|
ЛЕКЦІЯ 2 17.05.1994 р.
Слухаючи лекції, не напружуйте голову, не перекривайте потоки, які йдуть на вас. Якщо ви чогось не запам'ятаєте – не важливо – інформація все одне відкладеться; у потрібний момент вона спливе у вигляді готового знання. Ви просто зрозумієте, що саме так треба робити. І це буде краще, ніж просте запам'ятовування слів без застосування почутого в житті. Сьогодні я буду говорити з вами про душу. Напевно, всі ви читали про це утворення, цю структуру, що схована в тілі кожного з нас. І не тільки в нашому тілі, але й у тілі будь-якої живої істоти. Я не знаю, є чи немає індивідуальної душі в комахах. Мені важко було із цим розібратися. А от у кішок, мишей, у теплокровних це утворення чітко простежується. Що ж це таке? Чому про це так багато говориться й так багато різних думок? Я сприймаю душу як дуже складне, досить багатопланове, багатоаспектне утворення, яке найкраще можна зрівняти із цибулиною або капустою. Тобто із чимсь, що приховано під досить великою кількістю різних оболонок. І наше фізичне тіло – всього лише одна із цих оболонок душі, так само, як і наші тонкі тіла. У різних релігіях, у різних культах мова йде теж начебто про душу. Але коли я став із цим розбиратися, то побачив, що насправді мова там іде не зовсім про душу, а про ті або інші її прояви. Ті, хто досліджував її трохи далі, кажуть про одні її прояви, а ті, хто зупинився на тій або іншій оболонці, – говорять про інші прояви тієї ж самої структури – душі. І начебто говорять про різне, але коли дивишся, то виявляється – про те ж саме, просто про різні його аспекти. Якщо коротко визначити, що ж таке душа, то можна сказати, що це частина Нескінченності. Нескінченно мала частина нескінченно великого. Бачите, ми відразу ж виходимо на досить абстрактні речі. Адже уявити нескінченність важко. Ми можемо уявити щось велике, ще більше, ще більше... або дуже маленьке, ще менше... Але нескінченність завжди більша від того, що ми можемо уявити, вона завжди менше того, що ми можемо побачити або пощупати. І в цьому розумінні вона недоступна нашому конкретному розумінню, конкретному відчуттю. Проте вона доступна сприйняттю. Тобто ми можемо говорити про неї, знаючи, що будь-які слова, які ми вимовляємо, неправильні в силу визначення цієї Нескінченності. Але та частка, що укладена в кожному з нас, несе в собі властивості того нескінченно великого, від якого вона у свій час відійшла й довгий шлях до якого зараз веде. Як же утворюються оболонки душі і чому ми бачимо її то в одних, то в інших проявах? І взагалі, що це таке – оболонки душі і звідки вони беруться? Коли дивишся на процес виникнення індивідуальної душі, то він виявляється досить складним. У процесі диференціації, розвитку Всесвіту його різні плани виникають у різні моменти часу. Вони починають поступово конденсуватися, розвиватися з того безпочаткового, нічим не обмеженого стану, у якому перебувають матерія, дух і свідомість у перший момент до виникнення або в перший момент виникнення Всесвіту. Поступово починають виділятися різні рівні матерії, і разом з ними відбувається й виділення свідомості. Це можна зрівняти з випліскуванням води з великого казана. Якщо ми розкрутимо казан, з нього спочатку виплеснуться якісь великі краплі, які на льоту розіб'ються на більш дрібні, ті – на ще більш дрібні. В остаточному підсумку окремі краплі розбиваються на окремі молекули, що утворюють уже пару. Тобто на частинки, які несуть у собі властивості води, але є повністю самостійні у своїх проявах. У цій аналогії окремі молекули і є індивідуальні душі. Я підкреслюю – це дуже складний багатоаспектний процес, і якщо ви поговорите з іншими людьми, то можуть зустрічатися й інші думки. Я відповідаю за те, що говорю, тому що так бачу. Коли я кажу, то дивлюся на реальність, яку хочу вам описати, і ви можете разом зі мною подивитися на неї ж і побачити, наскільки це близько до дійсності. Окрема душа, виділившись із Нескінченності, втративши зв'язок з нею, відчуває ніби шок, розуміючи, що її стан різко змінюється, навколо неї все змінилося. Окрема крапля, перебуваючи у воді, ніяк не виділяючись із простору води, не відчуває себе краплею. Але якщо вона вихлюпується з води в повітря, у неї з'являється власна поверхня, властивість відбивати світло, яке на неї падає. У неї з'являється відчуття повітря, яке її оточує, вона починає сама усмоктувати якісь гази, молекули й таке інше. Приблизно те ж саме відбувається і з душею. У ту мить, коли вона одержує самостійне існування, вона починає збирати, одержувати інформацію про світ, який її оточує, вже самостійно, а не через те середовище – безособове, нескінченне, у якому вона до того була розчинена. І всмоктує в себе ті або інші аспекти світу, у якому вона виявляється. Тобто якщо в цей момент у навколишній природі йшло активне виділення енергії, активний процес утворення форм, то вона одержує заряд станів саме такого роду, енергетику такої спрямованості, і потім цей стан буде так чи інакше відбиватися на всій її подальшій еволюції. Варто згадати, що сам момент відриву душі від Нескінченності теж визначається її попередньою історією. Тобто вона, найімовірніше, виділиться із цього «казана», у якому вона ніяк не була виявлена, саме за обставин, пов'язаних з якимись попередніми аналогічними станами. Припустимо, вона жила у всесвіті, де активний енергетичний прояв був властивий всьому Всесвіту. Природно, найімовірніше, вона виділиться в той момент, коли навколо неї будуть такі ж умови. Бачите, по ходу справи доводиться згадувати й про інші всесвіти. Попередніх всесвітів було насправді нескінченно багато. Наш Всесвіт, як і всі попередні, рано чи пізно розчиниться, піде в небуття. Чи буде це велике схлопування, чи це буде просто стухання енергії розвитку – покаже час. Поживемо пару-іншу мільярдів років і самі побачимо. Наші душі, природно, побачать. Коли Всесвіт – запас його енергії – вичерпується, він знову переходить у невиявлений стан. Тобто ті матеріальні структури, які були утворені з більш грубих елементів, будуть поступово розчинятися в більш тонких. Ті – у ще більш тонких, поки все не прийде до якогось споконвічного стану – невиявленого духу й невиявленої матерії. Але пам'ять індивідуальної душі, що жила в цьму Всесвіті, однаково якось із нею залишається. Вона залишається на тих рівнях, які не стираються навіть у цьому невиявленому стані. Це як задатки, зачатки, як передумови до певних здібностей або схильностей. Але чим глибший рівень, чим тонша, образно кажучи, матерія, на якій записується ця інформація, тим більш глобальний характер має пам'ять про цей стан. І якщо, припустимо, хтось із нас жив у всесвіті, який був повністю побудований на вібраціях любові, то він у всіх своїх переродженнях – уже тут у нашому Всесвіті – буде підсвідомо шукати ці стани. Але якщо він при цьому потрапить у світи, населені істотами більш жорстокими, більш твердими, й піддасться цим вібраціям, то нагромадить пам'ять і про ці стани. Більше того, якщо йому ці стани сподобаються, стануть частиною його, то вже в наступному Всесвіті він буде шукати й найчастіше знаходити ті області простору, ті світи, які набагато більше близькі саме до цих (обох) станів. Отже, виділення душі в нашому Всесвіті відбувається відповідно до передісторії її існування в попередніх всесвітах. Цей відступ був необхідний для того, щоб у вас не виникало запитання: «Ну, добре, а чому ж тоді душа виділяється в тому чи іншому районі, і взагалі, чи не є це чисто випадковим процесом?». До певного ступеня це досить випадковий процес. Тобто душі хочеться, припустимо, стану любові, якась любов у цьому Всесвіті, якусь її якість, – вона ще не знає. Але вона