маємо права так вільно взаємодіяти, як це було дві або три тисячі років тому. Це не добре й не погано – просто є такі обмеження. Наприклад, ми повинні ходити в одязі. Колись ми ходили нагими і не відчували це як щось таке безсоромне. Це був природний стан. Треба було – одягалися, ні – підставляли тіло сонцю, і воно дихало. Усе було нормально. Тепер ми не відчуваємо одяг як якесь обмеження. Хоча хтось, може, і відчуває. Напевно є такі люди, які вважають дуже неприємним ходити одягненими. Але ми, оскільки нас більшість, уважаємо це відхиленням від норми. Так само відхиленням від норми вважається, коли відбуваються спроби вільної взаємодії чоловіка й жінки. Це соціальні норми, які покликані підтримувати стабільність суспільства, передбачуваність поводження й можливість безконфліктного існування в рамках нашого світу. Потрібно просто вміти приймати ці обмеження й направляти енергію, що викликана неприйняттям цих обмежень, на свій духовний розвиток. Адже насправді в дусі всі ми єдині. У дусі немає обмежень, пов'язаних з тілом, з умовами існування – ні із чим. Дух нескінченний. Коли ви будь-яку неприємну ситуацію зможете звернути на те, щоб забрати джерело, якому ця ситуація не подобається, отоді для вас неприємні ситуації зникнуть, а залишиться тільки постійний розвиток у дусі. Тобто ви станете постійно знаходити ті аспекти вашого его, яким не подобається те, не подобається це. Ви їх будете забирати, і тоді в якийсь момент ви зрозумієте, що у світі немає ні приємного, ні неприємного – у світі все те саме. Що стосується уяви на місці людини якихось негативних символів (могила із хрестом – це явно щось негативне)... Якщо ви це робите для того, щоб у такий спосіб захистити себе від тих спонукань, які у вас мають місце, то краще цього не робити. Краще уявляйте щось нейтральне: білий контур або просто білу пляму – чисту, спокійну, або сонце, що дарує світло всім без винятку. Тобто або позитивне, або нейтральне. І бажано безособове. І постарайтеся через цю безособову й дружелюбну до усіх уяву трансформувати свої негативні емоції, свої негативні стани в доброзичливе й безкорисливе відношення до усього світу. Це далеко не просто, але якщо вам удасться це зробити, це буде дуже корисним. Запитання: Якщо одна людина любить іншу, то чи має право ця інша жадати від першої щось на тій підставі, що її люблять? Чи мають претензії підстави? Це почуття власності. Тобто якщо ви відчули, що хтось від вас залежить, і намагаєтеся використати цей стан для того, щоб здобути собі щось гарне, тобто експлуатуєте людину, використовує її слабість, її залежність від вас – це насамперед ваша проблема. Чи маєте право при цьому жадати щось від іншого?.. Я не можу сказати, що ви не маєте права – у вас цього права ніхто не відбирає. Ви маєте, у принципі, право робити все що завгодно. Але не забувайте, що ваші права будуть обмежуватися правом інших людей захищати себе від зазіхань на їхні права. Тому не ображайтеся, якщо вам теж буде неприємно, коли ви будете робити іншим людям щось неприємне. Запитання: Чи дійсно існує непорочне зачаття, описане в легендах Сходу й Новому Завіті? Якщо так, як здійснити подібну процедуру? (Сміх.) Я все-таки вихований у європейському стилі – я знаю, що таке гени, що таке клітинки. Тому повірити в непорочне зачаття мені дуже важко. Принаймні, у нашій європейській традиції в такий спосіб була нібито зачата лише одна людина – Ісус Христос. Звичайно в древніх традиціях великим людям на момент їхнього народження приписувалися всякі чудеса, щоб підкреслити велич або значимість того чи іншого святого або людини. Там або зірки падали, або дерева горіли якимось фосфоричним блиском, або непорочне зачаття відбувалося. Тобто будь-яким способом підкреслювалася незвичайність особистості того, про кого мова йде. Це, наймовірніше, міфологічний прийом. В індійських легендах, індійському епосі багато богів, багато героїв народжуються в результаті непорочного зачаття. У результаті бажання того або іншого бога в нього ніби розривається бік, із цього боку виходить його дочка або син. Він починає зовсім самостійно існувати як фізичний об'єкт, як людина й відтворює потомство вже зовсім природним способом. Але, коли в такий спосіб говориться про божеств в індійській міфології, за цим угадується досить серйозна енергетична основа, тобто є якийсь простір. Божество – особистісний образ, бог у вигляді людини з руками, ногами, атрибутами – це всього лише образне подання певних станів простору, певних енергетичних шарів Всесвіту. І коли говориться про те, що в результаті бажання цього бога в нього з голови вийшов син, 10 синів або дочка, насправді мова йде от про що. На певному етапі еволюції