пам'ятає приблизно, що в неї щось таке було колись... Дуже смутно, природно, пам'ятає. І в той момент, коли десь близько проходить щось подібне, вже матеріалізоване, природно, виникає резонанс, притягання. Душа виділяється й починає рухатися в напрямку цього стану. Але тут душа – здається, таке дуже велике, глобальне, неоформлене утворення – починає взаємодіяти з тією реальністю, у якій вона виявляється. Може, у неї є якась дуже сильна пам'ять про попередні стани, і ця пам'ять відразу ж починає швидко обростати матеріальними аспектами. Тобто формувати якісь структури, які визначають взаємодію душі із зовнішнім світом. Тут можна навести таку аналогію. Уявіть скло, на яке клейкою прозорою речовиною нанесений малюнок. Для нас це скло буде зовсім прозорим. Але якщо якийсь час воно постоїть у кімнаті, частинки пилу осядуть на клейкій речовині, і цей малюнок стане виявленим. Тобто ми побачимо, що на цьому склі щось є, якийсь контур. От таке саме приблизно відбувається й з душею. Тобто душа, опираючись на цю пам'ять, підбирає, усмоктує, як губка, певну суму вібрацій, які формують спочатку на дуже й дуже тонких планах ті або інші структури. Я підкреслюю: якщо пам'ять цього стану була досить сильно в неї виявлена. Якщо в неї не було цієї пам'яті, то вона просто існує, як хмарина, як обсяг простору, якому однаково, що робити. Вона просто літає в тій енергетиці, яка їй у цей момент доступна, яка їй подобається, і дихає цією енергією. На цьому етапі душа себе ще не усвідомлює, не розуміє, не відокремлює себе від світу практично на жодному рівні. Її стан майже не відрізняється від того, що було на момент відділення від Нескінченності. Але ось у якийсь момент у неї виникає інтерес. Цей інтерес також обумовлений наявністю вібрацій, які перебувають у Всесвіті. Як я вже казав на минулій лекції – кожна якість, яку ми можемо відчути, насправді може бути виявлена у Всесвіті нескінченним простором. Тобто це набір вібрацій, станів, які представлені у Всесвіті нескінченним – таким, що займає весь всесвіт, – простором. Наприклад, простір гніву, простір любові, простір свідомості тощо. Можна їх знайти, побачити й пожити там, якщо вам це сподобається. І, зокрема, там є простір інтересу, простір допитливості й так далі. Але там – у Всесвіті – ці простори, як вода: є – добре, нема – нічого страшного, хочеш – пий, не хочеш – не пий. Але рано чи пізно вібрації цих станів проникають у новоявлену душу, і якщо в неї з'являється інтерес до чогось, вона, природно, негайно починає до цього рухатися, притягатися своїм інтересом. Саме тоді в неї, для її розвитку, виникає випробування, починає формуватися те, що в остаточному підсумку виявиться як его. Якщо вібрації ці чисті, якщо їй сподобалася, образно кажучи, квітка в Космосі – «Космічна квітка», душа підлетіла до неї, подивилася, відчула її «аромат», красу і якщо вона при цьому не сказала: «Мені подобається ця квітка», якщо в неї не виник стан: «Я б хотіла його мати, мені б хотілося завжди бути із цією квіткою», – то їй пощастило. Але якщо в душі раптом виникає стан, що «хотілося б завжди бути пов'язаним із цим станом» – любов це, прихильність чи бажання власності... – у неї з'являється відчуття себе через прагнення мати цю квітку або бути поруч із нею завжди. Це відчуття й приводить до того, що навколо душі, навколо тої неоформленої, практично ніяк не відділеної від Нескінченності частинки простору, починає формуватися, нехай дуже тоненька, практично непомітна оболонка. Нескінченність не мислить себе як «я» – як щось кінцеве. Тобто для Нескінченності, яка була не дуже давно душею, не існувало нічого, крім неї самої. Якщо людина виявиться одна у всьому Всесвіті, вона навіть не зрозуміє, що вона людина. Не буде іншого такого об'єкта, який міг би поставитися до неї як до рівної й дати оцінку з боку. Але якщо є інший об'єкт, тоді я вже можу усвідомити себе як «я». Приблизно так само виникає в душі її самоусвідомлення, самовідчуття. Тобто виникає розуміння того, що «я хочу», або їй щось не сподобається, то виникає стан: «я не хочу, мені не подобається». Можливі ще багато інших варіантів виникнення відчуття себе, але всі вони в остаточному підсумку приводять до того, що душа починає відділятися від Нескінченності. Цей процес може тривати секунди з моменту відділення, може займати мільйони років – це вже друге питання, це не важливо. Але з того моменту, коли в душі сформувалася перша, нехай найтонша оболонка, що відокремлює її від Нескінченності, починається її еволюція як індивідуального цілого. Починається процес набору й збільшення кількості цих оболонок. Коли виникає перша оболонка, душа може дуже довгий час жити з нею й ніяк не звертати на неї увагу взагалі. Ця оболонка ніяк не буде позначатися. Але рано чи пізно зовнішні обставини, за яких ця оболонка виникла, почнуть мінятися. Та «Космічна квітка» почне в'янути, почне зникати в силу об'єктивних причин. Припустимо, це було сполучення вібрацій, які виникли в силу певних процесів у цій ділянці Всесвіту. Зникли ці процеси – відпала в них необхідність – і тепер ця «квітка» поступово зникає. А душі хочеться бути увесь час поруч із цією квіткою. От квітка зникла, а бажання залишилося. Якби душа була злита з нескінченністю, то ніяк не ототожнювала б себе із цим станом задоволення. Її бажання зникло б разом зі зникненням квітки, і ніяких проблем не виникало. Але бажання залишилося, може, навіть воно зміцнилося, розвилося в усвідомлений стан, і душа починає шукати щось аналогічне цій квітці в інших куточках Всесвіту. Вона може знайти схожу квітку, але вона буде вже трошки не такою. Там буде, може, більше шипів, інший аромат... А душі хочеться саме такий. І в неї виникає бажання якось поміняти стан Всесвіту в цьому місці. Вона починає це бажання реалізовувати, у неї виникають імпульси дій. А якщо виникають імпульси дій, які йдуть від себе, то виникають і відповідні оболонки. Вона ніби підсилює, оформлює вібрації відповідних просторів, формує енергетичні структури, за допомогою яких буде здійснюватися дія. Виникає наступна оболонка – оболонка, пов'язана діями, на якій фіксується бажання діяти для задоволення своєї потреби. Але біля тієї іншої квітки вже перебувають такі ж душі, яким ця квітка подобається в тім виді, у якому вона є. І бажання душі, яка прийшла й намагається змінити стан простору навколо цієї квітки, натрапляє на їхнє небажання, щоб ця квітка мінялася. Виникає взаємодія між ними, виникає якась боротьба. Може, цій першій душі за рахунок колективного впливу на неї навколишніх душ ставиться заборона або блок (або нова якась конструкція), що позбавляє її сили змінювати цей простір. Тепер душа починає шукати спосіб позбутися вже цієї конструкції. Вона шукає знання, шукає стани, які дозволять їй щось із цією конструкцією зробити. У пошуках цих знань вона може потрапити в щільне тіло, тобто народитися в якомусь світі. Але при цьому сам шок переходу від цього необмеженого стану до обмеженого фізичними можливостями тіла дуже сильно міняє стан самої душі. Спочатку вона може взагалі забути, чому вона в це тіло потрапила. А якщо в неї немає такої ясної пам'яті про мету свого втілення, якщо їй тіло не дозволяє це так добре пам'ятати, а у самої енергії для цього не вистачає, то вона починає жити за законами того світу й того тіла, у якому існує. І раз вона живе за законами навколишнього фізичного світу й свого фізичного тіла, то здобуває зовсім нові якості, пов'язані із цим світом і цим тілом. Її любов до краси, потяг до любові може привести її в такий світ і таке тіло, де цієї любові буде багато – дуже сильної, інтенсивної, невизначеної, і потяг душі до любові підсилиться до колосальних розмірів. Тепер вона в багатьох своїх втіленнях уже не зможе жити без цієї любові. Нехай це любов несвідома. Припустимо, існує якась космічна сутність, яка охоплює безліч зірок. У неї є дочірні сутності, які є окремими зірками, і вона їх любить – виливає таку колосальну космічну любов, що всі ці зірки охоплені полем любові. І от душа, за якою ми стежимо, потрапила в таку зірку. Вона захотіла одержати від сутності-матері силу, що дозволила б позбутися того, що їй не подобається. І вона одержала цю силу, відчула, наскільки ж може бути сильним відчуття любові, і це їй так сподобалося, що вона пішла шукати цю любов у ще більших кількостях. Нарешті вона потрапила в тіло людини або якоїсь іншої істоти. В дитячому віці, поки вона перебувала в полі материнського пещення й турботи, відчуття спрямованої на неї любові було ще сильнішим. От душа цю любов одержала. Що далі? Перші три роки її любили, потім цей стан вичерпався, і потрібно тепер піклуватися про себе, про своє тіло. Вона починає шукати їжу, боротися з одноплемінниками – і вже зовсім забуває про свій нескінченний стан. У неї з'являються звички, продиктовані чисто тілесним існуванням, інстинкти. Починає формуватися агресивність, злість, жадібність і так далі. І ця сума вібрацій поступово накопичується навколо душі. З одного боку, це формує навколо неї шар різних станів, що відокремлюють її від Нескінченності й блокують, змушують забути про своє первісне буття, а з іншого – визначає подальший хід її існування. Тобто найбільш сильна сума її бажань, що проявляється в моменти виходу з тіл, визначає її подальші втілення. Але в якийсь момент душа усвідомлює, що вона втратила, згадує про свій стан необмеженого злиття, з'єднання з нескінченністю й починає поступово ці оболонки із себе знімати. У перерві поставили запитання про доказовість теорії переродження, теорії реінкарнації. Відповідаючи на подібні запитання, я завжди кажу, що не намагаюся й не прагну нікому нічого доводити. Кращий і єдиний доказ на сьогоднішній день – це ваш почуттєвий, безпосередній досвід. І єдина проблема для вас полягає в тому, щоб довіритися цьому досвіду. Щоб не проходити повз одное свідчення, друге, третє, вимагаючи якихось звичних для вас наукових доказів, авторитетних свідчень, приладових вимірів і таке інше. А просто прийняти те, що ви відчуваєте, бачите, те, що стукає у ваше серце, ваш розум, – прийняти безпосередньо. Не критично, не аналітично, а на рівні стану, і почати діяти відповідно до того, що ви відчуваєте або безпосередньо пізнаєте. Тут доказом буде те, що ваші дії в остаточному підсумку будуть правильними, хоча вони ніяк не випливають із логічних структур, логічних побудов, які вам могли б запропонувати заздалегідь. Тобто заздалегідь це ніяк не буде обґрунтовано, але результат виявиться, проте, правильним. Це єдиний доказ, що на сьогоднішній день можна вам запропонувати. У релігіях це називається вірою. Але, на жаль, за цим словом закріпився зміст сліпої віри: «Вірую, тому що абсурдно». Жоден засновник світових релігій ніколи не призивав сліпо вірити йому на слово. Він казав: «Довіртеся мені. Навіть не мені особисто, а тому, що говорить через мене, тому, що відгукується у ваших душах. Довіртеся тому слабенькому сигналу, який ви відчуваєте в момент спілкування з Богом, з нескінченністю, чи із виявленим Богом, коли спілкуєтеся з якоюсь духовно-развинутою людиною». Тобто мова йде саме про довіру до того, що ви й так відчуваєте й знаєте. Просто ця довіра, це знання виходить за рамки звичного. І саме конфлікт між незвичністю цього знання й повсякденною свідомістю породжує недовіру. Вам кажуть: «Довіртеся тому, що ви знаєте, не намагайтеся це перевірити попереднім досвідом. Зробіть, як вам воно говорить, а вже потім, будь ласка, можете проаналізувати, подивитися, що у вас вийде. Включите ваш аналітичний апарат після того, як ви одержали практичний результат». Так, ви можете знайти якесь пояснення на рівні збігів. Збіглося раз, добре – довіртеся ще раз, два, три, чотири, п'ять. Ви побачите, що коли от так некритично довіряєте, а перевіряєте вже потім, у вас результат правильний є, і щораз виходить начебто збіг. Але якщо один раз – це збіг, двічі – ще ймовірность не виключена, але три, чотири, п'ять – це вже закономірність. І отоді, під тиском практики, ви свою недовірливість будете змушені зняти. Тому, що на практиці воно працює, а що теорії немає – ну й неважливо. Не кожний кухар розповість вам, як працює наш шлунок, але він прекрасно зуміє приготувати їжу, яка шлунку досить довподоби. Правильно? Тобто він не знає теорії, але прекрасно може впоратися із цим практично. Так само й наша душа. Вона не завжди може пояснити щось на рівні нашого нинішнього знання, але привести нас до правильного результату цілком може. Я не призиваю вас, щоб ви мені вірили сліпо, на слово. У жодному разі. Адже те, що я вам розповідаю, у першу чергу спирається на вібрації свідомості, знання, тобто – на бачення. Звичайно тим, хто зі мною займається, я кажу: «Ви повинні побачити. Коли ви побачите, коли це стане вашим знанням, а не моїми словами, тоді все буде нормально. Тому що, якщо ви просто запам'ятовуєте мої слова, ви розвиваєте свою пам'ять і не більше того. Практичного ефекту це давати вам не буде». І от душа, про яку ми говорили в першій частині лекції, нагромадивши досить велику кількість оболонок, істотно відділившись від Нескінченності, забувши про те, що це таке, починає рухатися, грубо кажучи, як тріска в потоці. Якщо раніше вона сама була цим потоком, була повністю злита з усіма процесами, які відбуваються в навколишньому просторі, то тепер вона не відчуває їх, не розуміє, не може черпати відтіля сили, енергію. Вона є такою ж іграшкою, як будь-який інший неживий предмет у руках цих стихій. Що ж служить причиною її обмеженості? Чим більше особистих бажань, чим сильніші вібрації его («я»), тим сильніша відокремленість душі від Нескінченності. І чим на більш щільних рівнях ця відокремленість проходить, тим більш щільні процеси мають владу над проявом цієї душі, над тілом, у якому вона перебуває. Мені доводилося зіштовхуватися з випадками, коли людина вже мільйони років перебуває в тих самих станах, живе тими самими бажаннями, увесь час шукає способи, куточок, де б ці бажання задовольнялися в найкращому ступені. І весь час вона приходить висновку, що можливість задоволення цих бажань існує лише короткої миті її існування, а в інший час їй доводиться зіштовхуватися з неприємними відчуттями й тим, що світ ворожий і несприятливий для її особистості. Ось у такий спосіб ці оболонки, що виникають на все більш і більш щільних рівнях, починають формувати особистість (его), яка оточує цю душу. Інформація про особистостей, які «наросли» на душі, записується в структурі тонких тіл. У момент смерті ця структура «упаковується», «згортається» навколо душі й переходить разом із нею в нове тіло. При з'єднанні з новим тілом оболонки душі розгортаються, і відбувається активізація тих аспектів душі, які найбільш близькі до сформованих навколо неї життєвих обставин. І якщо ми подивимося на подальшу еволюцію душі, то рано чи пізно (не важливо, коли це буде – через 10 років або через 10 мільйонів років) у душі, в одній з її оболонок, яка більш глибоко захована від щільних рівнів, виникає відчуття того, що щось не так, треба щось міняти. Причому міняти щось у своєму стані. Тобто її відділення від Нескінченності стає настільки тяжким, що вона починає згадувати: щось у мене було, що я втратила або втратив (у душі немає ні чоловічого, ні жіночого роду), чогось мені не вистачає. І тоді цей стан – він теж може формуватися не одну тисячу років і не одне