Всесвіту в результаті напруги енергетики в якомусь із шарів ця енергія ніби розділилася. Із неї виділяється якась частина, яка починає існувати у вигляді окремого енергетичного простору. Тут усе нормально, усе сходиться, ніяких проблем не виникає. Тобто цей метафоричний опис реальних енергетичних процесів, які у свій час мали місце і які були сприйняті древніми мудрецями. Коли потім із цього міфологічного, образного, метафоричного середовища ці метафори починають переноситися на життя реальних людей, там виникають усякі нестиковки. Тому я не можу сказати, що я вірю в непорочне зачаття. Як правило, це відбувається чисто за законами фізіології. Знов-таки, з нашої європейської науки відомо, що можуть бути випадки, коли сперматозоїди попадають у матку, у піхву через одяг. Тобто через проміжні носії, без фізичного контакту із чоловіком. Тому зачаття в такому випадку виходить нібито непорочне, але однаково має зовсім певне фізіологічне підґрунтя. А так, як пишуть легенди – зі Святим Духом, – отут мова повинна йти скоріше про втручання інопланетян і якихось генетичних експериментів над людством, але не про якісь реальні події. Відповіді на питання після лекції 5. (Галасливо, частина реплік і питань не розбірлеві.) Питання:... Р: ... адже критерію істини не існує. Що може бути критерієм – Дух чи що? Ні, критерій істини в Дусі – це безпосереднє пред'явлення реальності. Тобто коли ви показуєте її – от вона – Істина. Там нема чого міркувати. Там це очевидно. А от коли ми її не бачимо, тоді ми можемо говорити, що істина може мати такі ознаки, як у притчі про сліпих та слона – пам’ятаєте? Коли один помацав хвіст і сказав, що слон схожий на мотузку, інший поторкав хобот – ... і таке інше. Р: Ваше відношення до Навчання Живої Етики? Навчання Живої Етики – дуже гарне навчання, яке було дуже добре для часу, коли воно було принесено у світ. Зараз просто час трошки змінився, і, крім того, там досить сильний раждасичний компонент – це можна побачити, безпосередньо прочитавши тексти, – яка розрахований на певний контингент. Тобто на кшатріїв і асурів – на тих, хто звик проявлятися в подоланні перешкод, хто живе в боротьбі. От для них – це ідеальне навчання. Якщо ви більше тяжієте до споглядального, спокійного стану, то багато речей для вас будуть виглядати по-іншому. Ідеї там залишаться ті ж самі, але реалізація їх буде іншою. Р: А що краще на цю тему читати в цьому плані? Тут краще тоді Шрі Ауробіндо почитати. А так.... Адже розумієте, насправді ті, хто дуже любить говорити, саме говорити про Живу Етику, – вихоплюють відтіля – оскільки в будь-якому багатому тексті можна витягти цитати на будь-яку потребу, – ті цитати, які працюють на їхню концепцію, на їхню картину світу, й пропускають цитати, які працюють проти їхньої концепції, але які теж містяться в тій же Живій Етиці. Там – це все єдино. От коли ви почнете бачити Навчання як єдине ціле, отоді у вас зникне бажання вихоплювати цитати... А от що стосується самого Навчання Живої Етики – навчання гарне. Насправді там ідея Безмежності дуже важлива. Тобто насправді вони говорять, що є світ астрально-вітальний, і є світ вогненний. І от коли ви проходите світ вогненний, ви виходите в безмежність, а там уже й говорити безглуздо. Якщо ви почитаєте, то весь акцент цього навчання розрахований на астральний план. А в астралі боротьба, протидія – цілком можливі. Але коли ви виходите вище – там нічого цього вже немає. Починаючи з якогось рівня сама ідея боротьби протиприродна й опускає вас нижче. Запитання: (нерозбірливо) ... ....З минулого, життя до вас претензії якісь пред'являють. Р: А чому зараз? А не вичерпана природа цих претензій. Ви заспокойтеся, припустіть на півгодини – не більше – таке: на півгодини я припускаю все що завгодно, навіть що я можу бути неправий. Тобто спокійно, що б ви не почули в ці півгодини, ви не будете ніяк це коментувати, чи оцінювати. І от послухайте їх, що вони вам скажуть. Я не розповідав (на цих лекціях) про те, як «вибачатися». Насправді, щоб вичерпати їхні претензії до вас, якщо це саме претензії, потрібно, по-перше, вибачитися перед ними, вибачитися за те, на що вони на вас образилися. Саме за це – а не взагалі. Ви дали ляпас, а потім говорите: «Вибач, що я тебе ляснув по щоці». А його не сам факт фізичної дії міг образити, а ваше відношення до нього, що ви його за людину не вважаєте – от за це треба вибачатися, а не за фізичну дію. Отже вам потрібно з'ясувати – яка суть саме того, що вони до вас якісь претензії пред'являють, і от за це, властиво, вибачитися, і зробити те, що вони там попросять... Р: Поки нічого не просять. Так звичайно, ви ж з ними так і не спілкувалися...
(Обрив запису)
|