життя – починає спонукати душу шукати втрачене. Вона починає шукати спочатку в навколишньому світі. Утілена в тілі, вона починає шукати якісь більш витончені задоволення, вивчати філософію. Якщо вона в цей момент перебуває поза тілом, то починає шукати відповідні простори, де б далася їй інформація про те, що ж вона втратила. І зрештою вона розуміє, що втратила зв'язок із Нескінченністю – вона перестала бути самою собою. І в цей момент починається те, що в нас на Землі в різних течіях, різних релігіях, різних навчаннях називають Шляхом. Душа починає шлях сходження до свого природного, нічим не обмеженого стану. Вона починає скидати ті оболонки, які відокремлюють її від Нескінченності. Вібрації, із яких створилися ці оболонки, існували навколо душі завжди. Вони існували з найпершого моменту виникнення душі. Але вони не були організовані так щільно, так жорстко, як зараз, коли душа вже є відділеною від Космосу. І завдання Шляху, завдання сходження до самого себе – знову зробити ці оболонки проникними для вібрацій Нескінченності, перевести їх знову у вихідний стан. У стан, коли вони не відокремлюють душі від Нескінченності, ніяк не спотворюють станів, які в цей момент присутні в Нескінченності, стану, у яких ця Нескінченність-Космос-Абсолют-Бог існують. Це теж тривалий процес, який може займати не одне життя і який вимагає великих зусиль. Але, припустимо, душа відновила цей стан. Тут у неї є два шляхи. Перший шлях – це знову піти повністю в невизначений стан, ніби розчинитися в нескінченному, використати свої знання, свою силу, досвід для цього відходу. Або залишитися й допомагати згадувати своє щире призначення іншим душам, які вже починають щось бачити або поки «сплять» і страждають від тих самих проблем, від яких зовсім недавно страждала вона сама. Обидва шляхи, у принципі, рівноцінні. Оскільки навіть якщо душа піде знову у свій безпочатковий і споконвічний стан (саме безпочатковий – який не має початку й споконвічний, як відповідний своїй щирій природі), однаково, рано чи пізно, у силу випадкових подій, або, можливо, потреби Нескінченності в тому або іншому досвіді, вона буде виплеснута із цього стану. Не в цьому Всесвіті, так у наступному – нікуди вона не дінеться від нового циклу перероджень. Такий шлях – виділення, а потім поглинання індивідуальних душ дозволяє цьому Нескінченному ніби пізнавати той світ, який воно вже створило, й одержувати інформацію про цей світ. Це лише один із каналів, за яким інформація надходить у той резервуар, з якого з'явилася душа. Тому, поки існує Всесвіт, поки існує необхідність у цьому каналі одержання інформації, душі будуть постійно виходити із цього резервуара й вертатися туди ж. Просто будуть різні періоди між відходом і поверненням. Можна залишитися у втіленому стані, тобто не йти в Нескінченність, а зайнятися роботою на щільних планах Нескінченності, перебуваючи у зв'язку із цією Нескінченністю й проводячи її вібрації тут на більш щільних рівнях. Це приводить до того, що з'являються люди, які приносять нове навчання, закликають людей до зв'язку з тим, що вони втратили, намагаються якось відновити, возз’єднати планети або окремі цивілізації з тим, що є їхнім джерелом. Таке існування душі нічим не відрізняється від її існування в розвтіленому стані. Для неї це більш складні, але ті ж самі умови. Вона бачить цю Нескінченність, вона її розуміє, відчуває, вона завжди живе, дихає повітрям цієї Нескінченності, просто через неї ця Нескінченність діє на більш щільних планах. От і вся різниця. Або душа живе в Нескінченності безпосередньо, або та надає їй свої структури, свої механізми для роботи на тих рівнях існування, які душа в цей момент має. Чому необхідні ті знання, які ви зараз одержуєте через мене? Ми дуже сильно відключилися від Нескінченності, ми забули, ким є насправді. Люди на Землі – єдині істоти, які можуть про це згадати, можуть свідомо працювати на багатьох планах. Ми можемо відновити або навіть провести сюди вібрації більш високих просторів, які недоступні всім іншим істотам, що живуть на Землі. Тобто тварина може бути набагато краще нас включена в природу, вона може інстинктом відчувати те, що ми забули і не можемо відчувати. Але зрозуміти це, передбачати майбутнє, пророкувати його хід у тих аспектах, які не пов'язані з її біологічним існуванням, вона не може. Згадайте, адже нас усього кілька мільярдів. Окремих видів тварин набагато більше. Але ми в силу тих механізмів, які в нас закладені й які ми не зовсім правильно використовуємо, робимо набагато більший вплив на біосферу, на планету в цілому. І, по суті, ми – от ця маленька плівочка людства, що вкрила всю Землю, – зараз своїми техногенними проявами, своїми думками, емоціями, війнами тощо визначаємо існування її біосфери. Зараз виникає потреба в тому, щоб ми перестали псувати природу, почали жити так, як нам ця природа підказує. Не тому, що нам це розум підказує, не тому, що нам якийсь учений із теорії це виведе, а тому, що ми бачимо, що так краще. Душі, які укладені в нас, у людях, пам'ятають усю свою передісторію. Ця передісторія записана на різних рівнях, різних оболонках. Залежно від вашої духовності, тонкості, глибини, чистоти ваших вібрацій ви можете згадати ті чи інші втілення або стани, у яких ви колись були. Не пам’ятаєте – не важливо, можете ви це зробити чи ні. Це рано або пізно прийде. До когось у цьому житті не прийде, не хвилюйтеся, це все не має значення. Але наші душі володіють набором інструментів, які дозволяють їм почати діяти – усувати свою відокремленість від навколишнього світу. Таким інструментом є наші тонкі тіла, інші оболонки душі, які перебувають геометрично як усередині тіла, так і поза ним. Таким інструментом є наше фізичне тіло й структури, у ньому наявні. Зокрема – наші психічні центри-чакрами, меридіани, наша свідомість. І те, що я вам розповідаю, – це пояснення, як користуватися цими речами, пояснення до тієї літератури, у якій пояснюється, що це таке. Запитання: Якщо душа відчуває стан безмежності, відчуває весь біль навколишніх, всіх оболонок, від цього страждає, метається, втрачає сили, як бути? Душа не може метатися. Душа не відчуває нічого. Це – Нескінченність. Якщо ви колись побачите те, про що я кажу, те, що я маю на увазі під душею, то ви побачите, наскільки це нескінченне за своєю потенцією й наскільки відсторонене від усього, що для нас є цінним, важливим і якось значимим. Звичайно під тим, що ми називаємо «переживаннями душі», мається на увазі й відчувається стан тієї або іншої її оболонки. Причому це далеко не завжди саме оболонка душі, яка міститься всередині тіла. Тобто якщо ми візьмемо наше фізичне тіло як якусь границю, крапку відліку, то всередину й назовні відповідність між оболонками буде симетричною. Тобто назовні – ефірне тіло, усередині – ефірна оболонка, назовні – астральне тіло, усередині – аналогічна їй оболонка, яка взаємодіє з астралом, далі йде десь там буддхичне тіло, а отут усередині ще менша оболонка, що відповідає вібраціям Будди, й так далі. Природно, що оболонка, яка має нескінченний радіус, іде до Нескінченності, усередині відповідає оболонці, нескінченно малій за обсягом. І природно, у силу резонансу, те, що є нескінченно великим, охоплює всю Нескінченність, відповідає тому нескінченно малому, що перебуває всередині нас. От така діалектика Нескінченності. Тому та нескінченно мала частинка, яка відбиває нескінченно велике, – вона не страждає. Оскільки в ній відбивається все: ваші страждання, страждання мільйонів істот, вибухи нових (зірок), наднових, зникнення й виникнення нових галактик. Вона живе цим усім, і відчуття окремої конкретної істоти для неї не більш ніж піщина в просторах Всесвіту. Але для однієї з її оболонок – як правило, це пов'язане з астральним тілом, нашим емоційним планом – це досить значиме. Те, що ми маємо на увазі під стражданням, насправді – реакція однієї з наших оболонок на зовнішні умови. На досягнення або недосягнення тих устремлінь, які ця ж оболонка й породжує. Природно, що прагнення до досягнення, емоційна реакція на недосягнення приводять до досить більших втрат енергії, які, взагалі ж, ідуть вхолосту. Запитання: Скажіть, чи дійсно люди бачать тонкий світ, якщо досягнуть певних ступенів алкогольного сп'яніння? Чи є такий Шлях? (Сміх.) Багато наркотиків, якщо ви пам’ятаєте попередню лекцію, приводять до того, що у вас розкріпачується ефірно-вітальний рівень. І, залежно від типу наркотиків, певні вібрації тонкого світу стають для вас більш-менш доступними. Тому алкогольне сп'яніння в певній своїй стадії може привести до того, що ви побачите якісь прояви цього світу. Якісь, я підкреслюю, наприклад, чортиків, зелененьких чоловічків – це цілком реальні істоти. До речі, отут їх не так вже і мало, хоча й виглядають не так, як їх описують. Але у звичайному стані зору вони недоступні нашому сприйняттю. Чи є такий шлях? Так, є шлях досягнення певних здатностей – не просвітління! – і ніби входження в контакт із тонким світом через уживання наркотиків. Навіть деякі йогічні шляхи користуються саме таким методом. Але це пов'язане з великим ризиком, з дуже великою відповідальністю за учня й вимагає дуже високопрофесійного підготовленого гуру (вчителя). Зокрема, такий шлях описаний у книгах Кастанеди. Спочатку, щоб збити зі звичного, усталеного погляду на світ, його проводили через уживання ряду наркотичних речовин, які дозволяли почати краще відчувати ці процеси. Але потім Кастанеді однаково довелося від цього відмовитися, оскільки наркотики приносять велику шкоду. І ті, хто пропонували йому вживати наркотики, про це знали, але це було необхідно для його ж подальшого розвитку. У йозі (справжній, класичній) наркотичний шлях розвитку не заохочується. Запитання: Що відбувається з душею при самогубстві? І чи залежить це від причин самогубства? Звичайно самогубство пов'язане з досить сильними емоційними переживаннями. І поки не розсіються емоції, стани й ситуація, які призвели людину до цього кроку, вона буде на Землі... Тому краще не робити таких речей. Будь-яка ситуація, з якою ви зіштовхуєтеся, не є нерозв'язною. Ваше дуже сильне емоційне ставлення до цієї ситуації залежить від погляду на світ, від вашого ставлення до себе. Коли ви зрозумієте це, для вас світ стане набагато легшим й приємнішим. Запитання: Скажіть, чи знайомі ви зі спадщиною Г. Сковороди, ім'ям якого називається Реріхівське товариство (у Харкові) ? Мені якось попадалася книжка з його працями... Але я практично не читаю літератури, оскільки те, що бачиш, набагато різноманітніше, цікавіше. Те, що люди пишуть, вони беруть із цієї ж комори. І не завжди в них є можливість передати це чисто, без перекручувань. Вони змушені обмежувати себе формою викладу або науковою концепцією. А Там це все видно набагато ясніше й багатше. Запитання: Як ви ставитеся до думки, що Сковорода «крутіший» від Кастанеди? (Сміх). Гарне питання, особливо у своєму формулюванні. Нехай на нього відповість той, від кого це твердження надійшло. Сковорода, найімовірніше, почав писати свої роботи, коли він уже щось розумів. І коли люди пишуть, навчені досвідом, вони дають конкретний, сумарний погляд на той світ, про який вони хочуть розповісти іншим. Цінність книг Кастанеди, з мого погляду, полягає в тому, що він послідовно описав саме еволюцію людини, яка від нерозуміння, від зовсім тупого захвату переходить до поступового усвідомлення, що ж з нею відбувається насправді, до більш-менш тверезого погляду на речі й потім уже – до якоїсь самостійної роботи. Це, з мого погляду, у методичному плані найцінніше в його книгах. Ще цікаво, звичайно, те, що він описав погляд європейця, зсередини описав процеси, які звичайно не дуже-то описуються. Тобто через його книги можна трішки заглянути на цю «кухню». Запитання: Про два шляхи: розчинитися в Нескінченності або залишитися. Хіба саме фізичне тіло не є обмеженням для одержання тонких енергій? Наприклад, Реріхи стверджували, що в Росії вони не змогли б бути провідниками тих енергій, які дозволили їм зробити те, що вони повинні були зробити. Так, тіло ставить досить жорсткі умови для такої роботи. Усе визначається вашою силою й тими знаннями, тією допомогою, яку вам надають. Тобто тим, що ви можете. Природно, побудова Храму вимагає одних витрат, а зробити в цьому Храмі найбільше відкриття – інших витрат. Але це не означає, що ці витрати непорівнянні. Просто мова йде про різні енергії. І те, що Реріхи змогли зробити в Гімалаях, дійсно, було важко зробити в сталінському суспільстві, живучи в тій сумі енергій, що існувала й існує... Але зараз починається зміна потоків, зміна станів, і, я гадаю, у нас буде трошки легше із цим працювати. Запитання: Одного разу я прочитав у газеті, що індійські йоги можуть літати. Скажіть, чи так це? Чи можуть літати українські йоги (сміх), чи вмієте літати ви самі, і якщо так, то політайте, будь ласка, або хоча б розчиніться в повітрі й розкажіть, як ви це робите. (Сміх). Я не літати, не розчинятися не вмію. Мені самому цікаво подивитися на тих, хто це вміє робити. Начебто б у Тибеті це вміють. На Заході є фільми з документальними зйомками того, як це відбувається. У нас в «Погляді» у свій час показувався ролик... Я переглянув, на жаль, не дуже уважно, оскільки думав, що це кінотрюк, а тільки потім сказали, що це документальні зйомки. На цьому ролику людина пролітає через кільцеподібну арку – щоб показати, що нічого зверху над нею намає, – потім перелітає, сидячи на килимку, через великий каньйон і там, на виході, пролітає через таку саму кільцеподібну арку. Це був Девід Копперфільд. Тобто на Заході це вже не дивина, хоча він і не індійський йог. Чи можна його назвати американським йогом, я не знаю. Найімовірніше, з магією пов'язаний. Українських літаючих йогів я не зустрічав. А щодо себе відповів. Запитання: Чому слов'янським народам було дане християнство, а саме православ'я? По-перше, християнство було досить добре тоді поширене у світі. Це була активна релігія, що поширювала свій вплив. Грубо кажучи, у них тоді менеджери були кращими, ніж, наприклад, в іудаїзмі, який теж претендував на поширення в Росії. Якщо говорити про глобальну карму, про процеси з урахуванням їх майбутнього, то, можливо, це було б до кращого, або, в остаточному підсумку, виявилося кращим. Справа в тому, що насправді події, які відбуваються зараз, взаємозалежні з подіями, які відбудуться в майбутньому. Час – ніби мотузка. Якщо зараз починається якась подія, то її наслідки, зрозуміло, йдуть у майбутнє. Але ця ж подія готовить собі ґрунт і в минулому. І чим більше енергії вона вимагає, тим глибше вона йде в минуле. Тому, може, була якась необхідність у майбутньому, щоб тут (у слов'янських народів) було саме православ'я. Запитання: Чому був необхідий поділ християнства на православ'я й католицтво? Який справжній зміст цього поділу? Необхідності в поділі ніякої не було. Це було викликано зміною енергетики людей, які були носіями релігій. Католицтво було більш менталізоване, більш пов'язане з аджничними, аджно-манипуричними станами. Воно виникло в період, коли йшли енергії Калі-юги, більше пов'язані із взаємодією з матерією, механістично-матеріалістичними поглядами. У релігії це виявилося в більшій логічності, схоластиці й діяльності розуму. А православ'я тяжіє більше до свадхистхани, хоча, природно, починалося на анахаті, як і багато духовних течій. Зараз багато станів з'їхали на свадхистхану... Я не люблю коментувати якісь течії, тому що тут дуже легко захопитися й порушити закони етики, що вкрай небажано. Запитання: Чому із християнства на певному етапі пішло поняття реінкарнації, адже це не могло бути випадковістю? Є книжка про Едгара Кейсі. Називається «Ріка життя. Історія великого ясновидющого Едгара Кейсі». Це досить відома в Америці особистість. Людина, що жила на початку й в середині нашого століття. Він почав з того, що ставив діагнози. Він був, по суті, не ясновидющим, а медіумом дуже високого рівня, з гарними задатками. Коли через нього почали одержувати інформацію з астрального світу, у тому числі була отримана інформація про те, чому було відкинуто поняття реінкарнації в християнстві. З мого погляду, це було викликано тим, що ті, хто проводив цю релігію в життя, просто забули стани, які лежали в основі. Ісус Христос був, по суті, йогином дуже високого рівня. Можливо, не тільки йогином, може, вивчав буддизм, якісь єгипетські культи, пов'язані з езотеричними знаннями. Але він був дуже просунутою людиною, мав дуже великі можливості, і природно, що він не міг не знати про реінкарнацію. І якщо ви почитаєте праці теософів або ту ж книжку про Едгара Кейсі, то там прямо вказуються рядки в Біблії, де побічно згадується теорія реінкарнації. Можна запропонувати дві причини, з яких реінкарнація «зникла» із християнства. По-перше, це складне поняття, істинний зміст якого доступний тільки добре підготовленим, тим, хто бачить. Тому, коли до керівництва християнським рухом прийшли люди, не здатні бачити, вони канонізували тільки ті аспекти навчання, які відповідали їхнім уявленням про світ. Інша причина, тісно пов'язана з першою, – прагнення тих, хто бачить, уникнути зайвої балаканини про процеси в тонкому світі. Із цього погляду для людини, яка не звільнилася від певних рівнів его, інформація про її минулі переродження принесе скоріше шкоду, ніж користь. Якщо така людина довідається про себе щось таке, що заспокоює її его, то вона нічого після цього вже не схоче робити. Якщо вона довідається, наприклад, що була царем, то вона вже нічого не схоче робити: «Я зараз ніщо, нічого не маю, але в минулому житті був царем! – Раз так, мені зараз не треба нічого робити...». А те, що їй треба змінити себе, зрозуміти ще, а чи гарним вона була царем, – це повністю випадає з її поля зору. З іншого боку, у чому, умовно кажучи, плюс відмови від ідеї про реінкарнацію – це змушує людей більш активно працювати в цьому житті. На жаль, це відбувається трошки не в тій площині. З одного боку, люди намагаються активно спілкуватися з Богом, а з іншого – у них це спілкування більше направлене на турботу про своє тіло й менше – на зв'язок з Нескінченністю. Запитання: Як ви ставитеся до думки Кастанеди про відсутність Бога? Тільки Орел Пізнання? Бог – це дуже умовна назва. Для них – це Орел, для нас – це Бог, для когось – Нескінченність, для когось – Абсолют... Більше того, там є місце, де говориться про те, що є щось і за Орлом. Але в книгах Кастанеди про це не говориться, тому що за цим йде безособовість, тобто там немає его, немає особистості, і вони туди особливо не лазять. Запитання: Вважається, що наша цивілізація пішла не по тим шляхом, живе неправильно. Чи можна сказати, що в цьому хтось винуватий? Ніхто, крім нас самих... ...Якщо так, то хто конкретно.. .(Сміх.) Ви хочете, щоб я Іванова, Петрова сюди витяг?.. ...Подивитися б йому в очі! (Сміх.) ...Подивіться в дзеркало. Запитання: У чому зміст усіх тих процесів, що відбуваються з душею до й після формування его й наступного приєднання до Абсолют? Чим усе це закінчується? Сенс? Якщо вас цікавить зміст із погляду конкретної користі – змісту немає. Це як сенс дихання – у тім, щоб організм жив. У чому зміст світла Сонця – ні в чому, воно просто світить. Це все процеси, які відбуваються самі собою, природно, без усякої сірячиної істини, яку любив шукати Васисуалій Лоханкін. Вони просто є. Для нас зміст є. Для нас, обмежених істот, це має сенс, безумовно. Оскільки природне, необмежене існування загублене. І цей процес тільки із цього погляду може бути осмислений. А так – це як: вода випаровується, виникає хмара, випадає дощем, утвориться озеро чи водойма, вода знову випаровується... У чому отут зміст? Це природний процес. Чим це закінчується? Тим, що наш Всесвіт зникає, розчиняється в небутті. Усі душі знову – хочуть вони чи не хочуть – втрачають свої оболонки, зливаються, зникають у небутті, зливаються воєдино, якось там перемішуються. Потім з елементів нашого Всесвіту починає формуватися інший або кілька інших всесвітів. Вони перемішуються, розбрідаються, і там всі ці цикли повторюються. Тут те, що я бачу, не розходиться з тим, що ви можете прочитати у всіх індійських чи будь-яких езотеричних джерелах. Запитання: Чи постійно утворюються нові душі або це трапилося один раз? (Тобто чи однократний процес виникнення душ.) Я бачу цей процес постійним. Спочатку, найімовірніше, був сплеск їхнього утворення. А зараз є якась швидкість їхнього виникнення й, може, розчинення назад – віддачі інформації в цей банк, повернення в океан небуття, звідки вони поступово в силу певних причин можуть знову виділятися. Запитання: Чи випадково душа попадає на Землю? Це вже не зовсім випадково. Виключити, що зовсім невипадково, що немає ніякого елемента випадковості, я не можу. Тобто вона могла з таким же успіхом потрапити й на якусь іншу планету або взагалі десь у розвтіленій або досить тонкій формі існувати. А те, що душа попадає саме в даний обсяг Всесвіту, у дану точку, у дану планетну систему, визначається силою її бажання, устремління її до певних станів. І відповідність цього бажання тим станам і обставинам, які є в даному місці. Тобто якщо душа побажала відчути зв'язок із матерією, відчути, як добре жити в матерії, чи добре це, то вона може втілитися на Землі. Якщо вона бажає допомогти комусь у його стражданнях, допомогти людям – і не тільки людям – взагалі втіленим істотам, зрозуміти, як правильно існувати, не порушуючи законів духу, вона теж може втілитися на Землі. І так далі. Є багато обставин, які впливають на народження душі саме в тому чи іншому місці, у тій або іншій ділянці Всесвіту, але це вже належить більше до карми. Про карму ми будемо говорити пізніше. А запитання: «випадкова – невипадкова поява душі на Землі» належить все-таки до її карми. Запитання: Дух – це щось на рівні психіки, що виливається в дію, а душа – це спрямованість? На своїх заняттях я якось казав, що дух – це сума проявів душі, сума її устремлінь. Але сама душа не має якості, яку можна класифікувати як устремління. Її стан скоріше можна класифікувати як глобальне недіяння, небуття. Це пам'ять про Нескінченність. Це – нескінченно мала крапля нескінченно великого, яка укладена в кожному з нас. Що робить Всесвіт? Під дією ми звичайно розуміємо щось, спрямоване на когось поза нами або на нас. Якщо я щось роблю: тримаю мікрофон у руках, кажу, я при цьому коливаю молекули повітря, звертаюся до вас тощо. Але сам об'єкт дії (тобто ви) перебуває поза мною. А в цей же час мій організм переробляє речовини, засвоює кисень, печінка функціонує. Це все можна назвати моєю дією? Дуже важко – зазвичай це випадає з визначення дії. Тому Нескінченність або Всесвіт, що обіймає всі рівні Нескінченності, щодо цього – не діє. Крім неї, навколо ніяких інших об'єктів немає. Може, є інші всесвіти, але ми про це не знаємо. Якщо вона з ними якось взаємодіє, то це процеси такого рівня складності й глобальності, про які ми можемо спокійно забути. Всесвіт у силу своєї глобальної самотності практично ніяк не діє. Уся його дія – це немов самопізнання; він усередині себе перебуває і ніби орієнтований сам на себе. Це можна назвати самопізнанням, самовідчуттям, ніби самосприйняттям, але знов-таки – самого себе. У цьому розумінні душа, як копія Всесвіту, теж нічого не робить. Тому що для неї, як і для Всесвіту, не існує ніяких об'єктів, крім неї самої. Тобто потреба в дії їй не властива. Я маю на увазі не оболонки душі, які можуть взаємодіяти з іншими аналогічними оболонками, а саму душу. Тобто те нескінченно глибоке, нескінченно складне, що лежить в основі всіх цих оболонок, приховано під ними. Запитання: Чи піддана душа ритуалу й циклам? Нагромадження й скидання оболонок – це є цикл? Можна сказати, що процес прояву душі, процес її еволюції від безособового, нескінченного стану до кінцевого, залежного від багатьох обставин стану – це ніби одна частина шляху. А коли вона відновлює свій споконвічний стан – це ніби друга частина циклу, наприкінці якого індивідуальна душа може скинути із себе всі оболонки й знову злитися з Абсолютом або Нескінченністю. Якщо мають місце ці два процеси, то дійсно можна назвати це циклом. Але я вже казав на минулій лекції, що рано або пізно, у силу, може, чисто дійсно випадкових причин, душа може бути викинута із цього нескінченного океану, небуття, і в неї знову почнеться цикл втілень і, в остаточному підсумку, – розвтілень. У цьому розумінні можна сказати, що душа піддається циклічності, так само, як і всі процеси у Всесвіті. Усе у Всесвіті розвивається по якихось циклах, з певними періодами. Інше питання, що душа може пропустити ряд таких періодів, тобто може захотіти взагалі не розвтілюватися. У силу якихось узятих на себе зобов'язань або тому, що вона занадто прив'язана до цього світу. Тоді цикл її втіленого стану може збігтися з тривалістю існування Всесвіту – вона розвтілиться разом із Всесвітом. Дуже багато може бути умов, як досить щільного рівня, так і досить піднесеного, за якими душа не буде періодично втілюватися й розвтілюватися, а буде увесь час перебувати у втіленій формі. Тому тут такий твердий закон циклічності необов'язковий. Якщо душа переходить із тіла в тіло, це теж свого роду малі цикли. Але й тут вона не застрахована від здійснення якихось нових помилок, навіть якщо вона прибрала всі старі обмеження. Тобто душа з'ясувала, чому в неї виникли оболонки, проблеми, блоки, вставки якісь, – усе це забрала й із цього моменту існує в такому ідеальному гармонійному стані. Але немає ніякої гарантії, що в якийсь момент, у якомусь зі своїх нових втілень вона не потрапить в умови, з якими вона ще ніколи раніше не зіштовхувалася, і не заробить при цьому якусь нову оболонку. І знову почне новий цикл ущільнення, а потім розущільнення. Тому гарантій тут ніяких немає. У середньому це – періодичний процес, а як реально – це треба дивитися на конкретну душу. Запитання: Вважається, що деякі йоги – це втілення Вішну, Шиви, Брахми. Як ці поняття виглядають у термінах вашої доктрини? По-перше, я не даю ніякої доктрини. Я підкреслюю це. Я говорю тільки про те, що бачу. Уявіть, що отут ( за дошкою) – віконце. Вам не видно, тому що воно закрито дошкою, а я можу заглянути за дошку. І я кажу: «За вікном є дерево, на дереві сидить птах, птах зараз полетів, на його місце прилетів інший птах...», – я подивився, там, виявляється, птахів багато – і я розповідаю про це. Це не доктрина. Я не кажу, що по канонах мого подання за дошкою повинне бути вікно, а за вікном повинне бути дерево – це вже доктрина. Тобто я б постулював щось. А я нічого не постулюю: я говорю про те, що є, і це може побачити будь-яка інша людина. Якщо ви подивитеся на книги, на те, що казали інші люди, то легко побачите відповідність між тим, що бачу я, і тим, що бачать інші люди. Завдання цих лекцій – допомогти вам розібратися. Тобто сучасною, наближеною до нашого мислення мовою розповісти про те, що бачили інші. Щоб вас не плутали, не лякали терміни, неясні концепції, а все було близько до нашої реальності. Про втілення божеств. Це по-індійськи називається аватар. До речі, аватар може бути не тільки бога, космічного божества, але і якоїсь великої людини. Зазвичай це божество. Але це божество раніше втілювалося в людині, а тепер реінкарнація цієї ж людини сприймається як аватар великого йогина. Припустимо, аватар Рамакрішни або аватар ще когось. У рамках того, що я бачу, це проявляється як злиття з певним космічним потоком. Адже божества, про які говориться в питанні, просто відомі нам у виявленій людиноподібній формі: з руками, ногами, з атрибутами різними. А в щирому своєму прояві вони завжди сприймалися або мислилися як невиявлені потоки. Потоки енергії, реалізація, прояв певних просторів, певних станів у Космосі. Уже потім, коли стало важко уявляти от цей неоформлений, абстрактний стан, що теж, може, називався якимось словом, його виділили в божество. Наприклад, Вішну. Для того щоб легше стало уявляти, взаємодіяти, його оформили у вигляді конкретного образа, конкретної людини, зі своїми атрибутами. Поклонятися такому образу звичайній людині набагато легше. Але насправді ці божества є проявом певних космічних потоків. І немає нічого дивного, що якась людина може бути дуже добре пов'язана з тим або іншим потоком. У цьому розумінні можна сказати, що так, у цій людині проявляється Вішну, Кришна, Шива. Багато людей можуть бути одночасно пов'язані із цим потоком, і ми можемо сказати, що є множинне втілення Вішну. От так я бачу проблему аватар. Відповіді на питання після лекції 2. (Галасливо. Частина питань, реплік нерозбірливі.) Запитання: У мене проблема особиста. Я сиділа з вашим учнем, ми розмовляли, і він сказав, що моя (проблема з духовним баченням взагалі, і зокрема минулого, полягає в тому, що воно) чимось закрито й він (не має права). От як забрати те, що заважає? Якщо може, нехай допоможе, підкаже... Це треба конкретно дивитися. Загальна відповідь така: вони закриті вашими его... вашими сімейними обставинами, вашим небажанням, а може, чиїмсь небажанням, щоб ви могли згадати. А що це конкретно таке, як із ним працювати – на це треба багато часу: сідати, учитися... Роботи не на один рік. Запитання: Як забрати те, що заважає розбудити здатність до бачення? Чи можуть якісь вправи забрати це, а якісь, навпаки, наростити? Можуть. Насправді – енергії, стани (які стоять за вправами). Якісь стани дозволять вам забрати причини блоків і звільнитися від них, а якісь стани, навпаки, – підсилюють їх. Я про це теж буду трошки говорити. Зараз вами більше рухає інтерес. Наприклад – довідатися щось про минуле... Я розумію – це дуже цікаво: попадаєш у певні простори. Усе це дуже барвисте, красиве... Але цей інтерес не є правильним джерелом руху. Прагнення до Нескінченності – про що ми говорили – не підведе, а інтерес рано чи пізно вас згорне з дороги. Тому розберіться зі своїм бажанням. Подумайте, для чого потрібні вам ці знання. Для его? Для особистості? Щоб особистості задовольнити цей інтерес? Тоді, якщо ви зараз не одержите (знання, бачення), нічого страшного не відбудеться, може, навіть краще, що не одержите. Якщо ж ці знання потрібні для чогось більшого, ніж інтерес особистості, то постарайтеся відчути це, і тоді це знання зможе вас вести. Репліка (далі – Р): От для чого. Я четвертий рік займаюся йогою, методично день у день, так – і користі ніякої... Ну, мої погляди помінялися, фізичне тіло стало здоровішим, але результатів таких... ну, ніяких. І якби, мені здається, мої знання з минулих життів не були прикриті, то я досягла б більших результатів. А що ви маєте на увазі під результатом? Р: Ну, наприклад, бачення якесь... А для чого? Р: Це, напевно, не інтерес. Так, це не тільки інтерес, але знов-таки – ви не знаєте, для чого. Р: А от не знаю... Що робити? От і визначтеся, для чого. І навіть не від розуму, а від почуття. Те, що людей веде до пізнання, навіть не пізнання, а до використання цих речей – не для себе, не для вас. І коли ви почнете відчувати це, cаме тоді воно починає підказувати: що вам робити, до кого підійти, хто вам допоможе тощо. І ваш стан вас поведе... Я буду говорити про карму, про те, що визначає ці речі. Окрему лекцію потрібно читати про ці речі. Запитання: Я хотіла кармічне питання задати... Ви розділяєте точку зору, що дитина кармічно пов'язана з одним із батьків? Не кармічно, – енергетично (Р: і обов'язково із двома?) Поки що із двома я не бачив; як правило, з одним із живих батьків. Вона може сидіти на бабусі, на дідусі – тому, хто ближче всього до неї за станами, але частіше на батьках. Р: А може, на природних енергетиках? Так, після певного віку вона переходить на самостійні, можете їх назвати природні, енергії. Після перехідного віку, з 12–15 років приблизно, діти вже самостійні істоти. Р: Мені здається, що деякі й раніше. Деякі раніше, деякі пізніше, але після певного віку, перехідного віку, це вже можливо, якщо немає якихось особливостей. Я про це теж буду говорити. Запитання: Ви відзначили минулого разу, що не дуже безпечно цікавитися тими знаннями, які ви нам даєте... Ні, скажемо так: цікавитися, суватися без розбору й хватати все підряд. А самі по собі знання... Те, що я кажу, я намагаюся робити в нешкідливій формі. Це те, що вже потрібно, щоб люди знали. І це не якісь конкретні техніки, конкретні вказівки, які можуть привести до якихось наслідків. Це – картина світу. Тобто зміна погляду, ставлення до процесів. Просто більше відповідальності за свої вчинки повинно виникнути в людей, а також розуміння того, що відбувається. Зараз вони багато чого вважають випадковістю, відмахуються, а так – будуть бачити зв'язки. Р: Тобто ви нас учите правильно звертатися із цими поняттями? Я раджу задуматися про ці речі, звертаю увагу, а вчити... Ні, це не задумано як навчання. Навчання – це більш серйозний, тривалий процес. Запитання: Я був на вашій лекції в Будинку вчених, і ви там згадували про зв'язки між меридіанами й чакрами. Ви не могли б конкретніше сказати, який меридіан пов'язаний із конкретною чакрою? Ні. Багато меридіанів можуть бути одночасно пов'язані з однією й тією ж чакрою. З езотеричної літератури відомо, що кількість пелюсток чакр визначає кількість меридіанів, що підходять до неї. До вішудхи підходить 16 меридіанів, до анахати – 12 і так далі. Насправді все ще набагато складніше. Я цими речами не займався, не досліджував. Коли мені потрібно – болить – я подивлюся на конкретне місце й розберуся з ним. А так – це вимагає серйозної дослідницької роботи, на яку в мене зараз бракує часу. Р: А де б це можна почерпнути, якщо це взагалі десь є? Не бачив жодного разу. Є книги, де описані траєкторії сухожильно-м’язових меридіанів і ще якихось. Але оскільки це мережа досить розгалужена, по-перше, а по-друге, оскільки це закриті знання, – те, що описано в книгах, слабко відбиває реальність... Китайці дали тільки терапевтичну частину. А конкретні, правильні знання струму енергії можуть дати різні здатності, які людина може використати й на шкоду. От ця частина знання передається конкретно від учителя до учня, і тільки з вуст у вуста. Р: І це можна так само бачити? Якщо астральний зір розвинений, то ви можете ці речі побачити. Але що це вам дасть? (Р: Зрозуміло, Спасибі.) Цікавість це задовольнить, а що ви далі будете робити? Р: Я сам трошхи голкотерапією починаю займатися, так – більш-менш... І що, без бачення цим не має сенсу займатися? Так, без бачення голковколювання дуже неефективне. Р: А що ви порадите початківцеві, щоб якось розвити в собі цей дарунок – бачення? Яку літературу почитати й таке інше? Тому що зараз така безліч її... дуже важко(зорієнтуватися). Я можу вам порадити – не квапитися, не поспішати про щось довідатися, а глибоко розібратися із собою, з духом своїм. От коли зрозумієте, коли всередині вас дозріє стан, який зможе вас вести для чогось – для духу, – отоді у вас з'являться здібності, люди, які допоможуть вам, довідаєтеся певні техніки. Тому що зараз, якщо кудись іти від технік, від інтересу, дуже легко потрапити в залежність від того або іншого егрегора, тієї або іншої суми обставин, про які ви тільки потім довідаєтеся. І тому подумайте – для чого це вам потрібно... До речі, це запитання: «Подумайте, навіщо вам це потрібно, що ваш дух хоче через це одержати» – я задаю майже всім. Це типова ситуація: людині хочеться, їй цікаво, енергія дії вихлюпується, йому хочеться її кудись застосувати, але на цьому етапі дух ще не управляє. Занадто багато цієї енергії, вона несе людину, вона не може чути ті слабкі сигнали духу, які той посилає зверху. Р: Так їх можна не почути взагалі... Якщо почати слухати, побажати саме почути, тоді рано чи пізно почуєте... Тому в Китаї ніколи не починали з того, щоб відкривати третє око чи голки тикати. Учень вчиться прибирати в будинку, живе в родині вчителя. Учитель може рік чи два не давати йому навіть ліки наготовлювати. Він просто живе й підмітає. І тільки потім, коли вчитель переконається, що так, от у цього є терпіння, є наполегливість, і учень знає, що його чекає насправді, отоді вчитель поступово може щось дати зрозуміти, що лікує ця трава, що значить цей пульс... тощо. І цей процес займає близько 30 років. Тоді (у кінці навчання) виходить людина, що і бачить, і розуміє, і знає. Але це – зміст і образ її існування. Р: Тобто не квапитися? Розібратися й не квапитися. Визначіться саме із цим. У вас немає вчителя, який би міг вас учити у фізичному тілі. Але якщо ви визначитеся з духом, якщо це стане змістом вашого існування, то у вас з'явиться можливість цей зміст реалізувати. Р: Але це визначити без сторонньої допомоги...(неможливо). Це винятково ваше. Винятково ваше. Ви ж будете жити – вам же жити... Р: Ну, а що для цього треба робити – медитувати чи я не знаю що? Послухайте себе. Р: Як?! Прислухайтеся до душі, отут ( показує на середину грудей) – це я вже повинен сісти й почати вас учити... Р: От бачите. Зрозуміло... А де прочитати на цю тему, про це? Прочитати про це неможливо. Ці відчуття ніяк неможливо описати. Навіть якщо я дуже правильні слова напишу, то я їх напишу в одному стані, а ви їх прочитаєте в іншому, і мені вам конкретно треба буде сказати зовсім інші слова (щоб ви прочитали-усвідомили-побачили, про що саме йдеться мова насправді). Тому жоден учитель про це нічого не пише. Походіть (на наступні лекції), можливо, на ряд питань вам відповіді дадуться в інших лекціях. Р: Зрозуміло. Спасибі. Запитання: Скажіть, будь ласка, учитель обирає собі учнів чи учні шукають учителя? Це взаємообумовлений процес. Я, наприклад, нікого не відбираю. Коли до мене люди прийшли, я сказав: «Добре, приходьте всі, кому потрібно». Вони потім самі відсіваються. Р: Що значить «приходьте»? Коли в мене група набиралася, я сказав: «Усі, хто до певного часу приходить, будуть мати право ходити надалі. Після цього часу я нових людей практично не буду брати. А до цього часу – будь ласка». Тобто я нікого не відбирав до певного моменту. А зараз якщо я когось у групу вводжу, то це особливий випадок. Тому що люди вже з певними станами, через щось пройшли, вони якось змінилися, і вводити в це середовище людину, яку, по суті, треба буде доводити до цього ж стану, витрачаючи на це час, – ну просто не етично. Р: Тобто ввійти в групу ваших учнів неможливо? Ні. Але в мене учениця буде набирати групу, до неї можна. (Р: Ви тоді скажете?) Так, добре. Р: Вибачте. Спасибі.
|
